Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.03.2003 року
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
головуючого суддів,
суддів;
за участю представників позивача - присутні та відповідача -
присутні,
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"YYY" (далі - Товариство) на постанову Вищого господарського суду
України від ХХ.12.2002 року № Х8,
встановив:
У лютому 2002 року українсько-російська компанія у формі закритого
акціонерного товариства "ХХХ" (далі - Компанія) звернулася в
господарський суд Ч-ської області із позовом до Товариства про
стягнення заборгованості у сумі 18947250 грн.
Позов обґрунтовувався посиланням на те, що відповідач не
розрахувався за поставлений йому природний газ на підставі
договору від ХХ.01.1997 року № ХХХ1, укладеного між
промислово-фінансовою корпорацією "SSS" (далі - Корпорація) та
Товариством. Згідно з угодою від ХХ.09.1997 року № Х3 Корпорація
уступила Компанії вимогу щодо одержання оплати за поставлений
природний газ, у тому числі з Товариства за договором від
ХХ.01.1997 року № ХХХ1 на суму, еквівалентну З 500 000 доларів
США, перераховану у гривні за курсом Національного банку України
на день оплати.
Відповідач позов не визнавав і просив відмовити у його
задоволенні, посилаючись на закінчення строку позовної давності.
Відповідач також зазначав, що оплата не була здійснена з
незалежних від нього причин, оскільки природний газ поставлявся
для потреб населення, комунально-побутової сфери і бюджетних
організацій, виникла значна сума бюджетної заборгованості за
поставлений природний газ для потреб вказаних споживачів.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Н-ської області від
ХХ.11.2002 року у позові відмовлено. Проаналізувавши умови
договору від ХХ.01.1997 року № ХХХ1 та пославшись на
законодавство, яким регулювалася система розрахунків за спожитий
природний газ у 1997 році та у наступні роки, суд дійшов висновку
про відсутність законних підстав для покладення на Товариство
відповідальності за позовом. При цьому суд зробив посилання на
постанову Кабінету Міністрів України і Національного банку України
від 12.06.1996 року № 636 ( 636-96-п ) (636-96-п)
, постанову Кабінету
Міністрів України від 06.06.1997 року № 538 ( 538-97-п ) (538-97-п)
,
постанову Кабінету Міністрів України від 20.10.1997 року № 1154
( 1154-97-п ) (1154-97-п)
, постанову Кабінету Міністрів України і
Національного банку України від 02.03.1998 року № 237
( 237-98-п ) (237-98-п)
. Відмовляючи у позові до Товариства, суд зазначив, що
погашення кредиторської заборгованості може здійснювати
Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК
"Нафтогаз України"), яку згідно з розпорядженням Кабінету
Міністрів України від 23.04.1999 року № 318-р ( 318-99-р ) (318-99-р)
визначено правонаступником прав і обов'язків ліквідованої
Державної акціонерної холдингової компанії "Укргаз".
Ще однією підставою відмови у позові суд зазначив закінчення
строку позовної давності та відсутність поважних причин його
пропуску.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.12.2002 року
№ Х8 зазначене рішення скасовано, позов задоволено. Постанова
вмотивована посиланням на неправильне застосування судом положень
постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України
від 12.06.1996 року № 636 ( 636-96-п ) (636-96-п)
, постанов Кабінету
Міністрів України від 06.06.1997 року № 538 ( 538-97-п ) (538-97-п)
та від
20.10.1997 року № 1154 ( 1154-97-п ) (1154-97-п)
до відносин, що склалися.
Виходячи з того, що Товариство не виконало своїх зобов'язань за
договором щодо розрахунків за поставлений природний газ, а також
враховуючи, що Компанія набула право вимоги у встановленому
законом порядку, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що
право позивача порушено відповідачем. Суд касаційної інстанції не
погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності
поважних причин пропуску строку позовної давності; зазначив, що
позивач з незалежних від нього причин не міг вчасно звернутися до
суду із позовом, та визнав, що порушене право підлягає захистові.
