СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
16.09.2003
(Витяг)
У лютому 2002 р. закрите акціонерне товариство "Д.С.
Інвестмент" (далі - ЗАТ) звернулося до Господарського суду
м. Києва з позовом до компанії "New Sight Investment Limited"
(далі - Компанія) про визнання права власності на об'єкт
незавершеного будівництва - лабораторний корпус N 120. Позовні
вимоги обгрунтовувалися тим, що відповідач не виконав зобов'язань,
передбачених п.2.2 договору інвестування та відчуження об'єкта
нерухомості від 23 березня 2001 р. (далі - договір), укладеного
між сторонами, відповідно до якого відповідач взяв зобов'язання не
пізніше 27 грудня 2001 р. сплатити на рахунок генерального
підрядника суму в розмірі 300 тис. доларів США. У разі невиконання
зобов'язань, передбачених п.2.2 договору, право власності на
частину будівлі Компанії переходить до ЗАТ. Згідно з п.3.2 право
власності на іншу половину будівлі виникло у позивача з моменту
укладення зазначеного договору.
Господарський суд м. Києва рішенням від 6 березня 2002 р.
позов задовольнив. Суд мотивував своє рішення тим, що відповідач
не виконав зобов'язань, покладених на нього п.2.2 договору.
Київський апеляційний господарський суд постановою від
22 січня 2003 р. рішення Господарського суду м. Києва від
6 березня 2002 р. скасував, ЗАТ у позові відмовив та визнав
недійсним договір з підстав невідповідності його умов положенням
ст. 19 Закону від 14 вересня 2000 р. N 1953-III ( 1953-14 ) (1953-14)
"Про
особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва"
(далі - Закон).
Вищий господарський суд України постановою від 13 травня
2003 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від
22 січня 2003 р. скасував і залишив без зміни рішення
Господарського суду м. Києва від 6 березня 2002 р.
14 серпня 2003 р. Верховний Суд України за касаційною скаргою
Компанії порушив касаційне провадження з перегляду постанови
Вищого господарського суду України від 13 травня 2003 р. Скарга
мотивувалася неправильним застосуванням норм матеріального права.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи
в силі рішення Господарського суду м. Києва, Вищий господарський
суд України обгрунтував свою постанову тим, що суд першої
інстанції дійшов правильного висновку щодо визнання права
власності за позивачем на об'єкт незавершеного будівництва -
лабораторний корпус N 120 - згідно з умовами договору на
інвестування та відчуження об'єкта нерухомості від 23 березня
2001 р., а застосування апеляційним судом положень Закону
( 1953-14 ) (1953-14)
до об'єктів незавершеного будівництва недержавної
власності є помилковим.
Проте з наведеними висновками погодитися не можна з таких
підстав.
Господарські суди встановили, що згідно з договором від
1 листопада 1996 р. державний об'єкт незавершеного будівництва -
лабораторний корпус N 120 - регіональним відділенням Фонду
державного майна України у м. Києві був переданий у власність
закритого акціонерного товариства "Торговий Дім "Дніпро" (далі -
Товариство).
15 грудня 1998 р. Товариство продало корпус N 120 у власність
відповідачеві у справі.
Згідно з абзацом третім п.4 Указу Президента України від
14 жовтня 1993 р. N 456/93 ( 456/93 ) (456/93)
"Про приватизацію об'єктів
незавершеного будівництва" (зі змінами, внесеними Указами
Президента України від 2 червня 1995 р. N 416/95 ( 416/95 ) (416/95)
та від
12 травня 1996 р. N 337/96 ( 337/96 ) (337/96)
обов'язковою умовою продажу
об'єкта незавершеного будівництва є завершення будівництва
відповідного об'єкта зі збереженням його первісного призначення.
Умови розд. 3 договору від 23 березня 2001 р. "Порядок
відчуження будівлі та перехід права власності за договором на
інвестування та відчуження об'єкта нерухомості", якими передбачено
відчуження об'єкта до закінчення будівництва і введення в
експлуатацію, не відповідають вимогам закону.
У зв'язку з цим висновок касаційного суду щодо визнання права
власності за позивачем на підставі пунктів 2.2, 3.2, 3.3 договору
та ст. 128 ЦК 1963 р. ( 1540-06 ) (1540-06)
є помилковим.
Апеляційний суд, дійшовши обгрунтованого висновку про
застосування до спірних правовідносин законодавства про
приватизацію об'єктів незавершеного будівництва, неправильно
застосував норми матеріального права.
За таких обставин, керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України касаційну скаргу Компанії задовольнила, постанову Вищого
господарського суду України від 13 травня 2003 р., постанову
Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2003 р.
та рішення Господарського суду м. Києва від 6 березня 2002 р.
скасувала і направила справу на новий розгляд до Господарського
суду м. Києва.