ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.04.2002 Справа N A13/23
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
розглянувши касаційну скаргу контрольно-ревізійного управління в
Дніпропетровській області (далі Управління) на постанову Вищого
господарського суду України від 02.11.2001 року № 13/23,
встановив:
У березні 2001 року відкрите акціонерне товариство "XXX" (далі
Товариство) пред'явило до арбітражного суду Дніпропетровської
області позов до Управління про визнання недійсним рішення
контрольно-ревізійного відділу у Дніпропетровському районі від
22.02.2001 року № 260-02 про стягнення коштів та застосування
фінансових санкцій в сумі 10973 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що при реалізації природного
газу в 1996 році Товариство нарахувало податок на додану вартість
(далі ПДВ) на різницю між ціною реалізації природного газу і
ціною, за якою були проведені розрахунки з постачальниками,
включаючи суму ПДВ, як це передбачалось пунктом 3 чинного на той
час Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 14-92
"Про податок на добавлену вартість" ( 14-92 ) (14-92)
. Товариство вважало,
що свої податкові зобов'язання з ПДВ за даними операціями все
виконало, а тому Управління необґрунтовано донарахувало ПДВ та
застосувало фінансові санкції.
Управління позов не визнавало, посилаючись на те, що при
проведенні Товариством заключних бухгалтерських проводок за
деякими бартерними операціями при отриманні товару на збільшення
податкового кредиту буде віднесена сума ПДВ 5225 грн. 18 коп.
згідно податкових накладних, тоді як податкові зобов'язання за
відпущений природний газ не нараховувались момент відпуску. Свої
доводи щодо порушення Товариством вимог законодавства про
оподаткування Управління обґрунтовувало посиланням на положення
частини 3 пункту 11.8 статті 11 Закону України від 03.04.1997 рок
№ 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, пункту
5.1 Порядку проведення одноразового перерахунку сум податкового
кредиту і податкових зобов'язань по податку на додану вартість
( z0578-97 ) (z0578-97)
, затвердженого наказом Державної податкової
адміністрації України від 18.11.1997 року № 419, статті 12 Указу
Президента України від 07.08.1998 року № 857/98 "Про деякі зміни в
оподаткуванні" ( 857/98 ) (857/98)
.
Арбітражний суд Дніпропетровської області рішенням від
17-20.04.2001 року у позові відмовив з тих мотивів, що порушення
законодавства про оподаткування з боку позивача мали місце, а тому
оспорюване рішення про донарахування ПДВ та застосування
фінансових санкцій є законним.
Зазначене рішення залишено без змін постановою голови арбітражного
суду Дніпропетровської області від 27.06.2001 року.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2001 року
№ 13/23 рішення та постанова арбітражного суду Дніпропетровської
області скасовані, прийнято нове рішення про задоволення позову. В
обгрунтування постанови зроблено посилання на те, що відповідно до
пункту 7 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу"
( 509-12 ) (509-12)
право застосовувати до підприємств, установ,
організацій фінансові санкції і донараховувати податки надано
органам державної податкової служби. Передбачене пунктом 10 статті
10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в
Україні" ( 2939-12 ) (2939-12)
право державної контрольно-ревізійної служби
застосовувати фінансові санкції поширюється лише на ті
підприємства та організації, які отримують кошти з бюджету.
Позивач не є таким підприємством, а тому оспорюване рішення
прийнято відповідачем з перевищенням повноважень.
11 квітня 2002 року Верховним Судом України за касаційною скаргою
Управління порушено провадження з перегляду в касаційному порядку
постанови Вищого господарського суду України від 02.11.2001 року №
13/23.
У касаційній скарзі Управління ставиться питання про скасування
постанови Вищого господарського суду України від 02.11.2001 року №
13/23 з мотивів неправильного застосування норм матеріального та
процесуального права. Зокрема, у касаційній скарзі вказується, що
протягом 1999-2000 років Товариство отримувало кошти з бюджету і
Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, а тому
Товариство є підконтрольним контрольно-ревізійній службі.
