520/7410/23 Про скасування постанови державної виконавчої служби про стягнення виконавчого збору - 20.03.2024 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Максимов Микола Ігорович,

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року, ухвалене суддею Бабаєвим А.І.

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Русанової В.Б., суддів: Перцової Т.С., Жигилія С.П.,

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

1. У квітні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (далі - відповідач), в якому просила:

1.1. визнати протиправною та скасувати постанову Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про стягнення виконавчого збору від 02.03.2023 ВП № 36708856;

1.2. зобов`язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) скласти та направити подання про повернення помилково перерахованого на підставі постанови Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про стягнення виконавчого збору від 02.03.2023 ВП № 36708856, виконавчого збору до Державної казначейської служби України з метою подальшого розподілу стягнутих грошових коштів, відповідно до вимог Розділу VI Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

2. На обґрунтування позовної заяви позивачка указує, що оскаржувана постанова від 02.03.2023 ВП №36708856 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки жодних заходів примусового характеру виконавча служба не вичинила, грошові кошти в рамках виконавчого провадження стягнуті не були.

2.1. Позивачка вказує, що внесені Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII (2475-19) , який набрав чинності 28.08.2018, зміни до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ (1404-19) ) погіршили становище боржника у виконавчому провадженні, адже попередня реакція цієї статті передбачала стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків від суми, що фактично стягнута, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 27 цього Закону в редакції, яка діяла до внесених змін та передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. Державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції 22.02.2013 відкрите виконавче провадження № 36708856 з примусового виконання виконавчого листа Київського районного суду м. Харкова, виданого 01.11.2012 № 2/2018/988/2012/08 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Слобожанське РУ" АТ "Банк "Фінанси та кредит" в м. Харків заборгованості за кредитним договором в розмірі 677 786,47 грн. У цій постанові зазначено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк виконати його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій.

4. Постановою від 02.03.2023 державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 67 778,64 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

5. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2023, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2023, у задоволенні позову відмовлено.

6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на час прийняття державним виконавцем спірної постанови (02.03.2023), була чинною редакція статті 27 Закону № 1404-VІІІ, якою передбачалося стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, а не такої, що фактично стягнута.

6.1. Суди попередніх інстанцій зауважили, що до 05.10.2016 правовідносини щодо здійснення виконавчих дій регулювались Законом України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" (606-14) , а з 05.10.2016 набув чинності Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (1404-19) .

6.2. За висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на те, що постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 36708856 (як окрема процесуальна дія) винесена державним виконавцем 02.03.2023, тобто в період дії Закону № 1404-VІІІ (1404-19) , то, ураховуючи положення розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII (1404-19) , при прийнятті такої постанови, державний виконавець повинен був керуватися положеннями Закону № 1404-VІІІ (1404-19) (у редакції, чинній на дату винесення оскаржуваної постанови).

6.3. Своєю чергою станом на дату винесення оскаржуваної постанови Закон № 1404-VІІІ (1404-19) діяв у редакції Закону № 2475-VIII (2475-19) , згідно із яким у частині другій статті 27 Закону № 1404-VІІІ слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".

6.4. Суди попередніх інстанцій акцентували увагу на тому, що норми Закону № 1404-VIII (1404-19) (у редакції Закону № 2475-VIII (2475-19) ) не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Більше того, на це вказує і та обставина, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка є фактично стягнутою в межах виконавчого провадження.

6.5. Крім того, як зауважили суди, аналогічне правове регулювання діяло і станом на час відкриття виконавчого провадження № 36708856 - 22.02.2013.

6.6. Із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.04.2020 у справі № 520/9144/18, від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19, від 11.08.2021 у справі № 640/23271/21, від 27.07.2023 у справі № 500/3394/22 суди попередніх інстанцій вказали на помилковість доводів позивачки про те, що виконавчий збір може бути стягнено лише за умов фактичного виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення.

6.7. При цьому, суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивачки на постанови Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 400/878/20, від 21.01.2021 у справі №640/3430/19, від 28.01.2021 у справі № 420/769/19, оскільки у вказаних справах, на відміну від обставин цієї справи, на час відкриття виконавчого провадження діяла редакція Закону №1404-VIII (1404-19) до внесення змін Законом № 2475-VIII (2475-19) , тоді як постанова про стягнення виконавчого збору прийнята у відповідності до Закону №1404-VIII (1404-19) , у редакції після 28.08.2018.

