140/14364/21 Про визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду у справі про поновлення особи на посаді заступника прокурора області; стягнення з обласної прокуратури середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду про поновлення особи на посаді заступника прокурора області за відповідний період; стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора та обласної прокуратури судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу - 07.03.2024 Прийняття

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі №826/18229/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області з 21 лютого 2020 року;

- стягнути з Рівненської обласної прокуратури середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі №826/18229/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області за період з 21 лютого по 28 травня 2020 року в розмірі 214 022,72 грн;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора та Рівненської обласної прокуратури судовий збір в сумі 908 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн.

2. У обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року поновлений на посаді заступника прокурора Рівненської області та в цій частині судове рішення допущено до негайного виконання. У той же час його поновлено на посаді 29 травня 2020 року, в результаті чого виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу.

3. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2023 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі №826/18229/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області в сумі 145 785,42 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 457,85 грн.

4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідачі звернулися з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та ухвалити нове.

5. Ухвалами Верховного Суду від 04 липня 2023 року та 31 липня 2023 року відкрито касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі № 826/18229/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року, визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №1471к; зобов`язано Офіс Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області; зобов`язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади"; стягнуто з прокуратури Рівненської області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 20 лютого 2020 року у розмірі 1 992 135,97 грн, з вирахуванням розміру обов`язкових платежів.

7. Наказом Генерального прокурора від 29 травня 2020 року № 141к скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1471-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Рівненської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області.

8. Вважаючи затримку виконання судового рішення за період з 21 лютого по 28 травня 2020 року протиправною бездіяльністю Офісу Генерального прокурора, внаслідок чого у нього виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначав про те, що Конституцією України (254к/96-ВР) запроваджено обов`язковість виконання судових рішень, а положеннями КАС України (2747-15) - негайне виконання рішень суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Проте Офісом Генерального прокурора рішення суду про поновлення позивача на посаді фактично виконано не негайно, а з затримкою - 29 травня 2020 року.

10. Період затримки виконання судового рішення складає 66 робочих днів.

11. При розрахунку середнього заробітку суд брав до уваги розмір середньоденного заробітку (2 208,87 грн), визначеного у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі № 826/18229/14, із застосуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок № 100).

12. Органом, що повинен був винести рішення про поновлення позивача на посаді виступає Офіс Генерального прокурора, а виплату заробітної плати - Рівненська обласна прокуратура, а тому спірний середній заробіток підлягає стягненню з Рівненської обласної прокуратури.

13. Суд не застосовував при обрахунку середнього заробітку за час затримки у цій справі коефіцієнту коригування в розмірі 4,33 з огляду на те, що при визначенні середньоденного заробітку позивача судами вже було застосовано положення пункту 10 Порядку.

14. На думку суду, при вирішенні спорів про стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, застосуванні статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) та обрахуванні сум, що підлягають стягненню, суд який розглядає таку справу повинен брати до уваги середній заробіток особи, визначений у рішенні суду про поновлення особи на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

15. Не підлягали задоволенню вимоги до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності щодо затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року в справі №826/18229/14, оскільки такі вимоги повинні вирішуватись в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо вирішення процесуальних питань пов`язаних з виконанням судового рішення), а не шляхом подання окремого позову та розгляду питання про стягнення коштів за затримку виконання судового рішення.

16. Зазначено, що для застосування статті 236 КЗпП України достатньо встановлення факту затримки, незалежно від причин такої затримки.

17. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

18. У касаційній скарзі Рівненська обласна прокуратура зазначала про те, що позивачем не надано жодних належних доказів відмови роботодавця виконувати рішення суду та не наведено фактів його умислу з метою затримки виконання відповідного судового рішення.

19. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року в справі №826/18229/14 в частині поновлення позивача на посаді виконувалося Офісом Генерального прокурора. Рівненська обласна прокуратура об`єктивно не мала можливості виконати судове рішення в силу відсутності повноважень на його виконання, а тому не може нести відповідальність за невчасне виконання.

20. Належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у справі № 826/18229/14 є Офіс Генерального прокурора.

21. Вказував на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 460/4900/21, у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 236 КЗпП України, яка не була врахована судом апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи.

22. Також відповідач вказував на необґрунтованість та помилковість обчисленого судами середнього заробітку в сумі 145 785,42 грн з огляду на те, що спірна виплата є мірою відповідальності роботодавця, а не оплатою праці за виконану роботу, а тому не підлягають врахуванню коефіцієнти підвищення посадових окладів.

23. Офіс Генерального прокурора у касаційній скарзі зазначав про необхідність подання особою, яка бажає поновитися на посаді та працювати, відповідної заяви або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відсутність у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі №826/18229/14 дати поновлення позивача на посаді, відтермінувало строки виконання судового рішення.

