420/18759/21 Про стягнення з обласної прокуратури матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу - 21.03.2024 Прийняття

- визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури, яка є правонаступником прокуратури Одеської області, щодо невиплати ОСОБА_1 частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 01 липня 2015 року до 14 березня 2021 року;

- зобов`язати відповідача сплатити на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 1 072 310 (один мільйон сімдесят дві тисячі триста десять) гривень 00 копійок.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що у період з 15 жовтня 2014 року по 05 квітня 2021 року він перебував у трудових відносинах з прокуратурою Одеської області.

З 01 липня 2015 року по 14 березня 2021 року заробітна плата виплачувалася позивачу із урахуванням посадових окладів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (505-2012-п) (далі - Постанова № 505), всупереч положенням частини першої статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ).

Позивач указав, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України (2456-17) (далі - БК України) у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України N 6-р/2020 від 26 березня 2020 (v006p710-20) року.

За викладених обставин позивач уважає, що належним способом захисту його прав є застосування частини третьої статті 152 Конституції України як норми прямої дії та стягнення на його користь матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України, що визнані неконституційними.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Закон України від 28 грудня 2014 року №80-VIII (80-19) та Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (79-19) прийняті пізніше Закону України 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (1697-18) , а тому з 2015 року норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (505-2012-п) визначено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.

В той же час, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 (v006p710-20) у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (2456-17) у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (2456-17) , згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 (v006p710-20) у справі № 1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.

Отже вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності Одеської обласної прокуратури, яка є правонаступником прокуратури Одеської області, щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 01 липня 2015 року до 26 березня 2020 року та стягнення матеріальної шкоди за вказаний період задоволенню не підлягають.

Також суди дійшли висновку, що у спірний період (з 26 березня 2020 року по 14 березня 2021 року) обласні та окружні прокуратури не розпочали свою роботу, а тому під час здійснення їх повноважень регіональними та місцевими прокуратурами оплата праці працівників регіональних прокуратур, місцевих прокуратур здійснювалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, зокрема відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року (505-2012-п) , що узгоджується із приписами п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) , який був та є чинним, у встановленому законом порядку неконституційним не визнавався.

Стосовно конкуренції норм Законів №1697-VІІ (1697-18) та №113-ІХ (113-20) , то суди зазначили, що переведення прокурорів, зокрема до обласних та окружних прокуратур, обумовлено проходженням ними атестації, а відтак і оплата праці, передбачена безпосередньо ст. 81 Закону №1697-VІІ, стосується саме працівників обласних та окружних прокуратур, які пройшли атестацію, передбачену Законом №113-ІХ (113-20) , в той час як оплата праці працівників регіональних та місцевих прокуратур, які не пройшли атестацію, врегульована тимчасовою Постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 (505-2012-п) року.

Тобто, після проходження атестації та переведення працівників до обласних та окружних прокуратур припиняється тимчасове врегулювання оплати праці на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 (505-2012-п) року.

Отже, вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності Одеської обласної прокуратури, яка є правонаступником прокуратури Одеської області, щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 26 березня 2020 року по 14 березня 2021 року та стягнення матеріальної шкоди за вказаний період задоволенню не підлягають.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року, та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Так, ОСОБА_1 зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок визнання неконституційними положення пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (2456-17) у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року із змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивач указує, що при вирішенні спору судами не надано належної правової оцінки посиланням позивача на те, що Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року (v006p710-20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (2456-17) в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" №1697- VIІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, частиною 3 статті 152 Конституції України чітко визначено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Скаржник зауважує, що конкретного порядку та конкретного органу, уповноваженого на відшкодування шкоди за частиною третьою статті 152 Конституції України, на законодавчому рівні не закріплено, у зв`язку із чим у спірних правовідносинах норми Конституції України (254к/96-ВР) повинні застосовуватися як норми прямої дії (з огляду на частину другу статті 8 Конституції України). Натомість, стаття 1175 Цивільного кодексу України, на яку послалися суди попередніх інстанцій, не поширюється на правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, оскільки зазначена норма регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований, що залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанції.

Уважає, що діями та рішеннями Держави України в особі Одеської обласної прокуратури порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .

