СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
04.02.2002
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства ПМК "Волинь" на постанову
президії Вищого арбітражного суду України від 20 червня 2001 р.
у справі за позовом Малого підприємства
"Салон-ЗЕТ" до Волинського обласного бюро технічної інвентаризації
та Регіонального відділення Фонду державного майна України по
Волинській області, третя особа без самостійних вимог - Відкрите
акціонерне товариство ПМК "Волинь", про визнання недійсним
реєстраційного посвідчення, визнання права власності та
зобов'язання провести державну реєстрацію, В С Т А Н О В И В:
16 липня 1998 р. Волинське ОБТІ посвідчило, що комплекс
будівель та споруд в м. Луцьку, що в цілому складається з частини
адмінбудинку Д-2 площею 1161 кв. м; 9 складів А-1 і Б1;
виробничого корпусу гаражів В-2; навісу - стоянки техніки Г-2;
трансформаторної підстанції Ж-1; заправки ПМК К-1 і Л-1; складу
відкритого зберігання матеріалів М-1 та навісу А-1, зареєстровано
за ВАТ ПМК "Волинь", видано реєстраційне посвідчення на право
власності на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним
особам.
У березні 1999 р. МП "Салон-ЗЕТ" звернулося з позовом про
визнання недійсним реєстраційного посвідчення Волинського ОБТІ від
16 липня 1998 р., виданого ПМК "Волинь", визнання права власності
на об'єкти нерухомого майна - виробничі та службові приміщення
виробничого корпусу гаражів першого та другого поверхів загальною
площею 380 кв. м з правом користування прилеглою територією,
зобов'язання зареєструвати об'єкти нерухомого майна на право
власності за МП "Салон-ЗЕТ".
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що МП "Салон-ЗЕТ" набуло
права власності на зазначені вище об'єкти нерухомості на підставі
договору N 5 від 23 грудня 1991 р. (зі змінами та доповненнями від
14 грудня 1993 р. та 21 лютого 1994 р.) про спільну діяльність,
укладеного з Волинським ПМК Держпостачу України (правонаступником
якого є ВАТ ПМК "Волинь"), та акта прийому-передачі нерухомого
майна від 23 березня 1995 р.
Волинське ОБТІ та третя особа - ВАТ ПМК "Волинь" проти позову
заперечували з тих підстав, що об'єкти нерухомості у м. Луцьку
зареєстровані за ВАТ ПМК "Волинь" на підставі акта
прийняття-передачі майна державного підприємства від 11 червня
1998 р.
Рішенням арбітражного суду Волинської області від 24
листопада 1998 р. визнано недійсним реєстраційне посвідчення від
16.07.98 р. в частині спірного майна, визнано право власності МП
"Салон-ЗЕТ" та зобов'язано провести державну реєстрацію вказаного
нерухомого майна з правом користування прилеглою до нього
територією.
Постановою про перевірку рішення в порядку нагляду
арбітражного суду Волинської області від 19 березня 1999 р.
рішення від 24 листопада 1998 р. скасовано, справа повернута на
новий розгляд.
Рішенням від 29 листопада 1999 р. в позові відмовлено, а в
частині визнання права власності на нерухоме майно за МП
"Салон-ЗЕТ" провадження у справі припинено з відмовою позивача від
позову.
Постановою про перевірку рішення в порядку нагляду
арбітражного суду Волинської області від 20 квітня 2000 р. рішення
суду від 22 листопада 1999 р. залишено без зміни з доповненням:
"Визнати недійсним зміни та доповнення до договору N 5 від 23
грудня 1991 р. про спільну діяльність в тій частині, що решту 111
тис. крб. інвестору передати у власність частину приміщень на
виробничій базі ПМК "Волинь" загальною площею 280 кв. м, на
підставі статті 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
".
Постановою Вищого арбітражного суду України від 16 листопада
2000 р. постанову від 19 березня 1999 р., рішення від 29 листопада
1999 р. та постанову від 20 квітня 2000 р. арбітражного суду
Волинської області скасовано, а рішення суду від 24 листопада 1998
р. залишено без змін.
Постановою президії Вищого арбітражного суду України від 20
червня 2001 р. протест Голови Вищого арбітражного
суду України відхилено, а постанову Вищого арбітражного суду
України залишено без змін.
Президія Вищого арбітражного суду України ґрунтувала свою
постанову договором N 5 про спільну діяльність між Волинською ПМК
Держпостачу України і МП "Салон-ЗЕТ", зі змінами і доповненнями
від 21.04.94, згідно з якими МП "Салон-ЗЕТ" включено в число
інвесторів на будівництво 51-квартирного житлового будинку по вул.
