СУДОВА ПАЛАТА З ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
14.01.2002
(Витяг)
Тернопільським транспортним прокурором в інтересах держави в
особі Тернопільського державного підприємства по перевезенню
вантажів та пасажирів (далі - ДП) був пред'явлений позов до
відкритого акціонерного товариства "Підволочиське хлібоприймальне
підприємство" (далі - ВАТ) про стягнення плати за користування
вагонами. За клопотанням сторін належним відповідачем у справі
залучено спільне підприємство "Райз-інвест" (далі - СП).
Рішенням арбітражного суду Тернопільської області від 25 - 30
травня 2000 р. позов задоволено і стягнуто на користь ДП 15 тис.
314 грн. з ВАТ та 101 тис. 268 грн. із СП. Постановою цього ж суду
від 25 жовтня 2000 р. зазначене судове рішення скасовано у зв'язку
з неповнотою з'ясування всіх обставин справи, а оскільки ВАТ є
отримувачем вантажу, з нього на користь позивача було в повному
обсязі стягнуто плату за користування вагонами.
Постановою Вищого арбітражного суду України від 28 квітня
2001 р. постановлені у справі рішення скасовано й у позові
відмовлено. Мотивом прийняття такої постанови стало те, що, на
думку судової колегії, відповідно до п. 137 Статуту залізниць
України (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6
квітня 1998 р. N 457 ( 457-98-п ) (457-98-п)
; далі - Статут) підприємствам,
установам та організаціям залізничного транспорту загального
користування право на пред'явлення позовів про стягнення плати за
користування вагонами не надано, воно належить виключно
залізницям, і тому позов, заявлений прокурором в інтересах держави
в особі ДП, є безпідставним.
За касаційною скаргою ДП Верховний Суд України переглянув
постанову Вищого арбітражного суду України і задовольнив касаційну
скаргу з таких підстав.
Відповідно до ст. 23 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
юридичні особи, тобто
підприємства, установи, організації, які мають відокремлене майно,
можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових
прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді.
Реалізація вказаних прав та обов'язків згідно зі ст. 26 ЦК
забезпечується цивільною правоздатністю, яка виникає з моменту
затвердження статуту або положення юридичної особи, а у випадках,
коли остання повинна діяти на підставі загального положення про
організації даного виду, - з моменту видання компетентним органом
постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації,
правоздатність юридичної особи виникає в момент вчинення цієї дії.
Таким чином, можливість бути позивачем і відповідачем в суді - це
один із елементів правоздатності юридичної особи, яка визначена
Цивільним кодексом Української РСР. Застосування ж при вирішенні
даного спору вимог п. 137 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
є помилковим та
необгрунтованим, оскільки це підзаконний нормативний акт. Обсяг
правоздатності юридичної особи визначається зазначеним Кодексом,
який є офіційним кодифікованим законодавчим актом і має вищу
юридичну силу, ніж Статут.
Крім того, в інформаційному листі від 7 квітня 1994 р.
N 01-8/237 ( v_237800-94 ) (v_237800-94)
Вищого арбітражного суду України йшлося
про те, що право на пред'явлення позову до вантажовідправників,
вантажоодержувачів та пасажирів належить як управлінням залізниць,
так і відділенням чи іншим лінійним підприємствам залізниць,
наділеним правом юридичної особи. На час пред'явлення позову
позивач був юридичною особою, тобто мав відповідну правоздатність.
Іншим інформаційним листом від 10 березня 2000 р. N 01-9/106 Вищий
арбітражний суд України роз'яснив, що позови, які випливають зі
Статуту, можуть заявлятися виключно управліннями залізниць, що й
було відображено у постанові Вищого арбітражного суду України від
28 квітня 2001 р.
Таким чином, Вищим арбітражним судом України по-різному було
застосовано положення одного й того самого закону при розгляді
аналогічних справ.
Виходячи з викладеного, судова палата з господарських справ
Верховного Суду України касаційну скаргу ДП задовольнила,
постанови арбітражного суду Тернопільської області від 25 жовтня
2000 р. та Вищого арбітражного суду України від 28 квітня 2001 р.
скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд до суду
першої інстанції в іншому складі суду.
"Вісник Верховного Суду України",
N 6, листопад - грудень, 2002 р.