Про визнання розпорядження протиправним та поновлення на роботі - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державного комітету рибного господарства України (далі - Держрибгосп), треті особи: ОСОБА_2, Міністерство аграрної політики України, за участю Генеральної прокуратури України, про визнання розпорядження протиправним та поновлення на роботі,

У березні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 березня 2010 року № 309-р (309-2010-р) «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державного комітету рибного господарства України» (далі - розпорядження № 309-р) та поновити його на зазначеній посаді.

Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного розпорядження, ОСОБА_1 послався на те, що воно не містить жодних підстав для звільнення, передбачених Кодексом законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП) чи статтею 30 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-ХІІ (3723-12) ). Крім того, позивач зазначив, що розпорядження про звільнення видане в період його тимчасової непрацездатності.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 23 квітня 2010 року позов задовольнив: визнав протиправним і скасував розпорядження № 309-р (309-2010-р) та постановив поновити ОСОБА_1 на посаді Голови Держрибгоспу.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 квітня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Держрибгоспу скасував, у задоволенні позову в цій частині відмовив, пославшись при цьому на те, що оскільки Держрибгосп наказ про звільнення позивача не видавав, то і звільнення фактично не відбулося. У решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 вересня 2013 року постанову апеляційного суду залишив без змін.

Ухвалюючи таке рішення, касаційний суд дійшов висновку про протиправність розпорядження № 309-р (309-2010-р) , оскільки воно видане без зазначення підстав для звільнення, передбачених чинним законодавством, зокрема, статтями 40, 41 КЗпП, статтею 30 Закону № 3723-ХІІ, а також без дотримання процедури, передбаченої Порядком розгляду питань, пов'язаних з призначенням на посади та звільненням з посад керівників органів виконавчої влади, урядових органів, державних підприємств та їх об'єднань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2007 року № 880 (880-2007-п) (чинним на час виникнення спірних відносин).

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України Кабінет Міністрів України, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статті 40 КЗпП, просить ухвалені у справі рішення в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування розпорядження № 309-р (309-2010-р) скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2012 року (К/9991/54288/12) у справі про визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України «Про звільнення з посади віце-президента з економічних та фінансових питань державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

У зазначеному рішенні касаційний суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного розпорядження, оскільки воно видане Урядом на підставі подання Міністра енергетики та вугільної промисловості України в межах наданих йому повноважень з кадрових питань та із дотриманням встановленого законодавством порядку у зв'язку зі скороченням ним посади, яку обіймав позивач на державному підприємстві.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення в якій додано на підтвердження наведених у заяві доводів, підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви Кабінету Міністрів України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.