6.8. Суд цієї інстанції також відхилив доводи позивачки про те, що стаття 27 Закону № 1404-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII (2475-19) ) звузила її права та погіршила її стан, оскільки як на час відкриття виконавчого провадження (22.02.2013) так і на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору (02.03.2023) відповідальність позивачки як боржника була однаковою, зокрема база обрахунку виконавчого збору в обох випадках становила 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

6.9. У підсумку суди обох інстанцій констатували, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому постанова від 02.03.2023 про стягнення виконавчого збору є правомірною та не підлягає скасуванню.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Максимов Микола Ігорович, звернулася до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою, де, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2023 у справі № 520/7410/23 та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

7.1. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

7.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за вказаним пунктом скаржник указує, що суди першої та апеляційної інстанцій що не врахували при вирішенні спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.10.2020 у справі № 400/878/20, від 21.01.2021 у справі № 640/3430/19, від 28.01.2021 у справі № 420/769/19, від 12.08.2020 у справі № 1340/5053/18 щодо застосування статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції, яка була чинна до 28.08.2018.

7.3. Скаржник звертає увагу, що у вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку, що внесені Законом № 2475-VІІІ (2475-19) зміни до статті 27 Закону № 1404-VIII погіршили становище боржника у виконавчому провадженні (адже попередня редакція цієї статті передбачала стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків від суми, яка фактично стягнена), що суперечить статті 58 Конституції України, а тому до спірних правовідносин потрібно застосовувати положення статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції, яка діяла до 28.08.2018.

7.4. У цих постановах Верховний Суд, проаналізувавши положення Закону № 1404-VIII (1404-19) у редакції, що діяла до 28.08.2018, зазначив, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

7.5. Сторона позивачки вважає, що виконавчий збір має стягуватися у розмірі 10 відсотків лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми, а не 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню у зв`язку із тим, що таке стягнення погіршує її становище як боржника. А тому, на думку касатора, суди неправильно застосували норми права до спірних правовідносин та не врахували висновки Верховного Суду.

8. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2023 відкрите касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.

9. Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 19.03.2024 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження без виклику часників справи.

Позиція інших учасників справи

10. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2023 про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою надіслано до "Електронного кабінету" відповідача 06.12.2023, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Правом подати відзив на касаційну скаргу відповідач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.

Позиція Верховного Суду

Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

11. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

12. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

13. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктами 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

14. Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, зводяться до питання (не)правомірності винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню на підставі статті 27 Закону № 1404-VIII.

15. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд сформував правову позицію щодо застосування статті 27 Закону № 1404-VIII у подібних правовідносинах, яка викладена у постановах від 28.04.2020 у справі №520/9144/18, від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19, від 11.08.2021 у справі № 640/23271/21, від 25.05.2023 у справі № 420/1233/19, від 27.07.2023 у справі № 500/3394/22. Висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для відступу від них і надалі зауважує таке.

16. Спеціальним законом, який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку був Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" (606-14) (далі - Закон № 606-XIV (606-14) ; чинний на дату відкриття виконавчого провадження № 36708856 (тобто 22.02.2013)).

17. За змістом частин першої та другої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

18. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

19. У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (частина перша статті 27 Закону № 606-XIV).

20. Згідно з частиною першою статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

21. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред`явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання (частина третя статті 28 Закону № 606-XIV).

22. Відповідно до частин шостої, восьмої статті 28 Закону № 606-XIV у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

23. Постанова про стягнення виконавчого збору надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена до суду в десятиденний строк.

24. Водночас Закон № 606-XIV (606-14) втратив чинність 05.10.2016 у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про виконавче провадження" 02.06.2016 № 1404-VIII (1404-19) (далі - Закон № 1404-VIII (1404-19) ).

25. Пунктом 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII (1404-19) передбачено, що рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

26. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII (1404-19) виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

27. Зі змісту розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII (1404-19) слідує, що положення попереднього Закону № 606-XIV (606-14) застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону№ 606-XIV (606-14) . Водночас кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена відповідно до того закону, в період дії якого вона розпочата.