Оспорюване рішення прийнято контрольно-ревізійним відділом у
Дніпропетровському районі відповідно до повноважень, визначених
статтею 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну
службу в Україні" ( 2939-12 ) (2939-12)
.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що оспорюване рішення про
стягнення коштів та застосування фінансових санкцій було прийнято
контрольно-ревізійним відділом у Дніпропетровському районі на
підставі акта від 16.02.2001 року № 17 зустрічної перевірки
додержання законодавства при проведенні бартерних розрахунків за
використаний споживачами природний газ "RRR" ВАТ "XXX". За цим
рішенням Товариству донарахований ПДВ у сумі 5225 грн.,
застосовані фінансові санкції у вигляді стягнення однократного
розміру донарахованої суми ПДВ 5225 грн. та штрафу в розмірі 10
відсотків належної до сплати суми податку за несвоєчасне подання
установі банку платіжних доручень в сумі 523 грн., а всього на
суму 10973 грн.
Управління у відзиві на позовну заяву вказувало, що зазначена
перевірка була проведена за зверненням прокурора
Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 09.01.2001
року № 31/6-01.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про державну
контрольно-ревізійну службу в Україні" ( 2939-12 ) (2939-12)
однією з
основних функцій державної контрольно-ревізійної служби є
проведення ревізій та перевірок фінансової діяльності, стану
збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і
звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах та
інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, в
бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях,
які отримують кошти з бюджету та державних валютних фондів.
Відповідно до частини 2 статті 14 зазначеного Закону ( 2939-12 ) (2939-12)
за дорученням Прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби
безпеки України податкових інспекцій у випадках, передбачених
Законом ( 2939-12 ) (2939-12)
, органи державної контрольно-ревізійної служби
проводять ревізії та перевірки на підконтрольних підприємствах, в
установах та організаціях всіх форм власності. 4 Пунктом статті 20
Закону України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) (1789-12)
передбачено, що
прокурор право вимагати від керівників та колегіальних органів
проведення пере ревізій діяльності підпорядкованих і
підконтрольних підприємств, усі організацій та інших структур
незалежно від форм власності.
Виходячи з наведених положень законодавства, суттєве значенню
правильного вирішення спору має з'ясування питання щодо
підконтрольного Товариства державній контрольно-ревізійній службі,
оскільки від цього залежить висновок щодо законності здійснення
Управлінням повноважень у спірних відносинах. Суд першої інстанції
цих обставин не з'ясував, чим порушив вимоги статті 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
всебічного і повного розгляду в судовому процесі обставин справи в
їх сукупності і належної оцінки доказів.
Скасовуючи рішення та постанову арбітражного суду
Дніпропетровської області та ухвалюючи нове рішення про
задоволення позову, Вищий господарський суд України виходив із
того, що органи контрольно-ревізійної служби застосовують
фінансові санкції у відповідності з пунктом 10 статті 10 Закону
України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні"
( 2939-12 ) (2939-12)
; щодо підприємств та організацій, які отримують кошти
з бюджет Товариство не є таким підприємством.
Проте такий висновок не є законним та обґрунтованим.
Відповідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або поста господарського суду. Зазначивши в
оскарженій постанові, що Товариство отримувало коштів з бюджету,
Вищий господарський суд України вийшов з межі перегляду справи в
касаційній інстанції і не навів будь-яких доказів, які
підтверджували таку обставину.
Зважаючи на порушення вимог процесуального закону щодо
встановлення обставин справи, незаконною є їх юридична оцінка
Вищим господарським судом України, зокрема висновок щодо
невідповідності оспорюваного рішення положенням пункту 10 статті
10 Закону України "Про державну контрольно- ревізійну службу в
Україні" ( 2939-12 ) (2939-12)
.
Допущені судами всіх інстанцій порушення норм матеріального і
процесуального права дають підстави для скасування ухвалених ними
судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно усунути недоліки, що
були допущені при розгляді справи, та вирішити спір відповідно до
закону.
Керуючись статтями 111-17 -111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу контрольно-ревізійного управління в
Дніпропетровській області задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 02.11.2001 року №
13/23 (sp01/1063-1 ) , постанову від 27.06.2001 року та рішення від
17-20.04.2001 року арбітражного суду Дніпропетровської області
скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню непідлягає.