ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.09.2003 Справа N 26/339a
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у господарських
справах у складі:
Головуючого судді,
Суддів;
за участю представників державної податкової інспекції у Н-ському
районі м. Ч-ськ - присутні,
розглянувши касаційну скаргу державної податкової інспекції у
Н-ському районі м. Ч-ськ (далі - ДПІ) на постанову Вищого
господарського суду України від ХХ.04.2003 року № Х1,
встановив:
У липні 2002 року дочірнє підприємство "XXX" Ч-ської міської
організації "YYY" (далі - Підприємство) звернулося в господарський
суд Ч-ської області із позовом до ДПІ та державної податкової
адміністрації у Ч-ській області (далі - ДПА у Ч-ській області) про
визнання недійсними:
-рішення ДПІ від 18.04.2002 року № 629-26/30209383/10608/10 у
частині нарахування податку на додану вартість у сумі 436 613 грн.
та штрафних-санкцій у сумі 109 153грн.;
-рішення ДПА у Ч-ській області від 17.07.2002 року №
10278/10/25-013-4 у частині відмови у задоволенні скарги щодо
скасування рішення ДПІ від 18.04.2002 року
№629-26/30209383/10608/10.
Заявою від 17.10.2002 року Підприємство доповнило позовні вимоги і
просило визнати недійсними:
-податкове повідомлення-рішення ДПІ від 19.07.2002 року № 1294-26-
30209383/17641/10/0000842650/2 про визначення податкового
зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 436 935 грн. та
застосування штрафний санкцій у сумі 218 647грн.;
-розпорядження ДПІ від 18.04.2002 року № 15 про зменшення суми
бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 796 440
грн.
Заявою від ХХ.10.2002 року Підприємство уточнило позовні вимоги і
просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ від
19.07.2002 року № 1294-26-30209383/17641/10/0000842650/2 у частині
визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у
сумі 436 613 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 218 307
грн.
Позивач вказував, що на підставі договору купівлі-продажу цінних
паперів на умовах товарного кредиту від 03.12.2001 року № Ар-Т/К-1
Підприємство купило у ТОВ НВКФ "ZZZ" емітований ТОВ "QQQ" 3 грудня
2001 року вексель № 643045802693 на суму 8 807 524 грн. 93 коп.
Договором передбачалося відстрочення кінцевого розрахунку за
вексель до 31 грудня 2001 року під 3% від суми платежу за кожен
день. Під час здійснення кінцевого розрахунку разом з вартістю
векселя Підприємство сплатило ТОВ НВКФ "ZZZ" проценти за товарним
кредитом у сумі 7 398 320 грн. 94 коп., у тому числі податок на
додану вартість у сумі 1 233 053 грн. 49 коп. ТОВ НВКФ "ZZZ"
видало Підприємству податкову накладну від 31.12.2001 року № 307,
на підставі якої Підприємство збільшило суму податкового кредиту
на суму податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з
придбанням послуг по товарному кредиту. Позивач вважав, що ДПІ
безпідставно дійшла висновку щодо завищення Підприємством суми
податкового кредиту у грудні 2001 року, обґрунтовуючи позов
посиланням на положення пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1
пункту 3.1 статті 3, пункту 3.2 статті 3, підпункту 7.4.1 пункту
7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
ДПІ позов не визнавала, посилаючись на те, що своїми діями щодо
збільшення суми податкового кредиту на суму податку на додану
вартість, сплаченого у зв'язку з нарахуванням процентів з операції
з торгівлі цінними паперами, Підприємство порушило норми Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(пункт 1.7
статті 1, підпункт 3.2.1 пункту 3.2 статті 3, підпункт 7.4.1
пункту 7.4 статті 7) та Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(підпункти 7.6.1, 7.6.2, 7.6.3 пункту
7.6 статті 7).
ДПА у Ч-ській області позов не визнавала і просила виключити її з
числа відповідачів, посилаючись на те, що нею не приймалось
рішення про нарахування податкового зобов'язання. ДПА у Ч-ській
області вказувала, що відповідно до процедури апеляційного
узгодження податкового зобов'язання прийняте нею рішення про
часткове незадоволення скарги платника податків може бути
оскаржено виключно до вищого (центрального) контролюючого органу,
а рішення останнього - оскаржено в судовому порядку.
Ухвалою господарського суду Ч-ської області від ХХ.09.2002 року
ДПА у Ч-ській області виключено з числа відповідачів.
Рішенням господарського суду Ч-ської області від ХХ.10.2002 року
позов задоволено частково. Суд визнав недійсними:
-рішення ДПІ від 18.04.2002 року № 629-26/30209383/10608/10 у
частині нарахування податку на додану вартість у сумі 436 613 грн.
та штрафних санкцій у сумі 109 153 грн.;
-податкове повідомлення-рішення ДПІ від 19.07.2002 року №
1294-26-30209383/17641/10/0000842650/2 у частині визначення
податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі
436 613 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 218 307 грн.;
-розпорядження ДПІ від 18.04.2002 року № 15.
Суд припинив провадження:
-за вимогою про визнання недійсним рішення ДПА у Ч-ській області
від 17.07.2002 року № 10278/10/25-013-4 у частині відмови у
задоволенні скарги щодо скасування рішення ДПІ від 18.04.2002 року
№ 629-26/30209383/10608/10;
-за вимогою про визнання недійсним податкового повідомлення -
рішення ДПІ від 19.07.2002 року №
1294-26-30209383/17641/10/0000842650/2 у частині визначення
податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 322
грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 340 грн.
