ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.09.03 Справа N H18/70
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
розглянувши касаційні скарги товариства з обмеженою
відповідальністю "ХХХ" та Відділу державної виконавчої служби
Ч-ського районного управління юстиції м. Н-ська на постанову
Вищого господарського суду України від ХХ.01.2003 року у справі за
позовом товариства з обмеженою відповідальністю "YYY" до
приватного виробничого торгово-комерційного підприємства "ZZZ",
товариства з обмеженою відповідальністю "DDD", Відділу державної
виконавчої служби Ч-ського районного управління юстиції м. Н-ська,
Н-ської філії спеціалізованого державного підприємства "QQQ" та
закритого акціонерного товариства "RRR" про визнання недійсними
прилюдних торгів та за зустрічним позовом приватного виробничого
торгово-комерційного підприємства "ZZZ" про визнання угод
недійсними,
встановила:
У квітні 2002 року ТОВ "YYY" звернулося до господарського суду
Н-ської області з позовом до приватного виробничого
торгово-комерційного підприємства "ZZZ", товариства з обмеженою
відповідальністю "DDD", Відділу державної виконавчої служби
Ч-ського районного правління юстиції м. Н-ська, Н-ської філії
спеціалізованого державного підприємства "QQQ" та закритого
акціонерного товариства "RRR" про визнання недійсними прилюдних
торгів від ХХ.04.2002 року, посилаючись на порушення ч.4 ст. 41
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ч.ч. 1, 2 ст. 55 Закону
України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
та ч. 3 ст. 62 Закону України
"Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
.
Відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на
безпідставність позовних вимог.
У липні 2002 року приватне виробниче торгово-комерційне
підприємство "ZZZ" звернулось із зустрічним позовом до ТОВ "YYY"
та ТОВ "DDD" про визнання недійсними договору № 01/1510 від
15.10.2001 року, угод від 22.11.2001 року та від 16.01.2002 року,
укладених між ТОВ "YYY" та ТОВ "DDD". Позовні вимоги
обґрунтовувались невідповідністю угод вимогам ст. 62 Цивільного
кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до якої представник не може
укладати угоди від імені особи, яку він представляє ні у
відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи,
представником якої він одночасно є.
Рішенням господарського суду Н-ської області від ХХ.07.2002 року в
позові ТОВ "YYY" відмовлено та задоволено зустрічний позов
приватного виробничого торгово-комерційного підприємства "ZZZ".
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.10.2002 року рішення господарського суду Н-ської області від
ХХ.07.2002 року залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.01.2003 року
постанову Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002
року та рішення господарського суду Н-ської області від ХХ.07.2002
року скасовано, а справу передано на новий розгляд до
господарського суду Н-ської області.
ХХ.06.2003 року Верховним Судом України за касаційними скаргами
ТОВ "XXX" та Відділу державної виконавчої служби Ч-ського
районного управління юстиції м. Н-ська порушено касаційне
провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду
України від ХХ.01.2003 року. Скарги мотивуються невідповідністю
постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування
норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача,
представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи судові рішення у справі і направляючи її на новий
розгляд, касаційний суд грунтував свою постанову неповним
з'ясуванням обставин справи, невірним застосуванням норм
матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної
інстанцій.
З такими висновками слід погодитись з наступних підстав.
Відповідно до ст. 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
ніхто не
може бути протиправне позбавлений права власності. Право власності
є непорушним.
Згідно з п.п. 2, 5 ст. 48 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
власник може вимагати усунення будь-якого порушення
його права. Положення щодо захисту права власності поширюється
також і на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на
праві повного господарського відання чи з інших підстав,
передбачених законом або договором.
Хто є власником спірного об'єкта незавершеного будівництва суди
першої і апеляційної інстанції не встановили, при цьому не
з'ясували, чи не порушено їх прав власників.
В порушення ст. 42 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд не розглянув
позовні вимоги в частині правомірного володіння позивачем
об'єктами незавершеного будівництва.
Крім того, не з'ясувавши повноважень органів управління ТОВ "DDD"
і ТОВ "YYY" відповідно до вимог їх установчих документів, та ст.
ст. 58, 59, 62, 63 Закону України "Про господарські товариства"
( 1576-12 ) (1576-12)
, не визначивши правову природу договорів і угод між
ТОВ "DDD" і ТОВ "YYY" та не дослідивши процедуру проведення
прилюдних торгів, відповідно до вимог Тимчасового положення про
порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого
нерухомого майна ( z0745-99 ) (z0745-99)
, затвердженого наказом Міністерства
юстиції України № 68/5 від 27.10.1999 року, суди необгрунтоване
застосували ч. 3 ст. 62, 159, 48, 145 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
.
За таких підстав обгрунтована і законна постанова Вищого
господарського суду України підлягає залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 111-17, 111-18, 111-19, 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата
постановила:
В задоволенні касаційних скарг ТОВ "XXX" та Відділу державної
виконавчої служби Ч-ського районного управління юстиції м. Н-ська
відмовити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp11/056-1 ) (sp11/056-1)
від ХХ.01.2003 року залишити без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.