Правом подати відзив на касаційну скаргу в порядку статті 338 КАС України відповідач не скористався, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій за наявними в справі матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями визначено такий склад колегії: головуючий-суддя - Мацедонська В.Е., судді: Білак М.В., Губська О.А.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд цієї справи в порядку письмового провадження на 21 березня 2024 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, з 15 жовтня 2014 року ОСОБА_1 обіймав різні посади в прокуратурі Одеської області.

Наказом Одеської обласної прокуратури №467к від 12 березня 2021 року переведено прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 Одеської області ОСОБА_1 на посаду прокурора Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області з 15 березня 2021 року.

01 квітня 2021 року наказом Одеської обласної прокуратури №848к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області та з органів прокуратури з 05 квітня 2021 року за власним бажанням відповідно до п.7 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру"

Згідно розрахункових листів за період з 2015 року по 2021 рік органами прокуратури, де працював позивач, ОСОБА_1 проводилися відповідні нарахування заробітної плати з врахуванням встановлених окладів ( у гривнях): 2015 рік - 2048,00 грн, 2016 рік - 2048,00 грн, 2017 рік - 5660,00 грн, 2018 рік - 5660,00 грн, 2019 рік - 5660,00 грн, 2020 рік - 5660,00 грн, 2021 рік - 32 000,00 грн з відповідними доплатами.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача в частині нарахування за період з 01 липня 2015 року по 14 березня 2021 року посадового окладу в розмірі, що є меншим ніж встановлений статтею 81 Закону № 1697-VII, оскільки Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року (v006p710-20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (2456-17) в частині, яка передбачає, що норми та положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, позивач звернувся до суду.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року (v006p710-20) у справі № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (2456-17) у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини рішення передбачено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (2456-17) у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За правилами статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) або якщо була порушена встановлена Конституцією України (254к/96-ВР) процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Частиною третьою статті 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року касаційне провадження у цій справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги, яка подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Як установлено судами попередніх інстанцій і вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у позовній заяві просив суд стягнути з Одеської обласної прокуратури на його користь матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 01 липня 2015 року по 14 березня 2021 року у розмірі 1 072 310, 00 грн.

Підставою, що спонукала позивача звернутися до суду з цим позовом, було отримання ним заробітної плати в обмеженому розмірі, що, на його переконання, є порушенням права власності.

Позивач уважав належним способом захисту своїх порушених прав - застосування до спірних правовідносин норми прямої дії - частини третьої статті 152 Конституції України та стягнення з Одеської обласної прокуратури на його користь матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (2456-17) , що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 14 березня 2021 року.

Отже, предметом спору, який визначив позивач, є стягнення збитків (матеріальної шкоди) у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 01 липня 2015 року по 14 березня 2021 року.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди урегульовано статтею 22 ЦК України, за змістом якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Отже, поняття "збитки" включає в себе й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Так, позивач, просив суд відшкодувати завдану йому матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, що, фактично, і є збитками у вигляді упущеної вигоди (правомірні очікування позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованому частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру" за період роботи в органах прокуратури, які не були реалізовані державою).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій у повній мірі не відповідають.

Так, на переконання Верховного Суду, судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи не ураховано приписи статті 9 КАС України.

Закріплений у частині другій статті 9 КАС України принцип диспозитивності передбачає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу.

За правилами частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Повноваження адміністративних судів перевіряти законність прийняття рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних можуть бути реалізовані лише в межах заявлених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджено, що позовними вимогами ОСОБА_1 є відшкодування матеріальної шкоди за помилку держави внаслідок прийняття неконституційного закону, з посиланням на необхідність застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 152 Конституції України як норми прямої дії.

Водночас, зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що судами здебільшого вирішувались питання, які не були заявлені позивачем як предмет спору. Зокрема, суди установивши фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, застосували положення інших нормативно-правових актів, фактично розглянувши питання про перерахунок заробітної плати прокурора, а не питання відшкодування матеріальної шкоди за помилку держави.

Викладене дає підстави для висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій принципу диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин справи, що унеможливило установлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Подібний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №520/2904/21, від 27 липня 2023 року у справі №540/1780/21.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції в силу приписів статті 341 КАС України позбавлений можливості надати оцінку доводам, які не були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх установлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення судів попередніх інстанцій - скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, справа №420/18759/21 підлягає направленню на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові і установити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, виходячи із заявлених ОСОБА_1 підстав, предмету позову та змісту спірних правовідносин.