ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
11.03.2002 N 25/237
Розглянувши касаційну скаргу підприємства з іноземними
інвестиціями "Серна" (далі - Підприємство) на постанову Вищого
господарського суду України від 13.11.2001 року N 25/237,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2001 року Підприємство звернулося до арбітражного
суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у
Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ) про зобов'язання
відповідача подати до органів Державного казначейства України
висновок про суми відшкодування податку на додану вартість (далі -
ПДВ) за вересень 2000 року в розмірі 3894495 грн. та нарахованих
процентів на суму бюджетної заборгованості в розмірі 199787 грн.
85 коп. (всього 4094282 грн. 85 коп.). До прийняття рішення у
справі Підприємство збільшило суму позовних вимог, подавши новий
розрахунок процентів в сумі 308444 грн. 40 коп.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 20 жовтня 2000 року
Підприємство подало до ДПІ податкову декларацію з ПДВ за вересень
2000 року разом з розрахунком експортного відшкодування в сумі
3894495 грн. Відповідно до положень статті 8 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(у редакції Закону
України від 01.06.2000 року N 1783-III ( 1783-14 ) (1783-14)
, що набрав
чинності з 7 липня 2000 року) Підприємство має право на отримання
зазначеної суми експортного відшкодування протягом 30 календарних
днів з дня подання розрахунку, тобто до 20 листопада 2000 року.
Згідно з пунктом 5 Порядку відшкодування податку на додану
вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації
України та Головного управління Державного казначейства України
від 02.07.97 року N 209/72 ( z0263-97 ) (z0263-97)
, підставою для бюджетного
відшкодування ПДВ є висновки податкових органів, які подаються
ними органам Державного казначейства України не пізніше 5 робочих
днів до закінчення терміну відшкодування ПДВ. Проте такий висновок
відповідачем не був поданий, внаслідок чого невідшкодована сума
вважається бюджетною заборгованістю.
ДПІ позов не визнавала, мотивуючи свої заперечення посиланням
на приписи Указу Президента України від 07.08.98 N 857/98
( 857/98 ) (857/98)
"Про деякі зміни в оподаткуванні" щодо механізму
відшкодування у разі перевищення суми податкового кредиту над
сумою податкових зобов'язань. Статтею 4 зазначеного Указу
передбачено, що сума від'ємного значення ПДВ спочатку
зараховується у погашення заборгованості платника податку зі
сплати ПДВ, що виникла у минулих звітних періодах, а за
відсутності заборгованості - у зменшення податкових зобов'язань
платника податку протягом трьох наступних звітних періодів. І
тільки якщо сума від'ємного значення податку не погашається сумами
податкових зобов'язань у трьох наступних звітних періодах, така
сума відшкодовується з Державного бюджету України.
Відповідач посилався також на Порядок проведення
відшкодування сум податку на додану вартість у частині, що
належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку,
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.99
N 2215 ( 2215-99-п ) (2215-99-п)
.
На думку ДПІ, чинне законодавство передбачає нарахування
процентів на суму бюджетної заборгованості, але не містить
обов'язку щодо відшкодування нарахованих процентів з Державного
бюджету України.
Арбітражний суд м. Києва рішенням від 15.02.2001 року позов
задовольнив, зобов'язав ДПІ протягом п'яти днів з моменту
отримання рішення надати до відділення Державного казначейства у
Печерському районі м. Києва висновок про суми відшкодування
Підприємству ПДВ за вересень 2000 року в сумі 3894495 грн. та
308444 грн. 40 коп. нарахованих на суму бюджетної заборгованості
процентів.
Мотивуючи рішення, арбітражний суд зазначив про доведеність
того акта, що за наслідками господарської діяльності Підприємства
у вересні 2000 року різниця між загальною сумою податкових
зобов'язань та сумою податкового кредиту має від'ємне значення.
Відповідно до пункту 8.1 статті Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
сума від'ємного значення податку
підлягає відшкодуванню протягом 30 календарних днів з дня подання
розрахунку експортного відшкодування за наслідками податкового
місяця. Бюджетне відшкодування платнику податку здійснюється
територіальними органами Державного казначейства України за
висновками державних податкових органів за місцем реєстрації
платника, як це передбачено пунктами 4, 5 Порядку відшкодування
податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної
податкової адміністрації України та Головного управління
Державного казначейства України від 02.07.97 року N 209/72
( z0263-97 ) (z0263-97)
.
Арбітражний суд не взяв до уваги заперечення відповідача, які
обґрунтовувались посиланням на вимоги постанови Кабінету Міністрів
України від 07.12.99 N 2215 ( 2215-99-п ) (2215-99-п)
"Про деякі питання
відшкодування сум податку на додану вартість та впорядкування
розрахунків з бюджетом", зазначивши про їх невідповідність
підпункту 7.7.3 статті 7 та пункту 8.1 статті 8 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Решта заперечень
відповідача визнані такими, що ґрунтуються на помилковому
тлумаченні законодавства.
