ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2024 року
м. Київ
справа № 200/189/23
адміністративне провадження № К/990/5163/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року, постановлену у складі судді Стойки В.В., та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Гайдара А.В. (доповідач), Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д.,
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, у якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 09 березня 2022 року № 117 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 - начальника відділу реагування патрульної поліції Волноваського районного відділу поліції зі служби в поліції;
1.2. поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника відділу реагування патрульної поліції Волноваського районного відділу поліції;
1.3. стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 243806,70 грн.
2. Також представником позивача було надано клопотання про поновлення строку звернення до суду.
3. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року, з урахуванням ухвали від 28 лютого 2023 року, в задоволенні клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлення пропущеного строку, - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав (відмінних від тих, які визначені в клопотанні про поновлення строку від 15 січня 2023 року) для його поновлення разом із доказами в підтвердження обґрунтування заяви.
4. 06 лютого 2023 року представником позивача на виконання ухвали суду від 24 січня 2023 року надано клопотання від 04 лютого 2023 року про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення пропущених строків.
5. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року прийнято до розгляду позовну до розгляду та відкрито провадження.
6. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року, з урахуванням ухвали від 05 червня 2023 року, в задоволенні клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення пропущеного строку від 26 травня 2023 року, - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів, - залишено без розгляду.
7. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року в справі № 200/189/23 задоволено. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року в справі № 200/189/23 скасовано, а справу направлено до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
7.1. Суд апеляційної інстанції в постанові від 07 серпня 2023 року зазначив, що суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, виходив з того, що спірний наказ прийнято у березні 2022 року, на службі позивач не перебував з 25 лютого 2022 року. Суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, вказав на неповажність пропуску строків звернення до суду, однак, не встановив, коли саме позивач дізнався про існування спірного наказу, чи був він з ним ознайомлений, не надав належної оцінки причинам, які вказані в клопотання про поновлення строку на звернення до суду.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року, яку залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2024 року, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, з підстав пропуску строку звернення до суду з позовом.
9. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач протягом десяти місяців не проходив службу, не отримував заробітної плати, втім 27.04.2022 року отримав на свій зарплатний рахунок одноразову грошову допомогу (вихідну допомогу), при цьому не довів суду які саме обставини заважали йому встановити нове місце служби та відповідно дізнатися про своє порушене право. При цьому, в межах даної справи, строк звернення до суду підлягає обчисленню саме з моменту, коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а не коли отримав спірний наказ у відповідь на адвокатський запит (дізнався). Отже, позивач не надав доказів на підтвердження обставин, які заважали йому звернуться до суду у встановлений строк та не вказав на обставини непереборного і об`єктивного характеру, що перешкодили йому звернутися за реалізацію права на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
10. Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення норм процесуального права.
11. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
12. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суди нижчих інстанцій прийняли оскаржувані рішення з порушенням положень ст. 122 КАС України. Крім того, при ухваленні оскаржуваних рішень суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 року у справі № 160/8432/20 та від 24.10.2023 року у справі № 520/3503/23.
12.1. Скаржником зазначено, що згідно з матеріалами справи з адміністративним позовом позивач звернувся до суду через дев`ять місяців з дня прийняття спірного наказу, але протягом одного місяця з дня отримання його копії представником позивача, оскільки до цього часу копія спірного наказу позивачу не направлялась та будь-яким іншим чином його зміст до відома позивача не доводився, трудова книжка не вручалась, а рапорт на звільнення за власним бажанням позивач ніколи не підписував та не подавав, у зв`язку з чим подав до суду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке судом першої інстанції не розглянуто.
12.2. Позивач у касаційній скарзі звертає увагу, що суди фактично зосередилися на оцінці дотримання позивачем його трудових обов`язків, вказавши, що позивач має (повинен) цікавитися своїм трудовим становищем. Проте, ключовим питанням у цьому випадку є те, коли позивач дізнався чи міг дізнатися про порушення своїх прав (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2023 року у справі № 520/3503/23).
