ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
22.03.2004 Справа N 18/12
СУТЬ СПОРУ: Позивач звернувся до суду з позовом
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від
17.01.2004 р. N 0004912341/3/23-417
в частині донарахованого податку на додану
вартість в сумі 46909 грн. 03 коп. та штрафних санкцій в сумі
45529 грн. 00 коп. Позивачем 17.03.2004 р. подано заяву про
уточнення позовних вимог в частині застосування штрафних санкцій в
сумі 45723 грн. 85 коп. В судовому засіданні позовні вимоги
підтримав. Обґрунтовує їх тим, що придбана у приватних підприємців
електроенергія була використана виключно на виробничі цілі
(порізка обладнання на металобрухт, робота по завантаженню його на
автотранспорт), а тому вартість за отриману електроенергію
правомірно віднесена до складу валових витрат та відповідно до
пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
включена товариством до податкового
кредиту в сумі 2370 грн. 36 коп. на підставі податкових накладних.
Зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 44538 грн.
67 коп., яке донараховане відповідачем за обсяги реалізації
основних засобів за період 2002 рік - I квартал 2003 року через
Рівненський міський відділ Державної виконавчої служби,
неправомірне, оскільки останньою здійснено операції з примусової
реалізації (на прилюдних торгах, аукціонах) арештованого майна
позивача, реалізація якого не є об'єктом оподаткування податком на
додану вартість.
Представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись,
що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту податок
на додану вартість в сумі 2370 грн. 36 коп., сплачений при
придбанні електроенергії у підприємців, які не мали відповідних
ліцензій, яка не відноситься до валових витрат, чим порушено
пп. 7.4.1, 7.4.4 ст. 7.4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Окрім того, відзначив, що при реалізації
основних засобів через Рівненський міський відділ Державної
виконавчої служби товариством не нараховувався податок на додану
вартість, чим порушено пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 даного Закону.
Підставою нарахування ПДВ є те, що відповідно до п. 4.1 ст. 4
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними
(контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ. Поряд з цим
зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від
15.04.2002 р. N 538 ( 538-2002-п ) (538-2002-п)
"Про затвердження Порядку
стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які
перебувають у податковій заставі" реалізація заставних активів
здійснюється за оціночною вартістю. А тому під час примусової
реалізації активів, які перебувають у податковій заставі,
здійснюється нарахування ПДВ на оціночну вартість.
Представник відділу Державної виконавчої служби у м. Рівне
пояснив, що службою при виконанні зведеного виконавчого
провадження про стягнення заборгованості з ЗАТ "Р" було описано та
накладено арешт на майно боржника, яке в подальшому було оцінено
експертом та реалізоване на підставі договорів про реалізацію
арештованого нерухомого майна на прилюдних торгах "Укрспецюстом"
та договорів на реалізацію арештованих транспортних засобів на
комісійних засадах. Поряд з цим відзначив, що при здійсненні
операцій з примусової реалізації арештованого нерухомого майна на
виконання рішень суду у державного спеціалізованого підприємства
"Укрспецюст" виникають зобов'язання з ПДВ тільки з сум комісійної
винагороди за здійснення послуг по примусовій реалізації цього
майна, щодо реалізації транспортних засобів на комісійних засадах,
то за проведену реалізацію майна підприємство отримує комісійну
винагороду в розмірі 10 відсотків від вартості проданого майна,
яка складається з комісійної винагороди та податку на додану
вартість, нарахованого на суму комісійної винагороди. Крім того,
зазначив, що здійснювалася примусова реалізація арештованого майна
боржника, а не майна, яке перебувало в податковій заставі.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та
давши належну оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, суд
встановив таке.
