Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого                          Кривенка В.В.,

суддів:                              Гусака М.Б., Коротких О.А., 

                                     Кривенди О.В., Панталієнка П.В., 

                                     Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., 

                                     Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС, МВС відповідно), Маріупольського міського управління ГУ МВС (далі - МУ ГУ МВС) про зобов'язання вчинити певні дії,

У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати МУ ГУМВС надати йому довідку про право на пільги, передбачені Законом України від 20 грудня 1992 року № 565-XII «Про міліцію» (565-12) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 565-XII (565-12) ).

На обґрунтування своїх вимог зазначив, що у листопаді 2010 року він звільнився зі служби органів внутрішніх справ України (далі - ОВС) з виходом на пенсію за вислугою років та просив надати йому довідку про право на пільги, передбачені Законом № 565-XII (565-12) , однак листом № 14/Г-128 від 8 липня 2011 року йому було відмовлено із посиланням на те, що він був звільнений з ОВС за власним бажанням, тому не мав права на отримання вищезазначеної довідки.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 31 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2013 року, позовні вимоги задовольнив частково: зобов'язав ГУ МВС видати позивачу довідку про пільги, передбачені Законом № 565-XII (565-12) .

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ГУ МВС звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 22 Закону № 565-XII. На обґрунтування заяви ГУ МВС додало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2012 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ГУ МВС підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви ГУ МВС копії ухвали Вищого адміністративного суду України по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 22 Закону № 565-XII.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2012 року, яку додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, цей суд, погодившись із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову особи, зазначив, що при звільненні працівника міліції з ОВС на підставі підпункту «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) (далі - Положення (114-91-п) ) за власним бажанням в запас, право на збереження пільг, передбачене статтею 22 Закону № 565-XII, на такого працівника не поширюється.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, зазначив, що відмова відповідача у видачі ОСОБА_1 довідки про право на пільги суперечить чинному законодавству, оскільки позивач є пенсіонером за вислугою років, а отже, має право на соціальний захист, передбачений статтею 22 Закону № 565-XII.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Порядок та умови проходження служби в міліції згідно з частиною першою статті 18 Закону № 565-XII регламентуються Положенням (114-91-п) .

У пункті 64 Положення (114-91-п) закріплено перелік підстав для звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби.

Частиною шостою статті 22 Закону № 565-XII визначено підстави, звільнення за якими передбачає право на збереження пільг, встановлених цим Законом (565-12) , а саме за віком, хворобою або вислугою років, які відповідають підпунктам «а», «б» пункту 64 Положення (114-91-п) .

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був звільнений з ОВС відповідно до підпункту «ж» пункту 64 Положення (114-91-п) - за власним бажанням в запас, тобто не з підстав, передбачених частиною шостою статті 22 Закону № 565-XII.

Ураховуючи викладене вище, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що незалежно від наявності умов для призначення пенсії за вислугу років, перелік яких міститься у статті 12 Закону № 565-XII, право на збереження установлених Законом № 565-XII (565-12) пільг має лише працівник міліції, звільнений зі служби з підстав, визначених у статті 22 цього Закону, тобто за віком, хворобою або вислугу років.

Відповідно до частини першої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС (2747-15) ) суд задовольняє заяву у разі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 23 квітня, 26 червня 2012року (№ 21-96а13, № 21-170а12, відповідно).

Оскільки при вирішенні цієї справи суд касаційної інстанції допустив неоднакове та неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2013 рокупідлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Заява ГУ МВС щодо скасування Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, які викладені в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не може прийняти нове судове рішення, оскільки відповідно до частини другої статті 243 КАС Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України.

Заяву Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.