Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.03.2002 року
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
за участю представника Н-ської сільської ради Ч-ського району
Р-ської області - присутній,
розглянувши касаційну скаргу Н-ської сільської ради Ч-ського
району Р-ської області (далі - Н-ська сільрада) на постанову
Вищого господарського суду України від ХХ.10.2001р. у справі за
позовом Ч-ської виправної колонії № Х4 до Н-ської сільради про
визнання недійсними актів та вилучення земельної ділянки,
встановив:
У жовтні 2000р. Ч-ська виправна колонія №Х4 звернулась до
арбітражного суду Р-ської області з позовом про визнання недійсним
рішення Н-ської сільради від ХХ.02.2000р. №Х2 "Про припинення
права користування земельною ділянкою підприємства установи
ВК-Х4", у зв'язку з його невідповідністю нормам земельного
законодавства, та вилучення земельної ділянки, переданої Н-ською
сільрадою КСП "ХХХ", із незаконного володіння.
Доповненнями до позовної заяви від ХХ.12.2000р. та від
ХХ.12.2000р. позивачем заявлено вимоги про визнання недійсними:
- договору оренди земельної ділянки площею 36,6 га, укладеного
Н-ською сільрадою та ВТК № Х5/Х4;
- Державного акта на право колективної власності на землю від
03.10.2000р. №2, виданого КСП "ХХХ";
- рішення Н-ської сільради від ХХ.05.2000р. №128 "Про передачу
земель у колективну власність КСП "ХХХ";
- рішення Н-ської сільради від ХХ.11.2000р. №137 "Про внесення
змін до рішення сесії сільської ради №Х2 від ХХ.02.2000р. "Про
припинення права користування земельною ділянкою підприємства
установи ВК-Х4 - рішення Н-ської сільради від ХХ.11.2000р. №138
"Про відміну рішень сесії Н-ської сільської ради від ХХ.03.1992р.
№21 та від ХХ.06.1993р. №38".
Н-ська сільрада позов не визнала, стверджуючи, що позивачем
протягом 1996 - 1998 років систематично не сплачувався земельний
податок у строки, встановлені законодавством, як і фіксований
сільськогосподарський податок за 1999р. На підставі ст.27
Земельного кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
рада мала право припинити
право землекористування підприємства. Окрім того, відповідач
вважає, що позовна заява подана неналежним позивачем.
Рішенням арбітражного суду Р-ської області від ХХ січня 2001р.,
залишеним без змін постановою цього суду від ХХ квітня 2001р.,
позовні вимоги задоволені частково. Визнано недійсними рішення
Н-ської сільради від ХХ.02.2000р. №Х2, від ХХ.05.2000р. №128, від
ХХ.11.2000р. №137, від ХХ.11.2000р. №138.
Провадження у справі у частині визнання недійсним Державного акта
на право колективної власності на землю від 03.10.2000р. №2
припинено на підставі п.1 ч.І ст.80 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
зв'язку з тим, що чинне законодавство не передбачає порядок
визнання таких документів недійсними.
Повернуто без розгляду позовну заяву у частині визнання недійсним
договору оренди, оскільки даний спір немайнового характеру не
пов'язаний із спором, який вирішується у даній справі.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо вилучення земельної
ділянки у КСП "ХХХ" з посиланням на те, що вилучення земельних
ділянок віднесено до виключної компетенції відповідної ради.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ жовтня 2001р.
залишено без змін постанову арбітражного суду Р-ської області від
ХХ квітня 2001р.
ХХ лютого 2002р. Верховним Судом України порушено провадження за
касаційною скаргою Н-ської сільради, у якій, посилаючись на
неправильне застосування норм процесуального та матеріального
права, сільрада просить скасувати постанову Вищого господарського
суду України від ХХ жовтня 2001р., постанову від ХХ квітня 2001р.
і рішення від ХХ січня 2001р. арбітражного суду Р-ської області та
припинити провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника Н-ської сільради,
вивчивши матеріали справи, Верховний Суд України знаходить
касаційну скарг обгрунтованою з наступних підстав.
Постанова Вищого господарського суду України від ХХ жовтня 2001р.,
постанова арбітражного суду Р-ської області від ХХ квітня 2001р.
та рішення цього суду від ХХ січня 2001 року винесені з порушенням
вимог матеріального та процесуального права.
Судами не звернуто уваги та не дано необхідної правової оцінки
доводам відповідача про те, що позивачем у справі безпідставно
виступала Ч-ська виправна колонія № Х4, у той час як підприємство,
яке користується спірною земельною ділянкою - підприємство цієї
установи, є самостійною юридичною особою.
