ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.09.03 Справа N 20/679
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Я-ського державного лісогосподарського об'єднання "ZZZ" на
постанову Вищого господарського суду України від ХХ.05.2003 року у
справі за позовом Я-ської обласної Ради до виробничо- комерційного
підприємства "XXX" товариства "YYY", третя особа на стороні
позивача з самостійними вимогами: Я-ське державне лісогосподарське
об'єднання "ZZZ" про визнання недійсним договору,
встановила:
У листопаді 2002 року Я-ська обласна Рада звернулась з позовом до
виробничо-комерційного підприємства "XXX" товариства "YYY" про
визнання недійсним договору. Позовні вимоги мотивовані тим, що
ХХ.07.2000 року, на виконання рішення Я-ської обласної Ради від
ХХ.ХХ.2000 року "Про внесення змін до рішення обласної Ради від
ХХ.ХХ.1997 року "Про надання у користування мисливських угідь",
між відповідачем та Я-ським державним лісогосподарським
об'єднанням "ZZZ" було укладено типовий договір про умови ведення
мисливського господарства, згідно до якого виробничо-комерційному
підприємству "XXX" товариства "YYY" надано мисливські угіддя для
ведення мисливського господарства загальною площею 102,5 тис. га,
терміном на 12 років.
ХХ.10.2002 року Я-ською обласною Радою було прийнято рішення "Про
припинення права користування мисливськими угіддями та надання їх
у користування", згідно до якого припинено право користування
відповідачем мисливськими угіддями загальною площею 102,5 тис. га
та визнано такими, що втратили чинність рішення Я-ської обласної
Ради від ХХ.ХХ.2000 року "Про внесення змін до рішення обласної
Ради від ХХ.ХХ.1997 року "Про надання у користування мисливських
угідь" та від ХХ.ХХ.1997 року "Про надання у користування
мисливських угідь" в частині пунктів 7(3) та 21(4) додатку до
зазначеного рішення.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.
Заявою від ХХ.11.2002 року позивач змінив предмет позову та просив
розірвати спірний договір.
До прийняття рішення по справі, до відповідача з позовом про
розірвання типового договору від 18.07.2000 року про умови ведення
мисливського господарства звернулось Я-ське державне
лісогосподарське об'єднання "ZZZ", яке, у порядку статті 26
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, було
залучено у справу в якості третьої особи на стороні позивача з
самостійними вимогами.
Рішенням господарського суду міста Н-ська від ХХ.01.2003 року,
залишеним без змін постановою Н-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.02.2003 року, в позові Я-ській обласній Раді
відмовлено, оскільки вона не є стороною спірного договору, а
позовні вимоги Я-ського державного лісогосподарського об'єднання
"ZZZ" задоволено на підставі пунктів 21, 24 частини 1 статті 43
Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.05.2003 року
зазначені судові рішення скасовано, а справу передано на новий
розгляд з тих мотивів, що судами першої та апеляційної інстанцій
не досліджувалось питання щодо форми і змісту позовної заяви, а
також щодо порушення відповідачем своїх зобов'язань за спірним
договором. Окрім того, Н-ський апеляційний господарський суд
безпідставно задовольнив клопотання третьої особи про розподіл
судових витрат, оскільки суд апеляційної інстанції не розглядає
вимоги, що не були предметом розгляду суду першої інстанції.
Ухвалою від ХХ серпня 2003 року Верховним Судом України за
касаційною скаргою Я-ського державного лісогосподарського
об'єднання "ZZZ" порушено провадження з перегляду у касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від ХХ травня
2003 року з мотивів її невідповідності нормам матеріального права
та різного застосування Вищим господарським судом України положень
одного й того ж закону в аналогічних справах.
В судовому засіданні представники виробничо-комерційного
підприємства "XXX" товариства "YYY" висловились проти задоволення
касаційної скарги.