12.3. Скаржник зазначає, що предметом оскарження в даній справі є наказ про звільнення позивача за власним бажанням, а підставою - твердження позивача про те, що він ніколи рапорту про своє звільнення за власним бажанням не підписував та не подавав. У зв`язку з цим у позивача не було обґрунтованих підстав припускати наявність свого звільнення на підставі спірного наказу, який ґрунтується на рапортах, які позивач ніколи не подавав, тобто на неіснуючих фактах. При цьому з будь-яких інших підстав (зокрема, пов`язаних з невиходом на службу, неперебуванням на службі тощо) позивача звільнено не було, а невиконання трудових обов`язків позивачем відбулось ще до прийняття спірного наказу і пов`язано, як вказано у позові, не з прийняттям цього наказу, а з нефункціонуванням на території міста Волноваха Донецької області установи, де позивач проходив службу (що не заперечується відповідачем) і неповідомленням відповідачем позивача про зміну місця дислокації цієї установи чи переведення на інше місце для продовження служби. Після того, як відповідач офіційно повідомив про звільнення позивача з 09.03.2022 року і надав копію відповідного наказу, позивач у місячний строк звернувся до суду з позовом про оскарження цього наказу. Оскільки у позивача не було об`єктивних підстав припускати факт свого звільнення на підставі рапортів про звільнення за власним бажанням (яких позивач ніколи не писав та не подавав, що є підставою позову), а з інших підстав позивача звільнено не було, то позов про оскарження вказаного наказу позивачем було подано протягом місяця з дня, коли позивачу стало відомо про його існування. Вищенаведених висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 24.10.2023 року у справі № 520/3503/23, суди нижчих інстанцій не врахували та фактично не з`ясували, коли позивач дізнався про прийняття спірного наказу та його зміст (враховуючи підстави його оскарження), а також не встановили докази, якими підтверджується саме день доведення позивача до відома про спірний наказ, а не будь-які інші обставини.
12.4. Скаржник зазначає, що судами була врахована довідка начальника Волноваського РВП ГУНП в Донецькій області від 06.09.2023 року № 11064/501/01-20232 про те, що у день звільнення позивача йому надавалась інформація щодо його звільнення, проте через активні бойові дії на території м. Волноваха у лютому-березні 2022 року, окупацію вказаного міста, звільнення зі служби особи кадрової служби, яка здійснювала оформлення спірного наказу, суди вважали, що докази ознайомлення позивача зі спірним наказом не надані у зв`язку з об`єктивною неможливістю, а не через їх відсутність. Однак, суди не врахували, що неможливість відповідача надання певних доказів автоматично не свідчить про їх існування і тим більше - про зміст певного доказу і такі обставини не звільняють відповідача як суб`єкта владних повноважень від обов`язку надання доказів щодо обґрунтованості заявлених ним заперечень. Поважність причин неможливості надання доказів не звільняє від обов`язку доказування. Близька за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.05.2020 року у справі № 2а-17269/08/0570, що судами не взято до уваги. Водночас, згідно з довідкою начальника Покровського РУП ГУНП в Донецькій області В. Явтушенка від 14.03.2023 року, яка додана до матеріалів справи відповідачем, наказ від 25.02.2022 року №330 був ним доведений в усній формі до відома, зокрема, позивача лише 26.02.2023 року, тобто вже після того, як позивач подав до суду позовну заяву.
12.5. Також позивач звертає увагу, що КАС України (2747-15) і КЗпП України (322-08) передбачають, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Саме з дня ознайомлення з відповідним наказом особа є такою, що знала або повинна була знати про порушення своїх прав. Проте, суди попередніх інстанцій вказаного не врахували та помилково визначали початок обчислення строку звернення до суду не з дня вручення позивачу копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, а пов`язували початок цього строку з іншими обставинами. Натомість день вручення позивачу копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки суди не встановили, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків про залишення позовної заяви без розгляду.
13. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
IV. Джерела права й акти їх застосування
14. Відповідно статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
15. За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
15.1. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
15.2. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
15.3. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).
16. Згідно ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
V. Оцінка Верховного Суду
17. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
18. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України (2747-15) певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
19. Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
20. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
21. Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року та практику ЄСПЛ як джерело права.
22. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
23. У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
24. Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
25. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
26. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
27. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
28. Порівняльний аналіз словоформ "дізналася" та "повинна була дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
29. Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом позову в даній справі є скасування наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 09 березня 2022 року № 117 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 - начальника відділу реагування патрульної поліції Волноваського районного відділу поліції зі служби в поліції.