Постановою першого заступника голови арбітражного суду м.
Києва від 25.06.2001 року зазначене рішення залишено без змін з
тих самих підстав. Постановою Вищого господарського суду України
від 13.11.2001 року N 25/237 рішення від 15.02.2001 року та
постанова від 25.06.2001 року арбітражного суду м. Києва
скасовані, прийнято нове рішення про відмову в позові з тих
мотивів, що заявлена позовна вимога не відповідає способу захисту
порушеного права, передбаченому частиною 5 підпункту 7.7.3 статті
7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до згаданої норми платник податку має право у будь-який
момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до
суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до
відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному
відшкодуванні надмірно сплачених податків. Натомість Підприємством
заявлена вимога про зобов'язання відповідача надати висновок про
відшкодування коштів з бюджету, хоча метою позову є саме стягнення
коштів.
У касаційній скарзі Підприємства ставиться питання про
скасування постанови Вищого господарського суду України від
13.11.2001 року N 25/237 з мотивів різного застосування Вищим
господарським судом України одного й того ж положення закону у
аналогічних справах. На підтвердження наведених у касаційній
скарзі доводів додано постанови Вищого господарського суду України
від 22.10.2001 року N 11/293, від 25.10.2001 року N 21/387, від
01.11.2001 року N 25/238 та від 20.11.2001 N 21/385 про залишення
без змін судових рішень, якими задоволені позови Підприємства до
органів державної податкової служби про зобов'язання надати
висновок про суми відшкодування ПДВ.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача та відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі
встановлених в ній фактичних обставин справи правильність
застосування Вищим господарським судом України норм матеріального
права, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до підпункту 7.7.1 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми податку, що
підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету,
визначаються як різниця між загальною сумою податкових
зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів
(робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового
кредиту звітного періоду.
При розгляді справи арбітражним судом м. Києва було
встановлено, що за наслідками господарської діяльності
Підприємства у вересні 2000 року різниця між загальною сумою
податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту має від'ємне
значення.
Відповідно до законодавства про оподаткування така сума, як
надміру сплачена, підлягає відшкодуванню платнику податку з
Державного бюджету України. Зокрема, згідно з пунктом 8.1 статті 8
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платник податку, який здійснює операції з вивезення (пересилання)
товарів (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт)
і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками
податкового місяця, має право на отримання такого відшкодування
протягом 30 календарних днів з дня подання розрахунку.
Частиною 5 підпункту 7.7.3 статті 7 зазначеного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено, що суми, не відшкодовані платнику
податку протягом визначеного строку, вважаються бюджетною
заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються
проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного
банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом
строку її дії, включаючи день погашення.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства та організації мають право
звертатися до господарського суду згідно з встановленою
підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або
оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
У даній справі підставою позову є порушення передбаченого
законом права Підприємства на отримання з Державного бюджету
України надмірно сплаченого ПДВ протягом 30 календарних днів з дня
подання розрахунку експортного відшкодування. Відповідно до
частини 5 пункту 7.7.3 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
за даної обставини платник податку
має право у будь-який момент після виникнення бюджетної
заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів
бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних
у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплаченого податку.
Натомість Підприємством пред'явлено позов про зобов'язання
ДПІ подати до органів Державного казначейства України висновок про
суми відшкодування ПДВ. В обґрунтування заявленої вимоги
Підприємство, зокрема, послалося на пункт 5 Порядку відшкодування
податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної
податкової адміністрації України та Головного управління
Державного казначейства України від 02.07.97 року N 209/72
( z0263-97 ) (z0263-97)
(у редакції, що була чинною на момент виникнення
спірних відносин).
Проте, таке обґрунтування позивачем заявленої вимоги не є
переконливим.
Пункт 5 згаданого Порядку ( z0263-97 ) (z0263-97)
регулює відносини
взаємодії податкових органів та територіальних органів Державного
казначейства України у вирішенні питання відшкодування платнику з
Державного бюджету України суми від'ємного значення податку.
За Законом України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право платника податку на отримання бюджетного
відшкодування не ставиться у залежність від тієї обставини, чи був
податковим органом поданий територіальному органу Державного
казначейства України відповідний висновок, про який йдеться у
пункті 5 зазначеного Порядку ( z0263-97 ) (z0263-97)
.
Таким чином, у даній справі позивачем заявлена вимога, яка за
своїм змістом не відповідає матеріально-правовому способу захисту
порушеного права, визначеному законом.
Враховуючи викладене, оскаржена постанова є законною та
обґрунтованою, а касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 111-17, 111-18, 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Вищого господарського суду України від 13.11.2001
року N 25/237 залишити без змін, а касаційну скаргу підприємства з
іноземними інвестиціями "Серна" - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Бізнес:законодавство та практика, 2003 р., N 16