620/2213/20 Про визнання протиправними та скасування наказу Пенсійного фонду про звільнення особи з посади, зобов`язання поновити особу на посаді в органах пенсійного фонду України та вчинити певні дії - 08.03.2024 Прийняття

- визнати протиправним і скасувати наказ Пенсійного фонду України від 22 травня 2019 року №61 "Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби" в частині вакантної посади заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, до функціональних обов`язків якого належить організація, координація та контроль за роботою управління обслуговування громадян, управління адміністративного забезпечення та відділу організаційно-інформаційної роботи;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області внести зміни до свого штатного розпису, включивши до його складу посаду ОСОБА_1 : "Начальник Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити записи в трудовій книжці ОСОБА_1 стосовно поновлення його на посаді.

ІІ. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 суми заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки її виплати за період з 12 березня 2020 року по 18 листопада 2020 року в сумі 70497,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині стягнення суми заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки її виплати у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишено без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року - без змін.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.

5. Як на підставу оскарження указаних судових рішень скаржник послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), зазначивши, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року в справі №620/1941/19, від 21 травня 2020 року в справі №316/969/16-ц.

6. ОСОБА_1 стверджує про усталену практику Верховного Суду в подібних правовідносинах, згідно з якою власник або уповноважений ним орган зобов`язаний повідомити працівника про наступне вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці та одночасно запропонувати працівнику всі наявні вакантні посади у цій установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Разом із тим, незважаючи на твердження позивача, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що Пенсійний фонд України не пропонував ОСОБА_1 жодних вакантних посад ні одночасно з попередженням про звільнення, ні в подальшому. Попередження про наступне вивільнення не містить застереження про відсутність інших вакантних посад. При цьому посилання судів першої та апеляційної інстанцій на лист Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, згідно якого позивачу були запропоновані наявні вакантні посади у Головному управлінні, з переліком яких він ознайомлений 13 квітня 2020 року, на переконання ОСОБА_1, є таким, що не відповідає нормам матеріального права, оскільки за приписами статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) відповідна пропозиція має бути надана одночасно з попередженням про звільнення. Між тим, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не призначає і не звільняє з роботи позивача, а тому не є належною особою, яка має здійснювати відповідну пропозицію. Скаржник указує, що звільнення у 2020 році відбулося з тих самих підстав, що й у 2019 році; що у 2020 році всупереч положенням статті 49-2 КЗпП України Пенсійний фонд України не запропонував позивачу одночасно з попередженням про звільнення іншу роботу; що відповідно до частини третьої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII (889-19) ) процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю, й звільнення на цій підставі допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

7. ОСОБА_1 також зазначає, що існує достатньо правових підстав для задоволення його позовних вимог у повному обсязі; що надаючи оцінку наказу Пенсійного фонду України від 22 травня 2019 року №61 "Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби" суди попередніх інстанцій не врахували ознак і властивостей нормативно-правового та індивідуального актів, про які зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2019 року в справі №9901/284/19; що після поновлення позивача на посаді відповідно до постанови Верховного Суду від 27 лютого 2020 року в справі №620/1941/19 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як правонаступник реорганізованого Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області, мало внести відповідні зміни до свого штатного розпису, до якого включити посаду позивача, вчинити записи до його трудової книжки та провести оплату праці; що під час розрахунку суди за основу мали взяти довідку Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із середньоденною заробітною платою позивача у розмірі 1509 грн, а не 407,50 грн; що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, такими, що ухвалені з порушенням вимог чинного законодавства України та судової практики.

IV. Рух справи у суді касаційної інстанції

8. 29 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року в справі №620/2213/20.

9. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 березня 2021 року для розгляду справи №620/2213/20 (провадження №К/9901/10721/21) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.

10. Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року в справі №620/2213/20 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

11. Пенсійним фондом України та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області подано до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 із проханням залишити таку без задоволення, а оскаржувані рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року - без змін.

12. Ухвалою Верховного Суду від 06.03.2024 закінчено підготовчі дії у справі №620/2213/20 та призначено її до касаційного розгляду в порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

V. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

13. Пенсійним фондом України на виконання постанови Верховного Суду від 27 лютого 2020 року в справі №620/1941/19 прийнято наказ від 05 березня 2020 року №44-о "Про поновлення на посаді ОСОБА_1", яким поновлено позивача на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області з 01 червня 2019 року. З цим наказом, як стверджує ОСОБА_1, його ознайомлено 12 березня 2020 року.

