Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.11.2002 року
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
за участю представників відповідача - присутній та позивача -
присутній,
розглянувши касаційну скаргу військової частини ХХХ2 Міністерства
оборони Російської Федерації (далі-Військова частина) на постанову
Вищого господарського суду України від ХХ.07.2002 року № Х4,
встановив:
У листопаді 2001 року приватне підприємство "ХХХ"
(далі-Підприємство) звернулося в господарський суд м. Н-ська із
позовом до Військової частини про стягнення 749563 грн. 20 коп.
Позивач вказував, що між підприємством "YYY" і Військовою частиною
було укладено договір від 04.07.1991 року № 1 на виконання робіт з
очищення акваторії Н-ської бухти і причальних споруд "SSS" від
екологічно шкідливих відходів кабелів. Відповідно до пункту 2.1
договору підприємство "YYY" зобов'язалося сплачувати Військовій
частині вартість кабелів, що виробили свій ресурс, із розрахунку
1100 рублів за один кілометр кабелю. На виконання зазначеної умови
договору підприємство "YYY" сплатило вартість 100 км
некондиційного кабелю за ціною 1100 рублів за один метр, але
Військова частина не передала 35 км 150 м відходів кабелю. У
період дії договору сторони погодили ціну кабелю 2 рублі 20 коп.
за один метр. У березні 1995 року підприємство "YYY" уступило
вимогу за договором від 04.07.1991 року № 1 акціонерному
товариству "QQQ", а останнє на підставі договору від 10.02.1999
року уступило вимогу Підприємству. Позивач вважав, що у
відповідача існує заборгованість за договором від 04.07.1991 року
№ 1 і просив стягнути її з такого розрахунку: вартість 35 км 150 м
кабелю визначена за ціною 2 рубля 20 коп. у сумі 77330 рублів; ця
сума перерахована в долари США за курсом станом на 25.12.1999 року
55,71 рублів СРСР за 100 доларів США; сума 138808 доларів США
перерахована у валюту України за курсом на день звернення до суду.
Відповідач позов не визнавав, посилаючись на те, що умови договору
ним виконані. Упродовж 1991-1993 років Військовою частиною
передано 59 км 91 м кабелю КПК-5/18 на суму 130 тис. рублів, а
13.07.1994 року передано 5 км 759 м різних типів кабелю на суму
89974 рублів, всього на суму 219974 рублів, а з урахуванням 5% ПДВ
- 230972 рублів 70 коп. Відповідач вказував, що підприємство
"YYY", акціонерне товариство "QQQ" та Підприємство не виконали
своїх зобов'язань за пунктами 1.1, 1.2 договору від 04.07.1991
року № 1 щодо підйому, навантаження та транспортування непридатних
для подальшої експлуатації кабелів, включаючи підземні та
підводні. Тому ці витрати в сумі 53695 рублів 80 коп. понесла
Військова частина. Відповідач посилався також на порушення вимог
статті 198 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до
якої кредитор, який уступив вимогу іншій особі, зобов'язаний
передати їй документи, що свідчать про право вимоги, чого не було
зроблено.