30. Служба в поліції є державною службою особливого характеру (частина перша статті 59 Закону України "Про Національну поліцію"), що відносить її до публічної служби в розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
31. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що строк звернення до суду у справі щодо звільнення зі служби в поліції становить один місяць, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
32. Як зазначено судами попередніх інстанцій, спірний наказ прийнято у березні 2022 року, на службі позивач не перебував з 25 лютого 2022 року. Днем, коли ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення своїх прав є день отримання вихідної допомоги на його робочий розрахунковий рахунок, а саме - 27.04.2022 року, про що він був інформований послугою SMS-банкінг, якою позивач за запитуваний період користувався. Так, згідно виписки № 46/12-11/71714/2023-БТ, 27.04.2022 року на зарплатний рахунок ОСОБА_1 надійшло 68 696, 91грн. (деталі транзакції вихідна допомога). Надходження будь-яких коштів з 28.04.2022 року по 30.05.2022 року не здійснювалось.
33. Разом з тим, позивач стверджує, що про існування оскаржуваного наказу позивачу стало відомо після того, як відповідач направив його копію представнику позивача у відповідь на адвокатський запит по електронній пошті в якості додатку до відповіді від 15.12.2022 року № 765/26/02-2022.
34. З цим позовом позивач до суду звернувся 15.01.2023 року.
35. Суд зазначає, що той факт, що на адвокатський запит позивач отримав відповідь 15.12.2022 не змінює часу, з якого позивач повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав. Зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
36. При цьому позивач також зазначає, що з лютого 2022 року позивач на службі не перебував через фактичне нефункціонування Волноваського районного відділу поліції ГУНП в Донецькій області, при цьому наказу про передислокацію районного відділу до іншого місця розташування до нього доведено не було. Така необізнаність призвела до того, що позивач не виконував свої посадові обов`язки. А з огляду на те, що рапорт про звільнення, на думку ОСОБА_1, є підробленим, то позивач не мав об`єктивних підстав вважати чи припускати про існування підробленого рапорту, на підставі якого видано спірний наказ, а, відповідно, й припускати наявність цього наказу на підставі рапорту, який позивач ніколи не писав. Тобто позивач вважає себе таким, що проходить службу та але не виконує покладені на нього повноваження через відсутність інформації про розташування (передислокацію) Волноваського районного відділу поліції. Така необізнаність з боку позивача існувала з лютого 2022 року (припинення виконання посадових обов`язків) до листопада 2022 року (укладення договору з адвокатом), а в грудні 2022 року до відповідача було скеровано адвокатський запит з приводу надання копії спірного наказу.
37. Верховний Суд з приводу зазначених вище обставин зазначає, що вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від вказаних обставин, а вирішується з огляду на факт, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права та не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про порушення такого права.
38. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом десяти місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
39. Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
40. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
41. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
42. Натомість, заявляючи клопотання про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та їх поновлення, позивач не надає доказів поважності причин пропуску цього строку, доказів наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом.
43. Таким чином, позивачем не надано до суду відповідних доказів та письмових пояснень із зазначенням об`єктивних та непереборних причин пропуску строку звернення до суду, а підстави пропуску, вказані позивачем визнані неповажними.
44. При цьому, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, з боку позивача у проміжок часу з лютого 2022 року до листопада 2022 року не вчинялося будь-яких дій, направлених на отримання інформації, куди саме передислокувалося місце несення служби.
45. Посилання скаржника в касаційній скарзі щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.03.2023 року у справі № 160/8432/20 та від 24.10.2023 року у справі № 520/3503/23 судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки пропри побіжну схожість спірних правовідносин у вказаних справах, відмінними є їхні фактичні обставини та, відповідно, підстави позову і обґрунтування позицій кожної зі сторін, що й зумовлює різне.
46. Крім того, питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду у кожному конкретному випадку встановлюється на підставі фактичних обставин справи, з урахуванням обґрунтувань вимог учасників справи та на підставі наданих ними доказів.
47. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
48. Доводи касаційної скарги про те, що для обчислення строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі має застосовуватись частина перша статті 233 КЗпП України, якою визначено місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, є необґрунтованими, оскільки цей спір виник з приводу проходження і звільнення з публічної служби, а тому до спірних відносин застосовуються положення КАС України (2747-15) , якими встановлено спеціальні строки звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
49. Верховний Суд зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
50. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що обґрунтування причин поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду, вказані в заяві позивача про поновлення такого строку, є неповажними.
51. Наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду мають суб`єктивний характер та не позбавляли останнього можливості звернутись до суду з даним позовом у встановлені КАС України (2747-15) строки.
52. Жодних інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, існування будь-яких перепон у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не зазначено та судом не встановлено.
53. Зважаючи на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, а наведені ним причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, то суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов законного та обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду.
54 Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
55. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій постановлені законні і обґрунтовані судові рішення, які ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
VІ. Судові витрати
56. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М.В. Білак
В.Е. Мацедонська