Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.06.2004 р.
За позовом Закритого акціонерного проектно-будівельного
товариства "XXX", м. Севастополь
До Громадської організації "Народна кредитна спілка "YYY",
м. Київ Промислово-будівельної корпорації "ZZZ", м. Одеса
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет
спору на стороні відповідачів
Третя особа-1 Закрите акціонерне товариство "UUU"
Третя особа-2 Українська державна будівельна корпорація "QQQ"
Про визнання договору недійсним
Суддя
Представники:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача 1: присутній
Від відповідача 2: не з'явився
Від третьої особи 1: не з'явився
Від третьої особи 2: не з'явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Постановою Вищого господарського суду України від XX.12.03
року було скасовано рішення господарського суду м. Києва від
XX.07.03 та постанову Київського апеляційного господарського суду
від XX.09.03 у справі N 00/000, справу передано на новий розгляд.
Підставою для скасування рішення і постанови було неповне
з'ясування всіх обставин справи, а саме - не з'ясовано фактичних
даних щодо наступного схвалення оспорюваної угоди учасниками
генерального договору про співробітництво та сумісну діяльність з
будівництва житла N 00/00с від XX.12.98 (далі по тексту -
генеральний договір N 00/00с).
В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги
про визнання недійсним договору N 0/1 (далі - оспорюваний договір)
від XX.04.99 про надання внесків на потреби, передбачені
законодавством, по іпотечному будівництву житла для членів
Громадської організації "Народна кредитна спілка "YYYY" в м.Києві
за адресами: пров. М-тів, N, пров. Ков-кий, N, Св-ська площа, N та
в інших регіонах України, від XX.04.99, укладеного між
відповідачами у справі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний договір було
укладено на виконання генерального договору про співробітництво
та сумісну діяльність з будівництва житла N 00/00с, укладеного
XX.12.98 між позивачем відповідачем-1 та третіми особами у справі.
За твердженням позивача, відповідно до п. 3.1. генерального
Договору N 00/00с, ведення справ учасників договору покладалось на
всіх учасників, відповідно до п.3.2 ведення справ від імені іншого
учасника - при наявності довіреносі, підписаний іншим учасником із
зазначенням обсягу повноважень. Позивач зазначає, що повноважень
або довіреності на укладання оспорюваного договору відповідачеві-1
він не надавав, отже укладаючи зазначений договір відповідач-1
порушив його права та охоронювані законом інтереси, як учасника
генерального договору N 00/00с про співробітництво та спільну
діяльність. Крім того, позивач, посилаючись на постанову Вищого
господарського суду України від XX.12.03 у цій справі, зазначає,
що касаційною інстанцією вже встановлено факт та доведено, що
відповідач-1 не мав право укладати спірний договір без
довіреності, підписаної всіма учасниками генерального договору N
00/00с, отже позовні вимоги, на думку позивача підлягають
задоволенню.
Позивачем до суду подано заяву про доповнення до позову, в
якій він просить застосувати до відповідачів відповідно до вимог
ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
двосторонню реституцію, а саме:
зобов'язати ПБК "ZZZ" повернути НКС "YYY" векселі, отримані ним
згідно акту прийому-передачі векселів N 0/0-09 від XX.06.99 на
загальну суму 13000000 грн., за винятком 1427000 грн., частково
повернених ПБК "ZZZ" активів, взагалі 11573000 грн., а при
неможливості повернути отримане в натурі - зобов'язати
відшкодувати його вартість грошима.
Відповідач-1 письмових заперечень проти позовних вимог не
надав, в судовому засіданні представник відповідача-1 зазначив, що
проти позову заперечує, просить вимоги позивача не задовольняти.
Свою позицію представник відповідача-1 обгрунтовує тим, що в
оспорюваному договорі ні де не зазначено, що він укладений від
імені або в інтересах будь-якого з учасників договору N 00/00с або
на виконання генерального договору N 00/00с, а тому не стосується
прав та обов'язків позивача та третіх осіб у справі. Крім того,
представник відповідача-1 зазначив, що 01 червня 1999 року,
відповідно до додатку N 2 до оспорюваного договору було складено
Акт N 0/0-09 прийому-передачі векселів, відповідно до якого,
відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв 13 векселів загальною
номінальною вартістю 13000000 грн., які були отримані
відповідачем-1 від учасників генерального договору 00/00с в якості
внесків у спільну діяльність. За твердженням представника
відповідача-1 така передача векселів відбулася у зв'язку із
виконанням відповідачем-1 зобов'язань, покладених на нього
положеннями генерального договору N 00/00с, підписаного позивачем
та третіми особами у справі.
Дослідивши матеріали справи, прийнявши до уваги вказівки, що
містяться у постанові Вищого господарського суду України від
XX.12.03 по даній справі, та заслухавши пояснення представників
сторін, що брали участь в судовому засіданні, господарський суд
міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
XX.12.98 між позивачем, відповідачем та третіми особами у
справі було укладено генеральний договір N 00/00с про
співробітництво та сумісну діяльність з будівництва житла (копія
договору є в матеріалах справи). Відповідно до п. 2.6. позивач та
треті особи у справі прийняли на себе зобов'язання здійснити
фінансування будівництва житла шляхом передачі відповідачеві-1
будівельних матеріалів та цінних паперів на загальну суму 18200000
гривень. Відповідно до додатків 10, 11, 12 до генерального
договору N 00/00с (копії яких залучені до матеріалів справи),
позивач та треті особи у справі передали відповідачеві-1 в період
з XX.05.99 по XX.06.99 векселі загальною номінальною вартістю
13200000 гривень в якості внеску до сумісної діяльності.