Дана обставина відповідає матеріалам справи, обставинам, які
встановлені судами при розгляді справи, однак їй не дано належної
правової оцінки.
Відповідно до ст. 1 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
(ст.1 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
) підприємства, установи, організації мають право
звертатися до арбітражного суду за захистом своїх порушених або
оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
За змістом цієї статті та статті 2 Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
, статей
23-26 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
підприємство самостійно
здійснює представництво своїх інтересів у суді.
Вимоги позивача - Ч-ської виправної колонії №Х4 про вилучення із
незаконного володіння земельної ділянки, переданої сільрадою для
подальшого створення КСП "ХХХ", розглянуті всупереч вимог чинного
процесуального законодавства у відсутність належного відповідача -
самого КСП.
Дане порушення призвело до неповноти дослідження обставин справи,
не-вирішення спору по суті, є ущемленням прав КСП.
Обгрунтованість розгляду арбітражним судом спору між
колонією-позивачем і радою-відповідачем (вимоги про вилучення
земельної ділянки) після фактичного розпаювання спірної земельної
ділянки КСП і видачі громадянам на підставі рішення Ч-ської
райдержадміністрації від 1ХХ листопада 2000 року №Х7 сертифікатів
на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у
колективній власності КСП "ХХХ", не є безспірною.
З наведених у рішенні підстав є й необгрунтованою відмова суду в
задоволенні позову про вилучення спірної земельної ділянки з
чужого незаконного володіння, фактично, вимоги про усунення
перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою. Висновки суду
про те, що вилучення земельних ділянок віднесено законодавством до
виключної компетенції відповідної ради не грунтуються на вимогах
матеріального права.
Статтею 50 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
передбачено
право власника вимагати повернення (віндикації) свого майна з
чужого незаконного володіння. Таке право може належати й позивачу
у справі, якому земельна ділянка, була передана у постійне
користування та видано відповідний Державний акт.
Земельний кодекс України ( 2768-14 ) (2768-14)
передбачає різні способи
захисту порушеного права. Обраний позивачем спосіб захисту
порушеного права - про вилучення земельної ділянки - відповідає
способу, передбаченому законодавством.
Законності рішення сільради № 21 від ХХ.03.1992р. "Про вилучення
земельних ділянок із землекористування колгоспу ім. Я-ського та
надання їх установі ІК - Х5" судами не була дана ніяка оцінка.
Разом з тим, суду заявлялися доводи про фальсифікацію протоколів
зборів колгоспників відділку №3 і уповноважених колгоспу ім.
Я-ського, а також рішень Н-ської сільської ради № 21 від
ХХ.03.1992р. та №38 від ХХ.06.93 року. У даній касаційній скарзі
зроблено аналогічне посилання.
Відповідно до ст.4 АПК ( 1798-12 ) (1798-12)
(в даний час ГПК) арбітражний
(господарський) суд не застосовує акти державних та інших органів,
якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Арбітражним судом Р-ської області, не дано необхідної оцінки
правомірності передачі спірної ділянки землі колонією
підприємству. Відповідачем же стверджувалося, що позивачем це
зроблено необгрунтоване, всупереч вимог чинного земельного
законодавства.
Визнаючи недійсними цілий ряд рішень сільради, суд помилково,
всупереч вимог чинного законодавства, виходив з припущення про
неможливість ради скасовувати свої акти. Таке припущення суду
суперечить роз'ясненню Верховного Суду України. Так, у ч.2 п.8
Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25.12.1996р.
"Про практику застосування судами земельного законодавства при
розгляді справ" ( v0013700-96 ) (v0013700-96)
зазначено, що, "виходячи з
установлених законодавством умов надання земельних ділянок, не
можна вважати таким, що суперечить законові, рішення ради про
скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була
неправомірно одержана у власність чи в користування".
Разом з тим, суд при розгляді спору по суті не дав необхідної
правової оцінки підставам виникнення права користування спірною
земельною ділянкою у позивача, тобто законності рішень сільради,
які були скасовані нею ж оспорюваними у справі рішеннями.
Усе вищенаведене є підставою для скасування прийнятих у справі
рішень.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати
недолік допущені судом при її попередньому розгляді та винести
рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального
законодавства.
Враховуючи наведене, на підставі статей 6,19,124,129 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, керуючись статтями 111-17, 111-19, 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України,
постановив:
Касаційну скаргу Н-ської сільської ради задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp17/015-1 ) (sp17/015-1)
від ХХ жовтня 2001р., постанову арбітражного суду Р-ської
області від ХХ квітня 2001р. та рішення цього суду від
ХХ січня 2001 року скасувати, а справу
передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.