ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.10.2002
м. Київ
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
головуючого судді
суддів
за участі представників
позивача:
відповідача:
розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою
Державної податкової інспекції у місті Лисичанську на постанову
Вищого господарського суду України від 14 березня 2002 року справу
за позовом Відкритого акціонерного товариства "ЛНОС" (далі -
Товариство) до Державної податкової інспекції у місті Лисичанську
(далі - Інспекція) про визнання недійсним рішення Інспекції від 19
червня 2001 року №263-23/05400848/4381 "Про застосування та
стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум
податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення
податкового та іншого законодавства" (далі - Рішення),
встановив:
З позовом до Арбітражного суду Луганської області Товариство
звернулося 21 червня 2001 року.
Заявлену позовну вимогу позивач мотивував тим, що укладені ним з
ПП "ТУ" договори на переробку сировини від 4 листопада 2000 року
та від 25 квітня 2001 року є договорами підряду і не можуть
вважатися договорами на переробку давальницької сировини; поняття
"давальницька сировина" легалізовано лише в Законі України "Про
операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних
відносинах" ( 327/95-ВР ) (327/95-ВР)
, тому воно не може використовуватися у
відносинах між резидентами України щодо переробки сировини; у
зв'язку з цим на зазначені договірні відносини не повинні
поширюватися норми статей 2, 3 Декрету Кабінету Міністрів України
"Про акцизний збір" ( 18-92 ) (18-92)
(далі - Декрет про акцизний збір),
відповідно до яких об'єктом оподаткування акцизним збором є
обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів
(продукції), в тому числі з давальницької сировини, а також обсяги
відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених з
такої сировини. .
Рішенням від 3 липня 2001 року позов задоволене. Оспорюване
рішення Інспекції визнане недійсним з тієї підстави, що у
договірних правовідносинах сторін відсутня давальницька сировина,
а тому Інспекція неправомірно притягнула Товариство до
відповідальності за невиконання ним вимог Декрету про акцизний
збір ( 18-92 ) (18-92)
.
Донецький апеляційний господарський суд постановою від 10 вересня
2001 року зазначене рішення суду першої інстанції залишив без змін
з тих самих підстав.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України постанову
апеляційного суду залишив без змін.
В касаційній скарзі Інспекція просить постанову Вищого
господарського суду України, постанову Донецького апеляційного
господарського суду і рішення Арбітражного суду Луганської області
скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції з підстав неправильного застосування судами під час
розгляду даної справи і вирішення спору по суті норм матеріального
права; виявлення різного застосування Вищим господарським судом
України тих самих положень статті 3 Декрету про акцизний збір
( 18-92 ) (18-92)
в аналогічних справах; невідповідності оскаржуваної
постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування
зазначеної норми названого Декрету.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що за наслідками виконання договорів на
переробку сировини від 4 листопада 2000 року та від 5 жовтня 2001
року, укладених між Товариством і ПП "ТУ", Інспекція нарахувала
Товариству акцизний збір, виходячи з того, що воно є платником
вказаного податку як виробник підакцизного товару (нафтопродуктів)
з давальницької сировини. Сторонами у названих договорах є
резиденти України, а тому їх відносини не є зовнішньоекономічними.
У зв'язку з цим на них не поширюється дія Закону України "Про
операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних
відносинах" ( 327/95-ВР ) (327/95-ВР)
, яким визначено термін "давальницька
сировина". Оскільки Декрет про акцизний збір ( 18-92 ) (18-92)
визначення
зазначеного терміну не містить, то, відповідно, не повинен
сплачуватися акцизний збір з таких договорів підряду.
Зазначений висновок є помилковим.
Відносини виробника підакцизних товарів, зокрема, нафтопродуктів з
сировини нафти, переданої йому замовником, є цивільно-правовими
відносинами.
За своєю правовою природою договір на виготовлення нафтопродуктів
з сирої нафти замовника без переходу права власності на них до
виробника є договором підряду.
Відповідно до статті 332 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором підряду
підрядник зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за
завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник
зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу. Звідси
випливає, що законодавець не називає "матеріали замовника"
давальницькими. Тому термін "давальницька сировина", що вживається
в законодавстві, охоплюється цивільно-правовим визначенням
"матеріали замовника".
Відтак, відсутність законодавчого визначення саме терміна
"давальницька сировина" не змінювала суті правовідносин підряду
між резидентами. Це підтверджується Законом України від 13 грудня
2001 року "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України
"Про акцизний збір" ( 2895-14 ) (2895-14)
, в якому дано визначення вказаного
терміну (давальницька сировина - сировина, яка є власністю одного
суб'єкта підприємницької діяльності (замовника) і передається
іншому суб'єкту підприємницької діяльності (виробнику) для
виготовлення підакцизних товарів (продукції) без переходу права
власності на таку сировину).
Відповідно до пункту "а" статті 2 та пункту "а" частини першої
статті 3 Декрету про акцизний збір ( 18-92 ) (18-92)
, в редакції, що діяла
до набрання чинності зазначеним Законом ( 2895-14 ) (2895-14)
від 13 грудня
2001 року, платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької
діяльності - виробники підакцизних товарів (продукції) на митній
території України, на які встановлені ставки акцизного збору в
твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких
виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на
які встановлено ставки акцизного збору у відсотках обороту, що
сплачують акцизний збір виробнику. Об'єктом оподаткування є
обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів
(продукції), в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх
продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги),
безоплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх
оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів
(продукції), виготовлених з давальницької сировини.
Встановлені судами фактичні обставини справи свідчать про те, що
Товариство не сплатило акцизний збір з обсягів відвантажених
нафтопродуктів, виготовлених з давальницької нафти, власником якої
є ПП "ТУ", а тому Інспекція правомірно нарахувала йому недоїмку з
цього податку і обгрунтовано застосувала до нього
відповідальність, встановлену за порушення податкового
законодавства.
Отже, при ухвалені судових рішень в даній справі суди неправильно
застосували норми матеріального права, а тому вони підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно
оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і
вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки
сторін і, в залежності від встановленого правильно застосувати
норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обгрунтоване судове рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті
Лисичанську задовольнити, постанову Вищого господарського суду
України від 14 березня 2002 року, постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 10 вересня 2001 року та
рішення Арбітражного суду Луганської області від 3 липня 2001 року
скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.