14. 19 березня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлено під підпис з попередженням про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.

15. Наказом Пенсійного фонду України від 02 червня 2020 року №130-о "Про звільнення ОСОБА_1" звільнено позивача з посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області у зв`язку з реорганізацією, пункт 4 частини першої статті 83 та пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII. З цим наказом ОСОБА_1 ознайомлено під підпис 03 червня 2020 року.

16. Уважаючи своє звільнення незаконним, що відповідачами порушено вимоги, установлені чинним законодавством України, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Позиція Верховного Суду

17. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

19. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

20. Касаційне провадження у справі №620/2213/20 відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - з метою перевірки доводів скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020 року в справі №620/1941/19 та від 21 травня 2020 року в справі №316/969/16-ц.

21. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

22. Як слідує із установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин цієї справи, наказом Пенсійного фонду України від 02 червня 2020 року №130-о "Про звільнення ОСОБА_1" позивача звільнено з посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області у зв`язку з реорганізацією на підставі пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII. Підстава: листи Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 08 квітня 2020 року №2500-0701-9/11374, від 13 квітня 2020 року №2500-0701-9/11882, погодження Міністра соціальної політики України від 20 травня 2020 року №7202/0/2-20/30.

23. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" (628-2018-п) Чернігівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Чернігівської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

24. Перевіряючи правомірність звільнення позивача оскаржуваним наказом Пенсійного фонду України від 02 червня 2020 року №130-о "Про звільнення ОСОБА_1", суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

25. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (частина третя статті 87 зазначеного Закону).

26. Частиною третьою статті 36 КЗпП України передбачено, що при реорганізації підприємства, установи, організації припинення трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу можливе лише у випадку скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

28. Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

29. Порядок вивільнення працівників визначено у статті 49-2 КЗпП України, за правилами якої працівники персонально попереджаються про наступне вивільнення не пізніше, ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівнику іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

30. Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) передбачено, що розглядаючи спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні з`ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом законодавства, що регулює вивільнення працівника, які є докази про те, що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, та чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі.

31. Тобто однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому власник уважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

32. Суди попередніх інстанцій зауважили, що, як указує позивач, із наказом Пенсійного фонду України від 05 березня 2020 року №44-о "Про поновлення на посаді ОСОБА_1" він ознайомився 12 березня 2020 року і саме з цієї дати фактично приступив до роботи на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області. Між тим, як установлено судами, позивач не приступав до виконання своїх посадових обов`язків після поновлення на посаді, а тільки перебував на робочому місці та не виконував будь-яких функцій.

33. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області позивачу були запропоновані наявні вакантні посади у Головному управлінні, з переліком яких позивач ознайомлений 13 квітня 2020 року.

34. Посади, щодо яких суб`єктом призначення був Пенсійний фонд України, відсутні у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області, а тому останній не мав можливості їх запропонувати позивачу.

35. Протягом періоду з 13 квітня 2020 року по 02 червня 2020 року від позивача згода на будь-яку із запропонованих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області вакантних посад не надходила.

36. Таким чином, ураховуючи те, що посада начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області скоротилася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" (628-2018-п) , позивач не надав згоду на переведення на будь-яку із запропонованих йому вакантних посад, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що оскаржуваний наказ Пенсійного фонду України від 02 червня 2020 року №130-о "Про звільнення ОСОБА_1" є правомірним і підстави для його скасування відсутні.

37. Також суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність підстав для скасування наказу Пенсійного фонду України від 22 травня 2019 року №61 "Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби" в частині вакантної посади заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, зважаючи на те, що його дія, як акта індивідуальної дії, вже вичерпана фактом проведення конкурсу.

38. Позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області внести зміни до свого штатного розпису, включивши до його складу посаду ОСОБА_1 : "Начальник Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України", та про зобов`язання здійснити записи в трудовій книжці ОСОБА_1 стосовно поновлення його на посаді, згідно з висновками судів, також задоволенню не підлягають, оскільки такі є похідними від позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

39. Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки її виплати, суди першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на приписи статей 47, 116, 117 КЗпП України та довідку Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, відповідно до якої середньоденна заробітна плата позивача становить 407,50 грн, зауваживши, що останній з 12 березня 2020 року по 03 червня 2020 року не здійснював функцій на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області, дійшли висновку, що на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі з 12 березня 2020 року по 03 червня 2020 року та середній заробіток за час затримки її виплати з 04 червня 2020 року по 18 листопада 2020 року в загальному розмірі 70497,50 грн (173 дні x 407,50 грн - середньоденний заробіток).