Суд зазначив, що відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
вексель
(цінний папір) підпадає під визначення товару. Товарним кредитом у
розумінні цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
є товари, які передаються
резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним
особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого
розрахунку на визначений строк та під процент. Згідно з підпунктом
5.5.1 пункту 5.5 статті 5 вказаного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
витрати,
пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за товарним
кредитом, відносяться до складу валових витрат. Відповідно до
підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного періоду
складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником
податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт,
послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат
виробництва. Виходячи з цих положень законодавства, а також
враховуючи, що включені Підприємством до податкового кредиту
витрати по сплаті податку підтверджено податковою накладною, суд
визнав неправомірними дії ДПІ щодо нарахування податку на додану
вартість у сумі 436 613 грн. та зменшення суми бюджетного
відшкодування податку на додану вартість на 796 440 грн. за
грудень 2001 року.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.02.2003 року зазначене рішення скасовано, у позові відмовлено.
Постанова вмотивована тим, що відповідно до підпункту 3.2.1 пункту
3.3 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
операції з продажу цінних паперів не є об'єктом
оподаткування. Апеляційний суд зазначив, що продаж векселя на
умовах товарного кредиту не змінює порядку оподаткування операцій
з цінними паперами, а відстрочення кінцевого розрахунку на
визначений строк та під процент не є продажем послуг.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.04.2003 року
№ Х1 постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення
суду першої інстанції залишено в силі.
ХХ липня 2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою
ДПІ порушено провадження з перегляду у касаційному порядку
постанови Вищого господарського суду України від ХХ.04.2003 року №
Х1. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування
оскарженої постанови та припинення провадження у справі. На
обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на порушення
положень статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, неправильне
застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що спір у даній справі виник у зв'язку з
включенням позивачем до складу податкового кредиту суми податку на
додану вартість у розмірі 1 233 053 грн. 49 коп., нарахованого на
суму процентів, сплачених Підприємством на підставі договору
купівлі-продажу цінних паперів на умовах товарного кредиту від
03.12.2001 року № Ар-Т/К-1, укладеного з ТОВ НВКФ "ZZZ".
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації. При цьому
термін "валові витрати виробництва (обігу)" слід розуміти у
значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(пункт 1.11 статті 1 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
).
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валовими витратами виробництва
та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника
податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах,
здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які
придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх
подальшого використання у власній господарській діяльності.
Водночас статтею 7 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
врегульовано оподаткування операцій
особливого виду. До їх числа віднесено операції з цінними паперами
та деривативами.
За правилами пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(у редакції, що була чинною на
момент виникнення спірних відносин) податковий облік фінансових
результатів операцій з цінними паперами ведеться платником податку
окремо. Підпунктом 7.6.1 ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
вказаного пункту
встановлено, що у разі коли протягом звітного періоду доходи,
отримані (нараховані) платником податку в зв'язку із продажем
(відчуженням) цінних паперів, перевищують витрати, понесені
(нараховані) платником податку в зв'язку із придбанням цінних
паперів протягом такого звітного періоду, до складу валових
доходів включається прибуток за результатами такого звітного
періоду. У тому ж випадку коли протягом звітного періоду витрати,
понесені (нараховані) платником податку у зв'язку із придбанням
цінних паперів, перевищують доходи, отримані від продажу
(відчуження) цінних паперів протягом такого звітного періоду,
балансові збитки переносяться на зменшення доходів майбутніх
періодів від таких операцій протягом строків, визначених статтею 6
цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Підпунктом 7.6.3 ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
вказаного пункту визначено, що під терміном "витрати" слід
розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану)
платником податку продавцю цінних паперів як компенсація їх
вартості; до складу витрат включається також сума будь-якої
заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.
Таким чином, відповідно до пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
у податковому
обліку відображається виключно прибуток, отриманий платником
податку від операцій з цінними паперами. За правилами цього пункту
операції з цінними паперами не впливають на визначення суми
валових витрат особи, що здійснює такі операції.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Вищий
господарський суд України зазначеного не врахував, норми
законодавства, які регулюють особливості оподаткування операцій з
цінними паперами, не проаналізував, що призвело до помилкового
застосування до спірних відносин правил підпункту 7.4.1 пункту 7.4
статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Немає й інших підстав для скасування постанови суду
апеляційної інстанції, який дійшов висновку щодо безпідставності
позовних вимог. При цьому апеляційний суд обгрунтовано виходив з
положень підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, відповідно до якого не
є об'єктом оподаткування операції з випуску (емісії), розміщення у
будь-які форми управління та продажу за кошти цінних паперів, що
випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності.
За цих обставин оскаржена постанова підлягає скасуванню, а
скасована нею законна й обгрунтована постанова суду апеляційної
інстанції підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
Постановив :
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Н-ському районі
м. Ч-ськ задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp01/953-1 ) (sp01/953-1)
від
ХХ.04.2003 року № Х1 скасувати, а постанову Ч-ського
апеляційного господарського суду від ХХ.02.2003 року залишити в
силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.