Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.01.2003 року
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
головуючого судді,
суддів;
за участі представників
позивача присутній
відповідача присутні
розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою
Акціонерно-комерційного банку "YYY" (далі - Банк) на постанову
Вищого господарського суду України від ХХ жовтня 2002 року справу
за позовом Банку до Відкритого акціонерного товариства "ХХХ" (далі
- Товариство) про стягнення 406 849 грн. 32 коп. заборгованості по
відсотках за користування кредитом з ХХ грудня 2001 року до ХХ
лютого 2002 року,
встановив:
З позовом до Господарського суду Н-ської області Банк звернувся ХХ
квітня 2002 року.
Заявлена позовна вимога мотивована тим, що ХХ червня 2001 року між
Банком та Товариством було укладено договір про кредитну лінію
№ Х4 (далі - Договір), за умовами якого Банк зобов'язався надати
Товариству кредит шляхом відкриття до ХХ листопада 2001 року
кредитної лінії з лімітом 5 млн. грн. зі сплатою 33% річних.
Зазначений кредит Товариство отримало в повному обсязі, але у
встановлений договором строк його не повернуло і не сплатило
нараховані відсотки.
Заявою від ХХ травня 2002 року позивач збільшив розмір позовних
вимог та просив стягнути 804 657 грн. 54 коп. заборгованості по
відсотках за користування кредитом, але вже за період з ХХ грудня
2001 року до ХХ травня 2002 року.
Товариство позов не визнало, мотивуючи свої заперечення тим, що
Договір слід вважати неукладеним, оскільки сторони не дійшли згоди
по одній з істотних умов, а саме строку повернення кредиту. Воно
вважає, що зазначений в пункті 1.1 Договору строк відкриття
кредитної лінії до ХХ листопада 2001 року не є строком повернення
кредиту, оскільки вказаний період є таким, протягом якого Банк
зобов'язувався надавати кредит, а графік його погашення не може
братися до уваги, оскільки він не є додатком до Договору і не був
оформлений в якості додаткової угоди.
Рішенням від ХХ червня 2002 року Господарський суд Н-ської області
в позові відмовив. Судове рішення обґрунтовано тим, що Договір
слід вважати неукладеним, оскільки він не містить такої істотної
умови як строк повернення кредиту; термін відкриття кредитної
лінії не є строком повернення кредиту; додаткова угода № Х від ХХ
серпня 2001 року до Договору (далі -Угода № Х) не містить чітко
визначеного строку повернення кредиту, так як у ній відсутнє
зазначення року його повернення.
Н-ський апеляційний господарський суд постановою від ХХ липня 2002
року зазначене судове рішення скасував, а позов задовольнив в
заявленій сумі. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про
наявність в Договорі істотної умови щодо строку повернення
кредиту, що підтверджується Графіком та Угодою № Х, які складені і
підписані сторонами. Тому позовна вимога Товариства правомірна.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України
постанову суду апеляційної інстанції скасував, а рішення першої
інстанції залишив в силі, обґрунтувавши її тим, що: наявні в
матеріалах справи документи не свідчать про будь-яке узгодження
сторонами остаточного терміну повернення кредитних коштів;
Угода № Х передбачає терміни погашення кредиту без зазначення
року, а Графік має посилання на договір про кредитну лінію від ХХ
червня 2001 року, а не на договір від ХХ червня 2001 року, який
є підставою позову.
Банк просить постанову Вищого господарського суду України
скасувати, мотивуючи касаційну скаргу виявленням факту різного
застосування судом одних і тих самих положень ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
в
аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Вищий
господарський суд України виходив з того, що матеріали справи не
містять доказів про досягнення сторонами згоди щодо строку
повернення кредиту і, відповідно, строків сплати відсотків за
користування ним.
З цим висновком Верховний Суд України погодитися не може, оскільки
судами встановлено, і це підтверджено матеріалами справи, що:
- Банк надав Товариству кредит відповідно до умов Договору і
виконав свої зобов'язання. Взяті на себе договірні зобов'язання
Товариство не виконало, кредитні кошти у обумовлений строк і
відсотки за користування кредитом щомісяця ХХ-го числа (пункт
2.2.3. договору) не сплачувало;
- строк погашення кредиту узгоджено сторонами шляхом складання
Графіку, яким передбачено, що повернення кредиту повинно
здійснюватися відповідачем у 2001 році такими частинами: в серпні
і вересні - по 500 тис. грн., а в жовтні і листопаді - по
2 млн. грн.;
- зазначений графік, хоч і містив описку у даті договору, але ХХ
серпня 2001 року був змінений Угодою № Х, згідно з якою кредит мав
повертатися в такому порядку: вересень - 1 млн. грн., жовтень і
листопад - по 2 млн. грн..
Отже, висновок судів першої та касаційної інстанцій про
відсутність в Договорі істотної умови щодо строку повернення
кредиту і, відповідно, про його неукладеність помилковий.
У зв'язку з цим оскаржувана постанова Вищого господарського суду
України незаконна та необгрунтована і підлягає скасуванню як така,
що прийнята внаслідок неправильного застосування норм
матеріального права.
Згідно зі статтями 4, 151, 161, 162, 216 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
угода
(договір) є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків
(зобов'язань); зобов'язання повинні виконуватися належним чином та
у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору і
припиняються виконанням, проведеним належним чином, а
одностороння відмова від їх виконання не допускається.
Отже, позовна вимога Банку про стягнення заборгованості по
відсотках за користування кредитом ґрунтується на умовах Договору
і вимогах закону, а тому правомірно задоволена судом апеляційної
інстанції.
У зв'язку з цим постанова Н-ського апеляційного господарського
суду підлягає залишенню в силі як законна та обґрунтована.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Акціонерно-комерційного банку "YYY" задовольнити,
постанову Вищого господарського суду України ( sp02/542-1 ) (sp02/542-1)
від ХХ
жовтня 2002 року скасувати, а постанову Н-ського апеляційного
господарського суду від ХХ липня 2002 року залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.