40. З огляду на висновки, зроблені судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, та застосовані ними норми матеріального права, Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

41. У частині третій статті 5 Закону №889-VIII, який є спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, чітко визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

42. Перевіряючи у цій справі дотримання порядку звільнення позивача, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що норми Закону №889-VIII (889-19) та КЗпП України (322-08) зазнали суттєвих змін, які змінили порядок вивільнення державних службовців.

43. Так, згідно з частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (117-20) (далі - Закон №117-IX (117-20) )) процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалася законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалося лише у разі, якщо державного службовця не можна було перевести на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовився від такого переведення.

44. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №117-IX (117-20) , яким внесені зміни та доповнення до Закону №889-VIII (889-19) , зокрема частиною першою статті 83 цього Закону (у редакції Закону №117-IX (117-20) ) передбачено, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади" (1682-18) ; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

45. Згідно з пунктами 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX (117-20) ) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

46. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 14 січня 2020 року №440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (440-20) (далі - Закон №440-IX (440-20) ), яким частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом першим такого змісту: "Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

47. Водночас приписами частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX (117-20) ) визначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

48. Відтак, вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, ураховуючи неодноразове внесення змін до Закону №889-VIII (889-19) .

49. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

50. Конституційний Суд України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

51. Отже, за загальним правилом, норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тож до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

52. Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, зокрема від 16 лютого 2022 року в справах №380/3389/20, №380/3435/20, від 07 липня 2022 року в справі №380/3754/20, від 28 липня 2022 року в справі №380/6958/20 та багато інших, на тому, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником, зокрема у разі реорганізації підприємства, виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення.

53. Таким чином, процедура звільнення державного службовця у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне вивільнення (19 березня 2020 року), а так само і на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення (02 червня 2020 року), була врегульована нормами Закону №889-VIII (889-19) у редакції зі змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законами №117-IX (117-20) та №440-IX (440-20) , що, своєю чергою, виключає застосування до спірних правовідносин КЗпП України (322-08) .

54. Верховним Судом уже досліджувалося, зокрема у постановах від 28 липня 2021 року в справі №640/11024/20, від 08 грудня 2021 року в справі №380/3646/20, від 16 лютого 2022 року в справах №380/3389/20, №380/3435/20, від 22 лютого 2022 року в справі №380/3547/20, від 09 червня 2022 року в справах №380/3269/20, №380/3833/20, від 07 липня 2022 року в справі №380/3754/20, від 14 липня 2022 року в справі №380/3838/20, від 19 липня 2022 року в справах №380/3677/20, №380/3753/20, від 28 липня 2022 року в справах №140/6353/20, №380/3613/20, від 03 серпня 2022 року в справі №380/3764/20, від 15 вересня 2022 року в справах №380/3624/20, №380/3661/20, від 19 вересня 2022 року в справі №380/3444/20, від 20 вересня 2022 року в справі №380/3348/20, від 08 грудня 2022 року в справі №380/3644/20, від 16 березня 2023 року в справі №640/4907/21 та інших, питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ (у редакції Закону №117-IX (117-20) ) у сукупності з нормами частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-IX (440-20) ).

55. У своїх постановах Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово "може" означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

56. Аналізуючи норми Закону №889-VIII (889-19) , якими визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оскаржуваного наказу, Верховний Суд зробив висновок про те, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

57. Водночас не має підстав для застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України (322-08) щодо обов`язку пропозиції вакантних посад при реорганізації державного органу, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до спеціального закону - Закону №889-VIII (889-19) , шляхом виключення із попередньої редакції речення, яке визначало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати обов`язок пропонування посад.

58. Відповідного підходу Верховний Суд дотримувався і у постанові від 23 грудня 2021 року в справі №380/3551/20, де також зазначив, що вжите у пункті 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII слово "може" означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з переведення без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Вирішення питання переведення чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

59. Редакції статей 41, 87 Закону №889-VIIІ (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законом №117-IX (117-20) , які набули чинності з 25 вересня 2019 року, та із Законом №440-IX (440-20) , які набули чинності з 13 лютого 2020 року) були чинними як на момент попередження позивача про наступне вивільнення (19 березня 2020 року), так і на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення (02 червня 2020 року), та, відповідно, підлягали застосуванню.