Відповідно до п. 2.8. генерального договору N 00/00с, сторони
даного договору зобов'язали відповідача-1 передати отримані від
них активи (векселі) в повному обсязі генеральним підрядникам для
будівництва житла в місті Києві та інших регіонах України.
XX квітня 1999 року між відповідачем-1 та відповідачем-2
було укладено оспорюваний договір про надання внесків на потреби,
передбачені законодавством по іпотечному будівництву житла для
членів Громадської організації "Народна кредитна спілка "YYY"
в м. Києві за адресами: пров. М-тів, N пров. Ков-кий, N,
Св-ська площа, N та в інших регіонах України. Відповідно до
даного генерального договору відповідач-1 виступив пайовиком, а
відповідач-2 генпідрядником у будівництві житла на території
Жовтневого району в м. Києві та інших регіонах України. В фабулі
оспорюваного договору та в предметі договору не зазначається, що
даний договір укладений на виконання або з метою виконання
генерального договору N 00/00с, також в оспорюваному договорі не
міститься посилань на те, що він укладений від імені учасників
(або учасника) генерального договору N 00/00с.
XX квітня 1999 року відповідачем-1 було підписано з
відповідачем-2 додаток N 2 до оспорюваного договору, який має
назву Акт приймання-передачі векселів N 0/0-09. Відповідно до
даного акту відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв векселі
загальною номінальною вартістю 13000000 гривень. Векселі, передані
за даним договором, є тими ж самими, що були отримані
відповідачем-1 за генеральним договором N 00/00с.
З'ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні
вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 430 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за
договорами про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно
діяти для досягнення спільної господарської мети. Такою метою
відповідно до генерального договору N 00/00с, укладеного між
позивачем, відповідачем-1 та третіми особами у справі, було
будівництво житла та його розподіл між учасниками сумісної
діяльності (розділ перший та другий генерального договору N 00/00с
від 28.12.98). Отже даний договір є договором про сумісну
діяльність.
Відповідно до ст. 432 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
грошові та інші
майнові внески учасників договору, а також майно, створене або
придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною
власністю. Отже, векселі, передані відповідачеві позивачем та
третіми особами у справі - є спільним майном.
Правовідносини щодо спільної власності регулювалися главою
11 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
на час укладання та виконання генерального
договору N 00/00с. Відповідно до ст. 113 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
володіння, користування і розпорядження майном при спільній
частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при
відсутності згоди - спір вирішується судом. Як вбачається з
положень п. 2.8. генерального договору N 00/00с, позивач та треті
особи у справі зобов'язали, а отже і надали згоду, відповідачеві-1
передати спільне майно генеральним підрядникам. Ті ж самі
обставини встановлені в постанові Київського апеляційного
господарського суду від XX.04.03 у справі 00/000 яка набрала
законної сили та в постанові Вищого господарського суду України
від XX.02.04 у справі N 00/1 (копії яких залучені до справи)
встановлено, що сторони генерального договору N 00/00с
уповноважили відповідача-1 на передачу векселів генпідрядникам в
повному обсязі.
Позивачем не було надано доказів щодо порушення при укладанні
оспорюваного договору його прав та охоронюваних законом інтересів
відповідачем-2. Отже, відповідно до ст. 33 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, такі обставини вважаються недоведеними.
Таким чином, порушень норм ЦК УРСР з боку відповідача-1 та
відповідача-2 при укладанні оспорюваного договору судом не
вбачається.
Посилання позивача на те, що постановою Вищого господарського
суду України від XX.12.03 року було встановлено факт та доведено
недійсність оспорюваного договору, а перегляд справи обмежується
лише з'ясуванням обставин, що стосуються надання відповідачеві-1
довіреності, не заслуговує на увагу, оскільки нормами ст. 111-7,
111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачається, що касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові дакази або додатково перевіряти докази, а
також постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про
достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про
переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального
права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за
результатами нового розгляду справи.
В порядку, передбаченому частиною 1 ст. 111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд встановив, що подальшого схвалення оспорюваної
угоди сторонами генерального договору N 00/00с не відбувалось,
тому, що оспорюваний договір не потребує такого схвалення в
порядку, передбаченому ст. 63 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки
позивач у справі не довів, що оспорювана угода укладена від його
імені або від імені третіх осіб, крім того, дії сторін оспорюваної
угоди не встановлювали, не змінювали і не припиняли цивільних прав
і обов'язків позивача та третіх осіб у справі. Крім того, ст. 3
Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
(чинного на момент
укладання та виконання оспорюваної угоди) встановлює, що
підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати
самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному
законодавству. Таке ж саме право надано відповідачеві-1 статтею 20
Закону України "Про об'єднання громадян" ( 2460-12 ) (2460-12)
.
Таким чином, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку
про неможливість задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд -
ВИРІШИВ:
В позові відмовити повністю.