Рішенням господарського суду м. Н-ська від ХХ.12.2001 року позов
задоволене з мотивів обгрунтованості та доведеності позовних
вимог.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.02.2002 року зазначене рішення скасовано, провадження у справі
припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Постанова вмотивована
посиланням на те, що згідно з Положенням про управління зв'язку
штабу Чорноморського флоту Російської Федерації зазначене
управління (військова частина ХХХ2) не є юридичною особою, а тому
не може бути відповідачем у справі.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.07.2002 року
№ Х4 постанову суду апеляційної інстанції від ХХ.02.2002 року
скасовано, а рішення суду першої інстанції від ХХ.12.2001 року
залишено в силі. У постанові зазначено, що зміст Положення про
управління зв'язку штабу Чорноморського флоту Російської Федерації
свідчить про наявність у Військової частини ознак юридичної особи,
передбачених статтею 23 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
31 жовтня 2002 року Верховним Судом України за касаційною скаргою
Військової частини порушено провадження з перегляду у касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від
ХХ.07.2002 року № Х4. Касаційна скарга подана з мотивів порушення
положень статті 17 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
неправильного застосування норм матеріального та процесуального
права, виявлення різного застосування Вищим господарським судом
України одного й того ж положення закону у аналогічних справах. На
підтвердження мотивів щодо неоднозначного застосування
господарськими судами норм процесуального права зроблено посилання
на постанову президії Вищого арбітражного суду України від
28.07.1994 року № 02-5/492 "Про участь у судовому процесі
відособлених підрозділів юридичних осіб" ( v_492800-94 ) (v_492800-94)
із
змінами і доповненнями.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень статей 1, 21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторонами в судовому процесі -
позивачами і відповідачами можуть бути підприємства, установи,
організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні),
громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення
юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта
підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених
законодавчими актами України, - державні та інші органи,
громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Дослідивши Положення про управління зв'язку штабу Чорноморського
флоту Російської Федерації, затверджене начальником штабу
Чорноморського флоту 25 травня 1998 року, суд апеляційної
інстанції встановив, що Військова частина, до якої пред'явлено
позов, не є юридичною особою. Виходячи з цієї обставини, суд
апеляційної інстанції зробив висновок про наявність підстав для
припинення провадження у справі, оскільки за суб'єктним складом
учасників судового процесу справа не підлягає розгляду у
господарському суді.
Відповідно до положень частини 2 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази. Порушуючи зазначені вимоги
процесуального закону, Вищий господарський суд України вийшов за
межі перегляду справи в касаційній інстанції, вдався до перевірки
доказів, та дійшов висновку про те, що у Положенні про управління
зв'язку штабу Чорноморського флоту містяться ознаки юридичної
особи, передбачені статтею 23 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
.
При цьому, вирішуючи питання щодо юридичного статусу Військової
частини, суд касаційної інстанції помилково застосував норми
Цивільного кодексу України. Статус Чорноморського флоту Російської
Федерації на території України визначено Угодою між Україною і
Російською Федерацією про статус і умови перебування
Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від
28.05.1997 року ( 643_076 ) (643_076)
, яка ратифікована Законом України від
24.03.1999 року ( 547-14 ) (547-14)
і набула чинності 12.07.1999 року.
Відповідно до цієї Угоди ( 643_076 ) (643_076)
з'єднання та військові
частини Чорноморського флоту Російської Федерації, дислоковані на
території України, визначено як військові формування (стаття 2
( 643_076 ) (643_076)
) та передбачено, що військові формування здійснюють
свою діяльність в місцях дислокації відповідно до законодавства
Російської Федерації (стаття 6 ( 643_076 ) (643_076)
).
Статтями 49, 51,52 Цивільного кодексу Російської Федерації
передбачено, що юридичні особи діють на підставі статуту, або
установчого договору і статуту, або лише установчого договору. У
випадках, передбачених законом, юридична особа, яка не є
комерційною організацією, може діяти на підставі загального
положення про організації даного виду. Юридична особа вважається
створеною з моменту її державної реєстрації і з цього ж моменту
набуває правоздатності.
Як вказувалось, Військова частина діє на підставі положення, в
якому зазначено, що вона не є юридичною особою.
Висновок суду касаційної інстанції про те, що Військова частина
користується правами юридичної особи, зроблено з порушенням вимог
статті 34 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо належності доказів; цей висновок не грунтується
на матеріалах справи та вимогах законодавства.
Враховуючи викладене, оскаржена постанова підлягає скасуванню, а
скасована нею законна та обгрунтована постанова суду апеляційної
інстанції підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-7 - 111-20, 122 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
Постановив:
Касаційну скаргу військової частини ХХХ2 Міністерства оборони
Російської Федерації задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від ХХ.07.2002 року №
Х4 скасувати, а постанову Н-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.02.2002 року залишити в силі.
Припинити стягнення за наказом господарського суду м. Н-ська від
ХХ.08.2002 року про стягнення з військової частини ХХХ2
Міністерства оборони Російської Федерації на користь приватного
підприємства "ХХХ" 751332 грн. 20 коп., у тому числі 749563 грн.
20 коп. основного боргу, 1700 грн. витрат з державного мита, 69
грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового
процесу.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.