28. Частинами першою та другою статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

28.1. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

29. Частиною дев`ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

30. Відповідно до пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

31. За правилами частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

32. Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

33. Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

34. Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

35. Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (1404-19) (у редакції, що діяла до 28.08.2018) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

36. Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 № 2475-VIII (2475-19) , який набрав чинності 28.08.2018, внесені зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, у частині другій якої слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".

37. За встановлених обставин цієї справи виконавче провадження було розпочато на підставі Закону № 606-ХІV (606-14) , який був чинний на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (22.02.2013). Втім, оскаржуване рішення про стягнення виконавчого збору державним виконавцем прийняте на підставі Закону № 1404-VІІІ (1404-19) , прикінцевими та перехідними положеннями якого встановлено, що після набрання чинності цього Закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до цього Закону.

38. Відповідач оскаржувану постанову виніс 02.03.2023, тобто в період дії Закону №1404-VІІІ (1404-19) (у редакції Закону № 2475-VIII (2475-19) ).

39. Стаття 27 Закону № 1404-VIII (в редакції Закону № 2475-VIII (2475-19) та станом на дату винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору) передбачала, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

40. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

41. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

42. Відповідно до частини дев`ятої статті 27 Закону № 1404-VІІІ (у редакції Закону № 2475-VIII (2475-19) ) виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

43. Отже, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, норми Закону № 1404-VIII (1404-19) (у редакції Закону № 2475-VIII (2475-19) ) не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

44. Більше того, на це вказує і та обставина, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка є фактично стягнутою в межах виконавчого провадження.

45. Висновки аналогічного змісту щодо застосування статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII (2475-19) ) викладені в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 420/1373/19 та від 20.11.2019 у справі № 480/1558/19, згідно яких фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору.

Як слушно зауважили суди попередніх інстанцій аналогічне правове регулювання діяло і станом на час відкриття виконавчого провадження № 36708856 (22.02.2013).

46. Так, відповідно до вимог статті 28 Закону № 606-XIV (в редакції, чинній станом на момент відкриття виконавчого провадження) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

47. Таким чином, Закон № 606-XIV (606-14) (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження), так само як і Закон № 1404-VIII (1404-19) (у редакції Закону № 2475-VIII (2475-19) ), не ставлять можливість застосування санкцій у вигляді стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду або іншого виконавчого документу.

48. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції правомірно відхилив доводи позивачки про те, що виконавчий збір може бути стягнено лише за умов фактичного виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення.

49. Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.04.2020 у справі № 520/9144/18, від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19, від 11.08.2021 у справі № 640/23271/21, від 27.07.2023 у справі № 500/3394/22.

50. Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 28.10.2020 у справі № 400/878/20, від 21.01.2021 у справі № 640/3430/19, від 28.01.2021 у справі № 420/769/19, від 12.08.2020 у справі № 1340/5053/18 є безпідставними, оскільки підставою задоволення позову в цих справах була необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 58 Конституції України та статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, так як у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв`язку із прийняттям змін до вказаної статті.

51. Так, у справах № 400/878/20, 640/3430/19, 420/769/19 на час відкриття виконавчого провадження діяла редакція Закону №1404-VIII (1404-19) до внесення змін Законом № 2475-VIII (2475-19) , тоді як постанова про стягнення виконавчого збору прийнята у відповідності до Закону №1404-VIII (1404-19) (у редакції після 28.08.2018). Натомість у цій справі, як обґрунтовано вказали суди попередніх інстанцій, обставини стягнення з позивачки виконавчого збору не змінювалися та визначали лише, що стягнення виконавчого збору обчислюється у відсотках від суми, яка підлягає стягненню.

52. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність доводів позивачки про те, що стаття 27 Закону № 1404-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII (2475-19) ) звузила її права та погіршила її стан, оскільки як на час відкриття виконавчого провадження (22.02.2013) так і на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору (02.03.2023) відповідальність позивачки як боржника була однаковою, зокрема база обрахунку виконавчого збору в обох випадках становила 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

53. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спірних правовідносин правильно застосували положення статті 27 Закону № 1404-VIII, урахувавши при цьому висновки Верховного Суду щодо її застосування у справах з подібними правовідносинами, внаслідок чого дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову в частині визнання протиправною та скасування постанови Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про стягнення виконавчого збору від 02.03.2023 ВП № 36708856.

54. Доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних у цій справі судових рішень.

55. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

56. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.