ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
19.11.2002 Справа N 14/467
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів
судової палати у господарських справах у складі:
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
акціонерного товариства закритого типу "Панчішна фабрика
"Рубіжанка" на постанову Вищого господарського суду України від
18 червня 2002 року у справі за позовом акціонерного товариства
закритого типу "Панчішна фабрика "Рубіжанка" до товариства з
обмеженою відповідальністю "Спліт" та товариства з обмеженою
відповідальністю "Мізар ЛТД" про визнання угод недійсними,
в с т а н о в и в:
У грудні 2000 року акціонерне товариства закритого типу
"Панчішна фабрика "Рубіжанка" в арбітражному суді м. Києва
пред'явило позов до товариства з обмеженою відповідальністю
"Спліт" та товариства з обмеженою відповідальністю "Мізар ЛТД" про
визнання угод недійсними.
Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що спірні угоди не
відповідають чинному законодавству.
Відповідачі позов не визнали, посилаючись на його
безпідставність.
Рішенням господарського суду м. Києва від 16 серпня 2001 року
позов задоволене частково з тих підстав, що позивач емітував
вексель за N 643046431743 всупереч положенням п. 5 ст. 24 Закону
України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
та п. 2.1 "Правил
виготовлення та використання вексельних бланків", затверджених
постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку
України від 10 вересня 1992 року N 528 ( 528-92-п ) (528-92-п)
.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
23 січня 2002 року, залишеною без змін постановою Вищого
господарського суду України від 18 червня 2002 року, рішення суду
першої інстанції скасовано та в позові відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що спірні угоди укладені без
порушення вимог чинного законодавства.
Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 31 жовтня
2002 року за касаційною скаргою акціонерного товариства закритого
типу "Панчішна фабрика "Рубіжанка" порушено провадження з
перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського
суду України від 18 червня 2002 року з мотивів її невідповідності
нормам матеріального та процесуального права.
На судовому засіданні представник акціонерного товариства
закритого типу "Панчішна фабрика "Рубіжанка" висловився за
задоволення касаційної скарги, а представники товариств з
обмеженою відповідальністю "Спліт" та "Мізар ЛТД" - за її
відхилення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача та відповідачів, обговоривши доводи касаційної скарги та
перевіривши матеріали справи і рішення, які приймались судами в
процесі її розгляду, суд вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено, позивачем був заявлений позов про визнання
недійсним договору міни векселів з підстав, передбачених
статтею 48 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
.
У подальшому позивач, збільшивши розмір позовних вимог,
просив визнати недійсним вексель та визнати платіжну вимогу від
12 червня 2000 року на суму 2100000 гривень такою, що не підлягає
виконанню.
Відповідно до частини першої статті 48 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону,
в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх
дітей.
Як вказано у частинах першій та другій пункту 5 Постанови
Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, за правилами ст. 48 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
угода визнається недійсною при невідповідності її не
тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади
і управління в межах наданої їм компетенції.
Стаття 48 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
застосовується при порушенні
встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій,
спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і
обов'язків при ущемленні угодою особистих або майнових прав
неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності
вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені
особливі правила визнання угод недійсними (статті 45-17,49-58 ЦК).
Частина п'ята статті 24 Закону України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) (887-12)
встановлює, що "Підприємство може поставляти
продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою
покупцями (споживачами) процентів за користування цим кредитом.
Для оформлення таких угод підприємство може застосовувати в
господарському обороті векселі".
Відповідно до "Правил виготовлення та використання вексельних
бланків", затверджених постановою Кабінету Міністрів України і
Національного банку України від 10 вересня 1992 року за N 528
( 528-92-п ) (528-92-п)
, які були чинними на момент виникнення спірних
правовідносин, видавати переказні і прості векселі можна було лише
для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари,
виконані роботи, надані послуги.
Вищий господарський суд України на встановлені обставини
справи та вимоги закону уваги не звернув і дійшов неправильного
висновку про те, що при вирішенні даного спору слід керуватись
тільки спеціальним законодавством про вексельний обіг, яким
передбачається визнання векселя недійсним лише у випадках
відсутності відповідних реквізитів у самому векселі і судовому
розгляду підлягають тільки позовні вимоги в частині визнання
векселя недійсним.
За таких обставин ухвалені по справі судові рішення
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
суду першої інстанції.
При новому розгляді справи слід повно та всебічно встановити
всі обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку та
постановити законне і обгрунтоване рішення.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 18 червня
2002 року у справі N 14/467, постанову Київського апеляційного
господарського суду від 23 січня 2002 року та рішення
господарського суду м. Києва від 16 серпня 2001 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в
іншому складі суду.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Вісник господарського судочинства, рік 2004, N 1