24. Вважає, що порушень вимог статті 236 КЗпП України з боку Офісу Генерального прокурора не було, як то вина роботодавця, а відтак відсутні підстави для виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

25. На переконання відповідача, судові рішення щодо обрахунку та визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу ухвалені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а саме застосування пункту 10 Порядку № 100 при визначенні розміру середньої заробітної плати для розрахунку виплати за час затримки виконання рішення суду за період з 21 лютого 2020 року по 28 травня 2022 року, без врахування висновків Верховного Суду щодо їх правильного застосування у спірних правовідносинах, викладених у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 810/3246/16, від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 826/17802/14, що призвело до неправильного вирішення спору.

26. У вказаних справах Верховний Суд прийшов до висновку про неможливість застосування пункту 10 Порядку № 100 до похідних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при прийнятті рішення після скасування постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213 (1213-2020-п) (набрала чинності 12 грудня 2020 року) зазначеної норми.

27. Порядок № 100 не містить жодних положень щодо можливості розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника, або за аналогічною посадою, а передбачає здійснення відповідного розрахунку виключно з урахуванням розміру заробітної плати за два місяці, що передували звільненню.

28. Касатор вважає правовідносини у справі № 140/14364/21 подібними з правовідносинами у справах № 810/3246/16, № 640/537/20, № 826/17802/14 оскільки у цих випадках судами вирішувалося питання щодо можливості розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника. Подібність правовідносин із вказаними справами полягає в однакових: суб`єктах правовідносин (працівник органу державної влади); правовому регулюванні (статті 235, 236 КЗпП України, Порядок № 100); умовах застосування (приписів пункту 10 Порядок № 100, виключеного Постановою № 1213).

29. Оскільки підвищення посадових окладів відбулося після звільнення ОСОБА_1, то відповідно до Порядку № 100 розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, тобто за серпень-вересень 2014 року, а тому здійснення розрахунку середнього заробітку з урахуванням підвищення посадових окладів, встановлених постановами Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" та коефіцієнту, визначеного згідно з пунктом 10 Порядку № 100, який на момент розгляду справи втратив чинність, є необґрунтованим.

30. Також касатор звертав увагу на те, що суди у справі № 826/18229/14 вирішували питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з дати ухвалення рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді, у той час як у справі № 140/14364/21 розглядається питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, що є мірою відповідальності роботодавця, а не оплатою праці за виконану роботу, а тому здійснення судами розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з урахуванням коефіцієнтів підвищення посадових окладів є безпідставним, оскільки у такому випадку сума стягнення розраховується відповідно до вимог пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 і лише з урахуванням вимог чинного законодавства, які діяли на дату розгляду справи (частина третя статті 3 КАС України).

31. Враховуючи, що позивач з 24 жовтня 2014 року по 28 травня 2020 року не перебував у трудових відносинах з прокуратурою Рівненської області (Рівненською обласною прокуратурою), атестацію не проходив, заробітну плату, що передувала звільненню, отримував у серпні-вересні 2014 року, а отже для розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду слід застосовувати розмір середньоденної заробітної плати 755,17 грн відповідно до довідки прокуратури Рівненської області від 07 листопада 2019 року № 18-281вих.19. Висновок суду апеляційної інстанції про існування підстав для застосування коефіцієнту підвищення посадових окладів прокурорів при розрахунку ОСОБА_1 спірного середнього заробітку є хибним.

32. Також звертав увагу на допущене судом порушення процесуальних норм та помилковість розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження з огляду на посаду, яку займає позивач.

33. Позивач не скористався правом надіслати відзив на касаційні скарги.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.

35. Касаційні провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

36. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, яке підлягає оплаті в розмірі середнього заробітку за час такої затримки.

37. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

38. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

39. Згідно з частинами другою, третьою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

40. Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

41. Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

42. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, передбачено положеннями статті 236 КЗпП України.

43. Так, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

44. У аспекті доводів касаційних скарг необхідно зазначити, що Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.

45. Так, у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

46. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

47. Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

48. Також Верховний Суд наголосив, що наведені приписи Кодексу не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

49. Як висновок, суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

50. Правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі № 280/5260/19, від 27 січня 2022 року у справі № 580/5185/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22, від 23 березня 2023 року у справі № 420/8539/21.

51. Колегія суддів також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22, який, урахувавши раніше висловлену правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущене до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

52. Доводи Офісу Генерального прокурора у касаційній скарзі про необхідність звернення позивача з заявою або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, є помилковими та спростовуються наведеною практикою Верховного Суду.

53. Також колегією суддів відхиляється посилання відповідача на відсутність у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі №826/18229/14 дати, з якої позивач підлягає поновленню на посаді, що стало підставою для звернення з заявою про роз`яснення судового рішення в цій частині і відповідно вплинуло на можливість його виконання.

54. Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі № 826/18229/14 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1471к та зобов`язано Офіс Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області.

