СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
22.04.2002
Верховний Суд України, розглянувши касаційне подання
Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського
суду України від 10 вересня 2001 року ( n0028600-01 ) у справі за
позовом прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі
Фонду державного майна України та регіонального відділення Фонду
державного майна України у Вінницькій області (далі - Відділення)
до Української корпорації "Укрнафтопродукт" (далі - Корпорація),
Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансенерго" (далі -
Товариство), Відкритого акціонерного товариства "Корделівський
цукровий завод" (далі - Завод), за участю третьої особи на стороні
відповідачів Закритого акціонерного товариства
"Фінансово-енергетична компанія "Тай-Пен-Холдинг" про визнання
договорів недійсними та повернення векселів або видачу нових
векселів, В С Т А Н О В И В:
Позов до арбітражного суду Вінницької області прокурор
пред'явив 10 травня 2000 року.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовувались тим, що на дату
укладання оспорюваних договорів купівлі-продажу цукру і
нафтопродуктів та передачі Корпорації і Товариству простих
векселів все майно і майнові права Заводу відповідно до Указу
Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за
розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від 4
березня 1998 року N 167 ( 167/98 ) перебували в податковій
заставі, а тому їх відчуження без письмової згоди органів
державної податкової служби не допускалося.
Крім того, прокурор вважав, що зазначені договори є
удаваними, за якими сторони приховували бартерні угоди, згідно з
якими нафтопродукти мали обмінюватися на цукор.
Рішенням від 26 жовтня 2000 року арбітражний суд Вінницької
області позов задовольнив частково: визнав договори
купівлі-продажу нафтопродуктів N 016 та цукру N 015 від 20 червня
1999 року між Заводом, Корпорацією та Товариством удаваними;
визнав, що під цими договорами сторони мали на увазі бартерні
угоди про обмін нафтопродуктів на цукор; визнав недійсними
зазначені бартерні угоди та векселі; прийняв відмову від позову та
припинив провадження у справі в частині вимог про повернення
Заводу векселів або видачу нових векселів.
Судове рішення ґрунтувалося на висновку про те, що сторони,
підписуючи договори купівлі-продажу, мали на увазі бартерні угоди
з умовою попередньої поставки нафтопродуктів, оскільки із-за
відсутності у Заводу коштів він не міг купити і оплатити
нафтопродукти.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що під двома договорами
купівлі-продажу цукру і нафтопродуктів слід розуміти один
бартерний договір, який не відповідає вимогам закону, а тому є
недійсним на підставі статті 48 ЦК ( 1540-06 ). Його недійсність
обумовлена умовою договору про те, що "в разі несвоєчасного
відвантаження нафтопродуктів до вказаної дати даний договір
втрачає силу", суперечить передбаченим статтями 161, 162 ЦК
загальним умовам виконання зобов'язань. На думку суду, ця умова
надає Корпорації і Товариству право односторонньої відмови від
виконання договірних зобов'язань. Крім того, відсутність у
договорі умов про взаємну відповідальність сторін суперечить
принципу рівноправності сторін у договірних правовідносинах,
оскільки він містить лише умову про відповідальність Заводу.
Недійсність векселів суд обґрунтовував тим, що вони були
передані Корпорації і Товариству на підставі недійсних бартерних
договорів, а також положеннями Правил виготовлення і використання
вексельних бланків, затверджених постановою КМУ і НБУ від 10
вересня 1992 року N 528 ( 528-92-п ) (далі - Правила використання
векселів), якими передбачено, що векселі можуть видаватися лише
для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані
послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів України, НБУ
та комерційних банків України. В даному випадів Завод передав
векселі Корпорації та Товариству як попередню оплату за
нафтопродукти, які вони зобов'язалися йому продати.
Крім того, векселі були передані без згоди органів державної
податкової служби, оскільки на дату їх передачі все майно і
майнові права Заводу перебували в податковій заставі, а всупереч
положенням статті 3 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ),
згідно з якою заставою може бути забезпечена лише дійсна вимога,
вони були передані Корпорації, яка не була кредитором Заводу
(стаття 151 ЦК ( 1540-06 ).
Постановою арбітражного суду Вінницької області від 26
березня 2001 року зазначене судове рішення залишено без змін.