Соборній з умовою передачі у власність шести квартир загальною
площею 211,18 кв. м на 137 тис. крб.; на 111 тис. крб., від
загальної суми 248048 крб., зарахованої як дольова участь у
будівництві, частину приміщень на виробничій базі ПМК загальною
площею 280 кв. м. Доказом передачі мав бути підписаний
двосторонній акт передачі.
ПМК "Волинь" передала 23 березня 1995 р., а МП "Салон-ЗЕТ"
прийняло виробничі та службові приміщення виробничого корпусу
гаражів першого та другого поверхів загальною площею 380 кв. м.
6 листопада 2001 р. Верховним Судом України за касаційною
скаргою ВАТ ПМК "Волинь" порушено касаційне провадження з
перегляду постанови президії Вищого арбітражного суду України від
20 червня 2001 р.. Скарга мотивується тим, що
президія Вищого арбітражного суду України дійшла безпідставних і
незаконних висновків про те, що МП "Салон-ЗЕТ" набуло права
власності на нерухоме майно на підставі договору від 28.12.91 р.
N 5 про спільну діяльність, з наступними змінами та доповненнями,
укладеного між Волинською ПМК і МП "Салон-ЗЕТ", та акта
прийняття-передачі від 23.05.95 р.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Залишаючи без зміни постанову Вищого арбітражного суду
України, президія Вищого арбітражного суду України виходила з
того, що договір про спільну діяльність N 5, з наступними змінами
та доповненнями, відповідає статті 430 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
. Відповідно
до статті 432 ЦК грошові та інші майнові внески учасників договору
про спільну діяльність, а також майно є спільною власністю сторін;
учасники договору не мають права розпоряджатися своєю часткою у
спільному майні без згоди інших учасників договору.
Проте і такі висновки не мають законного обґрунтування і не
відповідають вимогам матеріального закону.
31.12.91 р. між МП "Салон-ЗЕТ" та Волинською ПМК "Держпостач
України", яка на той час була державним підприємством, укладено
договір N 5 про спільну діяльність (зі змінами та доповненнями від
17.12.93 р. та 21.02.94 р.).
Цей договір передбачав, окрім здійснення спільної діяльності
по будівництву 51- квартирного будинку, також і передачу у
власність інвестору - МП "Салон-ЗЕТ" частини приміщень на
виробничій базі ПМК загальною площею 280 кв. м з підписанням
двостороннього акта передачі.
Суди, які розглядали справу, не встановили, що частина
приміщень на виробничій базі ПМК була предметом спільної
діяльності.
За таких обставин при вирішенні спору суду належало
врахувати, що відповідно до пункту 3 статті 10 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
відчуження від держави засобів
виробництва, що є державною власністю, здійснюється виключно на
конкурентних засадах у порядку, що визначається Фондом державного
майна України.
Наказом Фонду держмайна України від 02.12.92 р. N 530
( v0530224-92 ) (v0530224-92)
затверджено Положення про порядок відчуження від
держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені
за державним підприємством. Пунктом 1 Положення зазначено, що
відчуження споруд та об'єктів незавершеного капітального
будівництва здійснюється шляхом приватизації з додержанням вимог
пунктів 5, 7 Положення щодо надання згоди та оцінки майна.
Крім того, відповідно до вимог пункту 2.1 Інструкції про
порядок державної реєстрації права власності на суб'єкти
нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних
осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва,
архітектури та житлової політики України від 09.06.98 р. N 121
( z0399-98 ) (z0399-98)
і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України
26.06.98 р. за N 399/2839, реєстрацію права власності на об'єкти
нерухомого майна проводить бюро технічної інвентаризації після
закінчення будівництва і здачі об'єкта в експлуатацію на підставі
правовстановлюючих документів.
Судами не встановлено, що спірний об'єкт закінчено
будівництвом і введено в експлуатацію законним порядком.
За таких обставин рішення усіх судових інстанцій у даній
справі підлягають скасуванню як такі, що прийняті з неправильним
застосуванням норм матеріального права, а справа - передачі на
новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді суду слід врахувати викладене і вирішити
спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-17, 111-18, 111-19, 111-20 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
рішення від 24 листопада 1998 р., постанову від 19 березня
1999 р., рішення від 29 листопада 1999 р. та постанову від 20
квітня 2000 р. арбітражного суду Волинської області, постанову
судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого
арбітражного суду України від 16 листопада 2001 р. та постанову
президії Вищого арбітражного суду України від 20 червня 2001 р.
скасувати.
Передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції в
іншому складі суддів.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Постанови Верховного Суду України та ВГСУ, 2003 р., N 2