Державною податковою інспекцією у м. Рівне, в результаті
проведеної комплексної документальної перевірки ЗАТ "Д" з питань
дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період
II-IV кварталів 2000 року, 2001 - 2002 років та I кварталу
2003 року (акт перевірки від 30.07.2003 р.) винесено податкове
повідомлення-рішення від 31.07.2003 р. N 0004912341/0/23-127. В
частині правильності визначення податку на додану вартість
встановлено порушення позивачем п. 4.1 ст. 4 та пп. 7.3.1 п. 7.3
ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо ненарахування податку на додану вартість за
реалізацію активів Державною виконавчою службою м. Рівне, які
перебувають у податковій заставі, та пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7
даного Закону щодо безпідставного включення до податкового кредиту
сум податку, сплаченого при придбанні електроенергії у суб'єктів
підприємницької діяльності, яким донараховано ПДВ в сумі
46909 грн. 03 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в
сумі 45723 грн. 85 коп. Податкове повідомлення-рішення в цій
частині було оскаржене в адміністративному порядку до органів
державної служби, яке залишено без змін щодо донарахованого ПДВ та
застосованих штрафних (фінансових) санкцій товариству.
Доводи відповідача щодо правомірного донарахування ПДВ за
результатами перевірки за реалізацію заставного майна відповідача
Державною виконавчою службою м. Рівне спростовуються таким.
В судовому засіданні представник ДВС м. Рівне відзначив той
факт, що ними здійснювалась примусова реалізація арештованого
майна відповідача, а не майна, що перебуває в податковій заставі,
це підтверджується і письмовим поясненням, наданим органом ДВС.
Операція з вилучення державним виконавцем арештованого майна
з володіння боржника не може розглядатися як безоплатна передача
товарів від боржника до державного виконавця. Безоплатне надання
товарів становить собою добровільну передачу права власності на
певне майно від однієї особи до іншої без компенсації його
вартості. У даному випадку мова йде про примусове стягнення
державним виконавцем певного майна боржника з метою погашення
грошових зобов'язань останнього перед стягувачем, що відрізняє
процедуру звернення стягнення на майно боржника від безоплатного
надання товарів.
Правовою підставою для визначення порядку реалізації майна
боржників, що було арештоване та вилучене з їх володіння, є
стаття 61 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
,
згідно з якою реалізація арештованого майна здійснюється державним
виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації, на
прилюдних торгах, аукціонах. Отже, реалізація арештованого майна,
на яке звернено стягнення, здійснюється не боржником, який вже не
має права володіти, користуватися та розпоряджатися ним, а
безпосередньо органом Державної виконавчої служби. При цьому Закон
України "Про виконавче провадження" не передбачає тимчасового
набуття відповідним органом Державної виконавчої служби права
власності на арештоване майно. Територіальні відділи Державної
виконавчої служби лише виконують від імені держави передбачені
законом процесуальні обов'язки щодо розпорядження арештованим
майном, на яке звертається стягнення, з метою задоволення вимог
стягувача шляхом спрямування на ці цілі коштів, отриманих від
реалізації арештованого майна. Іншими словами, реалізація
арештованого майна, яке вже було вилучено з володіння боржника,
здійснюється відділом Державної виконавчої служби, який тимчасово
виконує функцію розпорядника арештованим майном до моменту набуття
іншою особою - покупцем права власності на нього.
Статтею 3 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено, що об'єктом оподаткування є операції
платників податку з: продажу товарів (робіт, послуг) на митній
території України; вивезення (пересилання) товарів на митну
територію України та отримання робіт (послуг), що надаються
нерезидентами для їх використання або споживання на митній
території України; вивезення (пересилання) товарів за межі митної
території України та надання послуг (виконання робіт) для їх
споживання за межами митної території України. Згідно з
пунктом 1.4 цього Закону під продажем товарів розуміються будь-які
операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу,
міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які
передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію
незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного
надання товарів.
Виходячи з положень пункту 1.4 та статті 3 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
слід констатувати,
що операція з вилучення державним виконавцем арештованого майна з
володіння боржника, тобто позбавлення права власності боржника на
відповідне майно, не є об'єктом оподаткування податком на додану
вартість, оскільки цю операцію неможливо кваліфікувати продажем
товарів (робіт, послуг) за таких обставин:
- вилучення державним виконавцем арештованого майна у
боржника здійснюється не на підставі цивільно-правового договору,
а виключно в силу закону на підставі відповідного виконавчого
документа;
- при вилученні арештованого майна не відбувається перехід
власності на нього від боржника до відповідного органу Державної
виконавчої служби;
- при вилученні арештованого майна боржник не отримує від
органу Державної виконавчої служби компенсацію його вартості.
