СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
25.02.2002 Справа N 8/69
Верховний Суд України, розглянувши справу товариства з
обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "СП "Юкон" до
Київської регіональної митниці про визнання недійсною відмови у
митному оформленні товарів за касаційною скаргою товариства з
обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "СП "Юкон" на
постанову Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2001 р.
N 8/69 ( n0011600-01 ) (n0011600-01)
, В С Т А Н О В И В:
16 січня 2001 р. товариством з обмеженою відповідальністю з
іноземними інвестиціями "СП "Юкон" пред'явлено в арбітражному суді
позов до Київської регіональної митниці про визнання недійсною
відмови у митному оформленні товарів.
Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що відмова у митному
оформленні вантажу прийнята з порушенням норм чинного
законодавства.
Київська регіональна митниця позов не визнала з тих мотивів,
що відповідно до листів Держмитслужби України від 10 серпня та 23
серпня 2000 р.; доручення Кабінету Міністрів України від 9 серпня
2000 р. до врегулювання з Національним банком України та
директором Європейського банку реконструкції та розвитку питання
оподаткування товарів, для закупівлі та ввезення яких на митну
територію України використано кошти Кредитної лінії Європейського
банку реконструкції та розвитку ( 996_033 ) (996_033)
, з метою підтримки
малих та середніх підприємств, митне оформлення таких товарів
здійснюється з їх оподаткуванням на загальних підставах.
Рішенням арбітражного суду м. Києва від 16 липня 2001 р.
позов задоволено. Спірний талон відмови у митному оформленні
визнано недійсним, оскільки згідно з довідкою Міністерства
фінансів України від 2 червня 2000 р. позивач мав право на
звільнення від сплати податку на додану вартість та ввізного мита
при ввезенні товару.
Постановою Вищого господарського суду України від 22 жовтня
2001 р. ( n0011600-01 ) (n0011600-01)
вказане рішення скасовано і в позові
відмовлено виходячи з того, що кредитна угода набуває чинності,
згідно з нормами міжнародного права, тільки після її ратифікації,
а спільне товариство "Юкон" не є стороною угоди.
22 січня 2002 р. Верховним Судом України за касаційною
скаргою товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними
інвестиціями "СП "Юкон" порушено касаційне провадження з перегляду
постанови Вищого господарського суду від 22 жовтня 2001 р.
( n0011600-01 ) (n0011600-01)
. Скарга мотивується тим, що Вищий господарський
суд України прийняв рішення за касаційним поданням заступника
Генерального прокурора України, яке не відповідає вимогам статей 2
та 29 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, дослідивши доводи касаційної скарги і заперечення проти
скарги, перевіривши матеріали справи і рішення, які приймалися
судами при її розгляді, Верховний Суд України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в
позові, Вищий господарський суд України виходив з того, що
відповідно до Гарантійної угоди від 16 грудня 1994 р. ( 996_033 ) (996_033)
,
яка укладена між Україною та Європейським банком реконструкції та
розвитку, боржнику надається кредит, а пунктом 2 статті 7 Закону
України від 22 грудня 1993 р. "Про міжнародні договори України"
( 3767-12 ) (3767-12)
визначено, що ратифікації підлягають міжнародні
договори з питань надання позики та кредиту. В зв'язку з чим судом
зроблено висновок, що при розгляді справи слід було застосувати
вимоги Закону України "Про міжнародні договори України", згідно з
яким кредитна угода набуває чинності тільки після її ратифікації.
Проте з такими висновками погодитись не можна.
Сама Угода ( 996_033 ) (996_033)
укладена Україною та Європейським
банком реконструкції та розвитку 16 грудня 1994 р. носить назву
гарантійної, де Україна виступила гарантом по кредитній угоді щодо
фінансування проекту розвитку малих та середніх підприємств, що
зазначено в преамбулі Угоди.
Таким чином, Гарантійна угода, укладена між Україною та
Європейським банком реконструкції та розвитку ( 996_033 ) (996_033)
, за
змістом не є угодою, передбаченою пунктом 2 статті 7 Закону
України "Про міжнародні договори України" ( 3767-12 ) (3767-12)
.
До того ж, відповідно до пункту 2.02 вказаної Угоди
( 996_033 ) (996_033)
держава Україна як гарант приймала на себе
зобов'язання не оподатковувати - ні прямо, ні опосередковано -
іноземних консультантів, які є працевлаштованими Банком або
Боржником в ході виконання Проекту та чия праця фінансується з
даного Кредиту чи з фондів технічного співробітництва, створених
Банком на основі грантів.
Крім того, ініціатором процедури перевірки законності та
обгрунтованості постановленого по справі рішення став заступник
Генерального прокурора України - прокурор міста Києва, який
звернувся з касаційним поданням в порушення вимог статей 2 та 29
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
і частини другої пункту 1 та пункту 3 Рішення
Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. N 3-рп/99
( v003p710-99 ) (v003p710-99)
.
Задовольняючи вимоги позивача, арбітражний суд м. Києва
виходив з того, що ним була надана довідка Міністерства фінансів
України про наявність пільг, яка є єдиною умовою для здійснення
митного оформлення із застосуванням пільг.
Однак, відповідно до законів України про оподаткування
суб'єкти підприємницької діяльності при імпорті в Україну товарів,
робіт, послуг зобов'язані сплачувати податки і збори (обов'язкові
платежі) до бюджетів. До Державного бюджету України вони сплачують
ввізне мито, акцизний збір, податок на додану вартість та митний
збір.
Частина третя статті 1 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
містить імперативну норму про те, що
пільги стосовно оподаткування не можуть встановлюватися іншими
законами України, крім законів про оподаткування.
Аналогічна норма міститься в статті 1 Закону України "Про
порядок встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових
платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо
оподаткування" ( 171-14 ) (171-14)
, згідно з якою пільги щодо оподаткування
встановлюються або змінюються виключно законами України про
оподаткування.
Відповідно до пункту 11.4 "Прикінцевих положень" Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зміни
порядку оподаткування податком на додану вартість можуть відбутися
лише внесенням змін до цього Закону.
Суди ж при ухваленні рішень у даній справі на вказані вимоги
законодавчих актів уваги не звернули. За таких обставин прийняті
по справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа
направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи слід повно та всебічно встановити
всі обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку і ухвалити
законне і обгрунтоване рішення та, при необхідності, вирішити
питання щодо участі прокурора у розгляді справи судом першої
інстанції з урахуванням його обгрунтувань необхідності такої
участі.
Керуючись статтями 111-17, 111-19, 111-20 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
,
суд П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 22 жовтня
2001 р. N 8/69 ( n0011600-01 ) (n0011600-01)
, рішення арбітражного суду м. Києва
від 16 липня 2001 р. - скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в
іншому складі суду.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.