60. Отже, перевіряючи правомірність звільнення позивача оскаржуваним у цій справі наказом Пенсійного фонду України від 02 червня 2020 року №130-о "Про звільнення ОСОБА_1", суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція Закону №889-VIІI (889-19) зі змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законами №117-IX (117-20) та №440-IX (440-20) , яка врегульовувала процедуру звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, що виключало застосування до спірних правовідносин КЗпП України (322-08) .

61. У спірних правовідносинах має місце ситуація, за якої на момент попередження позивача про наступне вивільнення (19 березня 2020 року) та на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення (02 червня 2020 року) чинною була редакція частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, відповідно до якої суб`єкт призначення або керівник державної служби не мав обов`язку пропонувати державному службовцю іншу посаду. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

62. Разом із тим, судами попередніх інстанцій установлено, що позивачу були запропоновані наявні вакантні посади у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області, з переліком яких він ознайомлений 13 квітня 2020 року. При цьому посади, щодо яких суб`єктом призначення був Пенсійний фонд України, у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області були відсутні, тому не могли бути запропоновані позивачу. Протягом періоду з 13 квітня 2020 року по 02 червня 2020 року від позивача згода на будь-яку із запропонованих йому вакантних посад не надходила.

63. Відповідно до матеріалів цієї справи, відповідачем дотримано обов`язок завчасного попередження позивача про наступне вивільнення у межах строків і в порядку, установлених Законом №889-VIII (889-19) . Також відповідачем дотримано порядок погодження Міністром соціальної політики України звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області.

64. Отже, виходячи з обсягу встановлених судами у цій справі фактичних обставин, ураховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування норм частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-IX (440-20) ) та пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX (117-20) ), слідує, що відповідачем не було порушено установленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправним і скасування наказу Пенсійного фонду України від 02 червня 2020 року №130-о "Про звільнення ОСОБА_1".

65. З приводу посилань скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року в справі №620/1941/19 та від 21 травня 2020 року в справі №316/969/16-ц, що стало підставою для відкриття касаційного провадження у справі, яка розглядається, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Верховний Суд зазначає, що при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних судових рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин і відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

66. У контексті наведених ОСОБА_1 доводів Верховний Суд у черговий раз звертає увагу на неодноразове внесення змін до Закону №889-VIII (889-19) . Зокрема, змінювалася редакція статті 87 Закону №889-VIII, що, відповідно, впливало на її застосування при вирішенні спорів, які стосувалися звільнення державних службовців з підстав реорганізації/ліквідації державного органу, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

67. Так, у постанові від 27 лютого 2020 року в справі №620/1941/19 за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якій оскаржувався пункт 1 наказу Пенсійного фонду України від 31 травня 2019 року №257-о "Про звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_2" у частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області, висновки Верховного Суду стосуються порядку вивільнення державного службовця (позивача) відповідно до норм статті 87 Закону №889-VIII у редакції до внесення до неї змін та доповнень згідно із Законами №117-IX (117-20) , №440-IX (440-20) , що свідчить про відмінне нормативно-правове врегулювання спірних правовідносин у справі №620/1941/19 та у справі, яка розглядається, що полягає у необхідності застосовування різних редакцій Закону №889-VIII (889-19) .

68. До того ж, безпідставними є посилання скаржника на необхідність застосування до спірних правовідносин у справі, яка розглядається, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 травня 2020 року в справі №316/969/16-ц, оскільки у цій справі та у справі №620/2213/20 різні правові підстави звільнення і відмінне нормативно-правове врегулювання спірних правовідносин, що полягає у застосуванні у справі №316/969/16-ц положень КЗпП України (322-08) , а у справі, яка розглядається, норм Закону №889-VIII (889-19) .

69. Верховний Суд зауважує, що перелічені скаржником у касаційній скарзі постанови суду касаційної інстанції стосуються спорів, які виникли за інших обставин, й нормативно-правове врегулювання спірних правовідносин у зазначених справах є відмінним від того, яке підлягає застосуванню у справі №620/2213/20.

70. Разом із тим, Верховний Суд, ураховуючи приписи частини першої статті 341 КАС України, не надає оцінки доводам касаційної скарги, які не були підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

71. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

72. За правилами частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

73. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).

74. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 351 КАС України).

75. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права, Верховний Суд уважає, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій необхідно змінити у мотивувальних частинах, а саме у частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу Пенсійного фонду України від 02 червня 2020 року №130-о "Про звільнення ОСОБА_1", виклавши їх у редакції цієї постанови, а в інших частинах, що не переглядаються Верховним Судом, залишити без змін.