Отже, при здійсненні примусової реалізації арештованого майна
ні до виконавчої служби, ні до "Укрспецюсту" право власності на
майно, що підлягає реалізації, не переходить, а залишається у
боржника. Таким чином, перехід права власності до розпорядників
арештованим майном від боржника, як при проведенні звичайних
операцій за цивільно-правовими договорами, передбаченими вимогами
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та Правилами комісійної
торгівлі непродовольчими товарами ( z0079-95 ) (z0079-95)
, не відбувається.
А тому вимоги п. 4.7 ст. 4 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не можуть бути застосовані при
здійсненні примусової реалізації арештованого майна шляхом продажу
на аукціоні або на комісійних та інших договірних засадах.
Грошові кошти, одержані "Укрспецюстом" від покупця,
перераховуються не боржникові, а виконавчій службі, яка в
подальшому розпоряджається ними не самовільно, а згідно з рішенням
суду.
Крім того, вартість арештованого майна, що підлягає
реалізації, визначається відповідно до вимог Закону України "Про
виконавчу службу" ( 202/98-ВР ) (202/98-ВР)
на підставі експертної оцінки. А
не за домовленістю сторін, відповідно до вимог ст. 153 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
(в редакції від 18.07.63 р.), якою передбачено, що
договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у
належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними умовами є ті умови договору, які визначені такими за
законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті
умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто
згоди.
Для здійснення примусового продажу арештованого майна згода
боржника по всіх суттєвих умовах договору не потребується.
Враховуючи вищевикладене, договори, укладені з метою
виконання рішень суду між виконавчою службою та спеціалізованим
підприємством "Укрспецюст", не можуть розглядатись як договори,
укладені боржником самостійно для реалізації його майна, бо це
суперечить вимогам ст. 153 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
(редакція від 18.07.63 р.).
Таким чином, примусовий продаж арештованого майна ЗАТ "Д" не
може бути прирівняним до самостійного продажу майна безпосередньо
товариством, тому з метою оподаткування ці операції не можуть
розглядатись як продаж товарів безпосередньо боржником відповідно
до визначення, наведеного в п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, за яким до продажу
товарів віднесені будь-які операції, що здійснюються згідно з
договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими
цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав
власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її
надання, а також операції з безоплатного надання товарів, а,
відповідно, у боржника не може і виникати податкового зобов'язання
з податку на додану вартість.
Доводи відповідача щодо безпідставного включення до
податкового кредиту суми, сплаченої за придбання електроенергії у
приватних підприємців, яку свою діяльність підприємці здійснювали
без відповідних ліцензій і на порушення пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, віднесли до валових витрат, оскільки не
обґрунтовані. А тому не можуть бути прийняті судом до уваги з
таких підстав.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від 22.05.97 р. N 283/97-ВР,
зі змінами та доповненнями, визначено, що валові витрати
виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких
витрат платника податку у грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах, здійснених як компенсація вартості товарів
(робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
платником для їх подальшого використання у власній господарській
діяльності.
Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від 22.05.97 р.
N 283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких
витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у
зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва,
продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі
витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). А
тому відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суб'єкт господарювання
має право на податковий кредит звітного періоду, який складається
із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у
звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг),
вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва
(обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що
підлягають амортизації.
Таким чином, ЗАТ "Д" правомірно віднесено до валових витрат
витрати, понесені за придбання електроенергії, яка
використовувалась у господарській діяльності, та включено до
податкового кредиту дану суму, що становить 2370 грн. 36 коп., що
підтверджується податковими накладними, наявними в матеріалах
справи.
Дослідивши всебічно, повно, об'єктивно всі обставини та
докази в їх сукупності по справі, суд дійшов висновку, що позов
обґрунтований та підлягає до задоволення, з покладенням на
відповідача відповідно до статті 49 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
судових витрат.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 49, 82-85 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити. Визнати частково недійсним податкове
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне від
17 січня 2004 року N 0004912341/3/23-127 в частині донарахування
податку на додану вартість в сумі 46909 грн. 03 коп. та
застосованих штрафних санкцій в сумі 45723 грн. 85 коп. з моменту
його прийняття.
Суддя