ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
17.09.2002 N 2-6/4353-2001
Розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "Нафта-Сервіс" (далі - Товариство) на постанову
Вищого господарського суду України від 03.04.2002 року
N 2-6/4353-2001 ( sp01/360-1 ) (sp01/360-1)
, В С Т А Н О В И В:
у квітні 2001 року Товариство звернулося в арбітражний суд
Автономної Республіки Крим із позовом до державної податкової
інспекції у м. Сімферополі (далі - Інспекція) про визнання
недійсними рішень від 17.04.2001 року N 26/22-106/13780287/2209
про застосування 193110 грн. 05 коп. пені за порушення вимог
Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
та від 17.04.2001 року
N 27/22-106/13780287/22-10 про застосування 1598 грн. штрафних
санкцій за порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України від
19.02.93 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і
валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
.
Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що рішення Інспекції не
відповідають вимогам чинного законодавства.
Інспекція позов не визнавала, посилаючись на те, що
Товариство необгрунтовано зменшило заборгованість нерезидента у
вересні 2000 року на суму 116400 німецьких марок і в листопаді
2000 року на суму 46400 німецьких марок. Інспекція зазначала, що
стягнення встановлених Законом України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
санкцій за порушення
строків надходження валютної виручки за експортований товар не
ставиться в залежність від причин, з яких це порушення допущено.
Рішенням арбітражного суду Автономної Республіки Крим від
17.05 - 20.06.2001 року позов задоволено частково, визнано
недійсним рішення Інспекції від 17.04.2001 року
N 26/22-106/13780287/2209 в частині застосування пені в сумі
190885 грн. 60 коп.; у решті позову відмовлено.
Суд визнав встановленою ту обставину, що вивозу 16 тонн
двоокису титану за межі митної території України не було, оскільки
мало місце його розкрадання. Суд визнав також встановленим, що
заборгованість нерезидента перед Товариством була погашена
товариством з обмеженою відповідальністю "Нафта-К" на підставі
договору поруки від 26.07.2000 року N 134.Ю шляхом перерахування
платіжним дорученням від 08.09.2000 N 50 суми 280840 грн. 96 коп.,
еквівалентної 116400 німецьких марок. Посилаючись на ці обставини,
суд дійшов висновку про відсутність порушення термінів зарахування
виручки в іноземній валюті в сумі 46400 німецьких марок та 116400
німецьких марок, отже, і відсутність законних підстав для
застосування штрафних санкцій за порушення вимог статті 1 Закону
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
.
Мотивуючи рішення в частині відмови в позові, суд зазначив,
що станом на 21.05.2001 року у Товариства рахувалась прострочена
заборгованість нерезидента в сумі 150959,49 німецьких марок, на
яку Інспекцією обгрунтовано нарахована пеня в сумі 2224 грн. 45
коп. Позовні вимоги щодо іншого рішення Інспекції від 17.04.2001
року N 27/22-106/13780287/22-10 про застосування штрафних санкцій
за порушення порядку та строків декларування валютних цінностей
визнані судом недоведеними.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 06.11.2001 року рішення арбітражного суду Автономної
Республіки Крим від 17.05 - 20.06.2001 року змінено у зв'язку з
уточненням розрахунку суми фінансових санкцій. Рішення Інспекції
від 17.04.2001 року N 26/22-106/13780287/2209 визнано недійсним в
частині застосування пені в сумі 186547 грн. 35 коп.; у решті
рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 03.04.2002
N 2-6/4353-2001 ( sp01/360-1 ) (sp01/360-1)
зазначені рішення та постанова
скасовані, прийнято нове рішення про відмову в позові. Постанова
мотивована тим, що Інспекція обгрунтовано не взяла до уваги
факт перерахування заборгованості товариством з обмеженою
відповідальністю "Нафта-К" як своєчасне зарахування валютної
виручки за договором від 20.12.99 року N 109/5, укладеним
Товариством з нерезидентом. Посилаючись на статтю 2 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, суд касаційної інстанції зазначив, що
до податкових і бюджетних відносин цей Кодекс не застосовується,
а тому відносини, що виникають внаслідок застосування податковими
органами пені до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за
порушення строків зарахування валютної виручки в іноземній валюті,
не регулюються цивільним законодавством.
