ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
22.10.2002 N 36/75
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...>
Головуючого: <...>
Суддів: <...>
за участю представника ПМП "Фірма "Астарта" - Піскурського
В.3.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного малого підприємства
"Фірма "Астарта" на постанову Вищого господарського суду України
від 25 червня 2002 р. у справі за позовом ПМП "Фірма "Астарта" до
КСП "Меркурій" про стягнення 193233 грн. встановила:
У січні 2002 р. ПМП "Фірма "Астарта" звернулось до суду з
позовом про стягнення з КСП "Меркурій" 160486 грн. заборгованості
по оплаті товару, поставленого відповідачу за договором
купівлі-продажу N 19/98 від 18.12.1997 р. Зазначений борг позивач
просив стягнути з врахуванням індексу інфляції та штрафних
санкцій, що, загалом, склало 193233 грн.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на пропуск
позивачем строку позовної давності.
Рішенням господарського суду Донецької області від 05.03.2002
р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 16.04.2002 р., у позові відмовлено з
огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2002
р. зазначені судові рішення залишені без змін.
29 серпня 2002 р. Верховним Судом України порушено
провадження за касаційною скаргою ПМП "Фірма "Астарта", у якій
ставилося питання про скасування постанови Вищого господарського
суду України від 25.06.2002 р. та направлення справи на новий
розгляд до суду першої інстанції. В обгрунтування скарги зроблено
посилання на різне застосування Вищим господарським судом України
одного і того ж положення закону, а саме: статей 76, 216, 220
Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, в аналогічних справах.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи позивачу в позові, суд першої інстанції виходив з
того, що позивачем пропущено строк позовної давності. З таким
висновком погодилися апеляційний та касаційний суди, однак, цей
висновок не грунтується на вимогах чинного законодавства.
Судами встановлено, що в договір N 19/98, укладений 18 грудня
1997 року між позивачем та особою, правонаступником якої є
відповідач, строк виконання зобов'язання за яким спливав 30
листопада 1998 року, 24 грудня 1998 року сторони внесли зміни
стосовно строку проведення розрахунку, встановивши новий строк
розрахунку - 15 листопада 1999 року.
Внесення змін до договору, строк зобов'язання за яким
наступив, однак, зобов'язання за яким залишилося не виконаним, а
строк позовної давності для звернення до суду ще не закінчився, не
можна розцінювати угодою про зміну строку позовної давності, що
заборонено ст. 73 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Учасники згаданих відносин можуть змінювати встановлені ними
строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у
часі, при умові непогашення вимог за давністю.
Така додаткова угода не суперечить закону, не порушує прав
сторін, укладена в межах повноважень представників, які підписали
договір, не суперечить цілям діяльності сторін та інтересам
держави і суспільства.
Такий висновок можна зробити, зокрема, на підставі ст. 220
Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка не пов'язує право сторін
договору на припинення зобов'язання угодою про заміну одного
зобов'язання іншим, з тим, чи не почався перебіг строку позовної
давності за первісним зобов'язанням.
Висновок суду апеляційної Інстанції, з яким погодився Вищий
господарський суд України, про те, що додаткову угоду до договору
не можна брати до уваги, оскільки, вона укладена після припинення
зобов'язання, є помилковим, з огляду на те, що чинне
законодавство, зокрема, Цивільний кодекс ( 1540-06 ) (1540-06)
, такої
підстави припинення зобов'язання, як настання строку виконання
зобов'язання та початку перебігу позовної давності, не знає.
При розгляді справи суди не з'ясували чи не є додаткова угода
сторін, зокрема, угодою про заміну одного зобов'язання іншим між
тими ж особами, оскільки, вона стосувалася не лише зміни строку
розрахунку, але й предмета зобов'язання, способу виконання,
порядку обчислення заборгованості (передбачала нову суму
заборгованості - можливість застосування валютного застереження та
проведення розрахунку зернопродукцією).
Суди не звернули уваги на те, що висновок про необхідність
обчислення строку позовної давності з наступного дня після
30 листопада 1998 року, а не з 15 листопада 1999 року, міг би
вважатися обгрунтованим лише в разі визнання додаткової угоди (від
24 грудня 1998 року) недійсною, що у даному випадку не мало місця.
Порушення вимог матеріального права, допущені судами при
розгляді справи, є підставою для скасування винесених судових
рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та
вирішити спір з дотриманням вимог закону.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судова
палата П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу ПМП "Фірма "Астарта" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 25.06.2002
р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від
16.04.2002 р. та рішення господарського суду Донецької області від
05.03.2002 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
"Вісник господарського судочинства", N 4, 2003