ХХ лютого 2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою
Товариства порушено провадження з перегляду у касаційному порядку
постанови Вищого господарського суду України від ХХ.12.2002 року
№ Х8. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування
оскарженої постанови та залишення в силі рішення суду першої
інстанції з мотивів порушення положень статті 129 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, виявлення різного застосування Вищим
господарським судом України одного й того ж положення закону у
аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального
права. В обґрунтування мотивів касаційної скарги щодо
неоднозначного застосування господарськими судами положень статті
80 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
зроблено посилання на
роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від
16.04.1993 року № 01-6/438 "Про деякі питання застосування
позовної давності при вирішенні господарських спорів"
( v_438800-93 ) (v_438800-93)
із змінами і доповненнями.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору від
ХХ.01.1997 року № ХХХ1 Корпорація поставила Товариству природний
газ у кількості 115 108 тис. куб.м на суму 9 438 856 доларів США;
на підставі угоди від ХХ.09.1997 року № Х3 Корпорація уступила
Компанії вимогу щодо одержання з Товариства оплати за поставлений
природний газ на суму, еквівалентну 3 500 000 доларів США; за
отриманий у 1997 році природний газ Товариство не розрахувалося.
Судом також встановлено, і з цим погодився Вищий господарський суд
України, що строк позовної давності закінчився до пред'явлення
позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов,
Вищий господарський суд України виходив із того, що право позивача
порушено, а строк позовної давності для захисту порушеного права
пропущено Компанією з поважних причин. При цьому суд касаційної
інстанції не погодився з оцінкою причин пропуску строку позовної
давності, яка була дана судом першої інстанції.
Відповідно до передбачених статтею 111 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
повноважень касаційна
інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право
скасувати рішення суду першої інстанції повністю або частково і
прийняти нове рішення. Проте касаційна інстанція вправі
реалізувати зазначене повноваження у тому разі, коли суд першої
інстанції всебічно, повно і об'єктивно розглянув у судовому
процесі всі обставини справи, правильно їх оцінив, але помилився у
застосуванні норм матеріального права. Це випливає із правил
статті НІ-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно з якою касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду або
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
З'ясування причин пропуску строку позовної давності пов'язано із
встановленням обставин, які призвели до пропуску строку, а
висновок суду щодо поважності цих причин є результатом оцінки
вказаних обставин.
Отже Вищий господарський суд України порушив вимоги процесуального
закону щодо меж перегляду справи в касаційній інстанції, вдався до
переоцінки доказів та дійшов висновку про наявність поважних
причин пропуску строку позовної давності, виходячи з обставин, які
були визнані судом першої інстанції недоведеними. Допущене Вищим
господарським судом України порушення норм процесуального права є
істотним і призвело до ухвалення незаконної постанови, яка
підлягає скасуванню.
Водночас не може бути залишено в силі скасоване оскарженою
постановою рішення суду першої інстанції, оскільки зазначене
рішення не відповідає положенням Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
про позовну давність.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із
необґрунтованості позову, а також із того, що строк позовної
давності закінчився до пред'явлення позову.
Проте у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому
засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого
він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про
відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через
пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право
позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних
причин, суд на підставі статті 80 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із
закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього
строку поважною порушене право має бути захищене.
Вирішуючи справу, господарський суд Н-ської області зазначеного не
врахував.
Мотивуючи рішення щодо безпідставності заявлених компанією до
Товариства вимог, суд першої інстанції послався, зокрема, на те,
що погашення кредиторської заборгованості може здійснювати НАК
"Нафтогаз України". Проте такий висновок не є обгрунтованим,
оскільки суд дійшов його без з'ясування дійсних прав і обов'язків
НАК "Нафтогаз України" щодо сторін у договорі на поставку
природного газу. До того ж цей висновок стосується прав і
обов'язків особи, яку не було залучено до участі у справі.
За таких обставин усі ухвалені у справі рішення підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати
викладене та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
Постановив :
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "YYY"
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp02/578-1 ) (sp02/578-1)
від ХХ.12.2002 року № Х8 та рішення господарського суду Н-ської
області від ХХ.11.2002 року скасувати, а справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.