13 червня 2002 року Верховним Судом України за касаційною
скаргою Товариства порушено провадження з перегляду в касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду від 03.04.2002 року
N 2-6/4353-2001 ( sp01/360-1 ) (sp01/360-1)
.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування
постанови з мотивів її невідповідності обставинам справи та
неправильного застосування Вищим господарським судом України норм
матеріального права. Товариство заперечує правомірність
застосування пені, встановленої Законом України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
,
посилаючись на відсутність факту експорту 16 тонн двоокису титану.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника
позивача, який касаційну скаргу підтримав, розглянувши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Інспекцією була
проведена перевірка Товариства з питання дотримання валютного
законодавства при виконанні зовнішньоекономічного контракту від
20.12.99 року N 109/5, укладеного з турецькою фірмою "Ege Sabun
Sanayi ve Ticaret Limited Sirketi". В акті перевірки зазначалося,
що за цим контрактом Товариство експортувало двоокис титану, за
який виручка в іноземній валюті надійшла на рахунок Товариства не
в повному обсязі. Зокрема, в акті перевірки вказувалось, що
Товариство необгрунтовано зменшило в бухгалтерському обліку
заборгованість нерезидента у вересні 2000 року на суму 116400
німецьких марок і в листопаді 2000 року - на суму 46400 німецьких
марок. Перевіркою також було встановлено, що Товариство
здійснювало декларування валютних цінностей, доходів та майна, яке
перебуває за межами України, з порушенням встановлених порядку та
строків декларування. За результатами перевірки 17.04.2001 року
Інспекцією були прийняті рішення N 26/22-106/13780287/2209 про
застосування 193110 грн. 05 коп. пені за порушення термінів
надходження виручки в іноземній валюті та
N 27/22-106/13780287/22-10 про застосування 1598 грн. штрафних
санкцій за порушення порядку та строків декларування валютних
цінностей.
Задовольняючи позовну вимогу про визнання рішення Інспекції
від 17.04.2001 року N 26/22-106/13780287/2209 недійсним, суд
першої інстанції виходив, зокрема, із того, що сума виручки 116400
німецьких марок безпідставно визнана інспекцією такою, що є
дебіторською заборгованістю нерезидента перед Товариством. В
обгрунтування цього висновку суд послався на те, що виконання
зобов'язань турецької фірми "Ege Sabun Sanayi ve Ticaret Limited
Sirketi" за договором від 20.12.99 року N 109/5 забезпечувались
порукою товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-К", яке в
погашення дебіторської заборгованості нерезидента платіжним
дорученням від 08.09.2000 року N 50 перерахувало товариству суму
280840 грн. 96 коп., еквівалентну 116400 німецьких марок.
Суд касаційної інстанції визнав цей висновок помилковим,
оскільки він не грунтується на вимогах законодавства, з чим слід
погодитись.
Відповідно до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від
19.02.93 року N 15-93 ( 15-93 ) (15-93)
"Про систему валютного регулювання
і валютного контролю" у розрахунках між резидентами і
нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як
засіб платежу іноземна валюта; такі розрахунки здійснюються лише
через уповноважені банки. Статтею 1 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
передбачено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає
зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни
виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90
календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної
вантажної митної декларації) продукції, що експортується за
порушення резидентами цих термінів, статтею 4 зазначеного Закону
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
передбачено стягнення пені за кожний день
прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки в
іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за
валютним курсом Національного банку України на день виникнення
заборгованості.
Оскільки за платіжним дорученням від 08.09.2000 року N 50
розрахунки здійснювались між резидентами у валюті України, вказана
обставина не спростовує встановлений Інспекцією факт порушення
вимог статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків
в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
. Отже, Інспекція правомірно
застосувала до Товариства пеню за порушення термінів зарахування
виручки в іноземній валюті в сумі 116400 німецьких марок на
валютний рахунок в уповноваженому банку.
Проте, в оскарженій постанові не наведено мотивів скасування
судових рішень в тій частині позовних вимог, яка обгрунтовувалась
відсутністю законних підстав для застосування пені за порушення
термінів зарахування виручки в іноземній валюті в сумі 46400
німецьких марок. Всупереч вимогам частини 2 статті 111
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищим
господарським судом України не перевірена юридична оцінка обставин
справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Задовольняючи касаційну скаргу, Вищий господарський суд України не
перевірив усіх доводів Інспекції щодо незаконності судових рішень,
тобто частково касаційна скарга на постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 06.11.2001 року не розглянута
по суті. Невмотивована в цій частині позовних вимог постанова суду
касаційної інстанції не може вважатись законною та обгрунтованою.
Враховуючи викладене, оскаржену постанову слід скасувати
частково, а справу - передати для перегляду в касаційному порядку
Вищим господарським судом України в тій частині касаційної скарги
Інспекції, яка не була розглянута і стосується обставин
застосування пені за порушення термінів зарахування виручки в
іноземній валюті в сумі 464 німецьких марок.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
П О С Т А Н О В И В:
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Нафта-Сервіс" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 03.04.2002
року N 2-6/4353-2001 ( sp01/360-1 ) (sp01/360-1)
скасувати частково та
передати справу до Вищого господарського суду України для
перегляду в касаційному порядку постанови Севастопольського
апеляційного господарського суду від 06.11.2001 у тій частині
вирішення спору про визнання недійсним рішення державної
податкової інспекції у м. Сімферополі від 17.04.2001 року
N 26/22-106/13780287/2209, яка пов'язана із застосуванням до
товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Сервіс" пені за
порушення термінів зарахування валютної виручки в сумі 46400
німецьких марок.
У решті постанову Вищого господарського суду України від
03.04.2002 року N 2-6/4353-2001 ( sp01/360-1 ) (sp01/360-1)
залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.