Оскаржуваною постановою від 10 вересня 2001 року ( n0028600-01 ) Вищий господарський суд України постанову від 26
березня 2001 року та рішення від 26 жовтня 2000 року арбітражного
суду Вінницької області скасував в частині визнання недійсними
векселів; змінив у частині визнання бартерних договорів недійсними
повністю, визнавши недійсними лише пункт 2.2 та підпункт 2.2.1
договорів купівлі-продажу цукру; залишив без змін у решті позову.
Постанова ґрунтується на висновку про те, що удаваність угод
не робить їх недійсними, оскільки відповідно до статті 58 ЦК( 1540-06 ) до таких угод застосовуються правила, що регулюють ті
угоди, які сторони дійсно мали на увазі.
Суд також дійшов висновку про те, що відповідно до статті 1
Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі( 995_009 ) (запроваджений Женевською конвенцією 1930 року)
підставами визнання векселя недійсним може бути лише порушення
вимог щодо його змісту та форми. Тому визнання векселів недійсними
суперечить названому Закону.
У касаційному поданні ставиться питання про скасування
постанови Вищого господарського суду України з підстав
неправильного застосування судом норм матеріального права та
виявлення факту їх різного застосування в аналогічних справах. При
цьому робиться посилання на постанову Вищого господарського суду
України від 22 вересня 2001 року у справі N 268/12-299, якою
аналогічні судове рішення і постанова арбітражного суду Вінницької
області залишені без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
відповідачів та Генеральної прокуратури України, розглянувши та
обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали
справи, Верховний Суд України вважає, що касаційне подання
прокурора підлягає задоволенню на таких підставах.
Арбітражні суди дійшли правильного висновку про удаваність
оспорюваних договорів купівлі-продажу цукру і нафтопродуктів та
про те, що під цими договорами сторони, виходячи з їх дійсних волі
і волевиявлення, насправді мали на увазі товарообмінну угоду
(договір міни, бартер).
Зазначений висновок не суперечить положенням статті 58 ЦК( 1540-06 ).
Проте помилковим є висновок судів про недійсність договору
міни (бартеру) на підставі статті 48 ЦК ( 1540-06 ) як такого, що
не відповідає вимогам закону.
Згідно зі статтею 153 ЦК ( 1540-06 ) договір вважається
укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках
формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, зокрема тих, що
визнані такими за законом.
В оскаржуваній постанові та в судових рішеннях арбітражного
суду Вінницької області відсутні посилання на норму закону, який
містив би положення про обов'язкову наявність в договорі умови про
взаємну відповідальність сторін, і що ця умова мала б визнаватись
за істотну.
Арбітражні суди неправильно застосували положення статей 161,
162 ЦК ( 1540-06 ), якими передбачено загальні умови виконання
зобов'язань та недопустимість односторонньої відмови від їх
виконання, мотивувавши недійсність договору міни наявністю в ньому
умови про те, що в разі несвоєчасного відвантаження нафтопродуктів
до вказаної дати договір втрачає силу.
Суди не врахували, що наявність такої умови в договорі закону
не суперечить і усуває односторонність у випадку її застосування.
При цьому не було враховано передбачених статтею 60 ЦК( 1540-06 ) наслідків недійсності частини угоди.
До того ж слід було врахувати, що факт невиконання стороною
взятих на себе договірних зобов'язань є юридичним фактом, який
встановлює, змінює або припиняє правові відносини учасників
договору з обов'язковим настанням передбачених у ньому або законі
юридичних наслідків.
Питання про те, чи припинив договір міни свою дію на дату
визнання його недійсним, судом не з'ясовувалось.
При визнанні векселя недійсним суди помилково застосували
Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі( 995_009 ), який набув чинності для України з 6 січня 2000 року
і, відповідно, не міг застосовуватись до правовідносин, що виникли
до вказаної дати. Судами встановлено, що Завод передав вексель
Корпорації в 1999 році.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі
фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають
юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті,
з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і залежно від
встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що
регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і
обґрунтоване судове рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційне подання Генерального прокурора України
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 10 вересня
2001 року ( n0028600-01 ), постанову від 26 березня 2001 року і
рішення від 26 жовтня 2000 року арбітражного суду Вінницької
області скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанови Верховного Суду України та ВГСУ, 2003 р., N 3