Я-ська обласна Рада та Я-ське державне лісогосподарське об'єднання
"ZZZ" не використали наданого законом права на участь свого
представника у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача, перевіривши матеріали справи і рішення, які
приймались судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи рішення та постанову господарських судів, Вищий
господарський суд України виходив з того, що суди першої та
апеляційної інстанцій не повно встановили обставини справи,
зокрема, не встановили факту порушення умов договору з боку
відповідача.
Проте, з такий висновком погодитись не можна, виходячи з
наступного.
Згідно до пункту 24 частини 1 статті 43 Закону України "Про
місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
до компетенції
обласної Ради відноситься прийняття рішень про організацію
територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення
та інших територій, що підлягають особливій охороні.
Як встановлено судами, ХХ.06.2002 року Я-ською обласною Радою
прийнято рішення "Про створення регіонального ландшафтного парку
"QQQ", який відповідно до Положення про регіональний ландшафтний
парк "QQQ" є природоохоронною рекреаційною установою регіонального
значення та входить до складу природно-заповідного фонду України.
Відповідно до пункту 21 частини 1 статті 43 Закону України "Про
місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
до компетенції
обласної Ради відноситься вирішення відповідно до закону питань
регулювання земельних відносин.
Згідно до пункту 9 статті 13 Лісового кодексу України ( 3852-12 ) (3852-12)
до компетенції обласних Рад відноситься надання земельних ділянок
лісового фонду у тимчасове користування для потреб мисливського
господарства та припинення права користування ними, а відповідно
до частини 2 статті 22 цього ж кодексу ( 3852-12 ) (3852-12)
, припинення
права користування земельною ділянкою лісового фонду провадиться
Радою, яка її надавала.
Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України "Про мисливське
господарство та полювання" ( 1478-14 ) (1478-14)
також до компетенції
обласних Рад відноситься надання мисливських угідь для введення
мисливського господарства, а згідно до частини 2 статті 23 цього ж
закону ( 1478-14 ) (1478-14)
рішення про припинення права користування
мисливськими угіддями, крім випадків закінчення строку
користування, приймаються тими самими органами, які уповноважені
на надання у користування мисливських угідь.
Отже, питання щодо надання та припинення права користування
земельною ділянкою лісового фонду та мисливськими угіддями для
потреб мисливського господарства належить виключно до компетенції
обласної Ради.
Таким чином, оскільки розірвання типового договору про умови
ведення мисливського господарства від ХХ.07.2000 року пов'язане Із
створенням регіонального ландшафтного парку "QQQ", з'ясування
питання щодо наявності у діях відповідача порушення умов
зазначеного договору, на яке вказав Вищий господарський суд
України направляючи справу на новий розгляд, не має правового
значення для вирішення даного спору.
Окрім того, суд касаційної інстанції зазначивши, що господарські
суди при вирішенні даного спору не дослідили питання щодо форми і
змісту позовної заяви, порушив вимоги статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вийшовши за межі своїх
повноважень, оскільки вказані питання були дослідженні судом
першої інстанції при прийнятті ухвали про порушення провадження у
справі та судом апеляційної інстанції при порушенні апеляційного
провадження.
Слід також зазначити, що невірним є твердження Вищого
господарського суду України про те, що суд апеляційної інстанції
не мав права вирішувати питання щодо розподілу господарських
витрат, оскільки відповідно до частини 2 статті 99 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
апеляційний
господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку,
користується правами, наданими суду першої інстанції, а згідно до
частини 6 статті 84 цього ж кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
першої інстанції повинен вирішити питання щодо розподілу
господарських витрат.
За таких обставин, постанова Вищого господарського суду України
від ХХ.05.2003 року підлягає скасуванню, а постанова Н-ського
апеляційного господарського суду від ХХ.02.2003 року залишенню в
силі, як законна та обгрунтована.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата,
постановила:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp02/936-1 ) (sp02/936-1)
від
ХХ.05.2003 року у справі № Х9 - скасувати, а постанову
Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.02.2003 року
залишити в силі.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.