55. Зазначено у резолютивній частині, що рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області підлягає негайному виконанню.

56. Наказом Генерального прокурора від 29 травня 2020 року № 141к скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1471-к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Рівненської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України; поновлено старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області.

57. Тобто позивача поновлено на посаді 29 травня 2020 року.

58. З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 21 лютого 2020 року по 28 травня 2020 року.

59. У касаційній скарзі Рівненська обласна прокуратура стверджує, що об`єктивно не мала можливості виконати судове рішення у справі №826/18229/14 в силу відсутності повноважень на його виконання, та як наслідок не може відповідати за невиконання чи невчасне виконання судового рішення. Отже висновки судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення спірної суми з Рівненської обласної прокуратури вважає безпідставними та необґрунтованими.

60. Надаючи оцінку таким доводам касаційної скарги колегія суддів виходить із такого.

61. Ураховуючи, що предметом цього позову є стягнення коштів, які є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов`язана судовим рішенням або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, тому від встановлення такої обставини залежить вирішення питання визначення належного відповідача на якого має бути покладений обов`язок виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення у справі № 826/18229/14.

62. Верховний Суд зауважує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість з`ясування належності відповідачів, їх заміна у разі необхідності та встановлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

63. Згідно із положеннями пункту 8 частини першої статті 39 Закону України "Про прокуратуру" посада заступника прокурора Рівненської області належить до адміністративних посад як посада "заступника керівника обласної прокуратури".

64. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону України "Про прокуратуру", призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановленому цим Законом, віднесено до повноважень Генерального прокурора.

65. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, перевіряючи наявність підстав для застосування положень статті 236 КЗпП України, дійшов висновку, що орган, який повинен був винести рішення про поновлення позивача на посаді, є Офіс Генерального прокурора, а виплату заробітної плати повинна здійснити Рівненська обласна прокуратура.

66. Проте колегія суддів звертає увагу на обґрунтованість доводів касаційної скарги Рівненської обласної прокуратури в частині того, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 236 КЗпП України, поклавши відповідальність за цією нормою не на того відповідача, який має відповідати за цією вимогою. Також погоджується з доводом касаційної скарги, який став підставою для відкриття касаційного провадження, щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 460/4900/21.

67. Так, у цій справі Верховний Суд зазначив, що оскільки саме Офіс Генерального прокурора не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо негайного і добровільного виконання судового рішення про поновлення особи на посаді, яка належить до адміністративних посад, то відповідати за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду має Офіс Генерального прокурора, а не регіональна прокуратура.

68. Отже, доводи касаційної скарги Рівненської обласної прокуратури, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

69. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги Офісу Генерального прокурора щодо необґрунтованості розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з урахуванням пункту 10 Порядку №100, колегія суддів зазначає таке.

70. Посилаючись у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 810/3246/16, від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20 та від 21 вересня 2022 року у справі № 826/17802/14, як на приклад незастосування судом апеляційної інстанції висновків суду касаційної інстанції щодо пункту 10 Порядку № 100 у подібних правовідносинах, викладених у вказаних справах, Офіс Генерального прокурора не звернув увагу на те, що такі висновки не є подібними до спірних правовідносин, тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом норм права при прийнятті оскаржуваної постанови.

71. У наведених справах суди вирішували питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, натомість у справі, що розглядається, спірним є питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

72. До прикладу, у справі №810/3246/16 касатор звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у пункті 95 постанови від 29 квітня 2020 року, відповідно до якого: "…оскільки підвищення посадових окладів відбулось у грудні 2015 року, а відповідно до Постанови № 100 розрахунок середньоденної заробітної плати обчислюється, виходячи з виплат за попередні два повних місяці роботи, у цій справі за листопад-грудень 2014 року, та здійснити розрахунок середньої заробітної плати з грудня 2015 року не вбачається можливим.".

73. Проте правовідносини у справі №810/3246/16 та справі, що розглядається, не є подібними, а висновки, викладені у пункті 95 постанови від 29 квітня 2020 року, застосовувались саме в контексті особливостей предмету спору у наведеній справі, та висновків щодо застосування у цій справі пункту 10 Порядку №100 не спростовують. А тому посилання відповідача на неврахування вказаної правової позиції Верховного Суду не є обґрунтованим.

74. У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора вказував на те, що правовідносини у справі № 140/14364/21 є подібними з правовідносинами у справах № 810/3246/16, № 640/537/20, №826/17802/14, оскільки у цих випадках судами вирішувалося питання щодо можливості розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника. Подібність правовідносин із вказаними справами полягає у однакових: суб`єктах правовідносин (працівник органу державної влади), правовому регулюванні, умовах застосування приписів пункту 10 Порядку № 100.

75. Проте з огляду на те, що у справах № 810/3246/16, № 640/537/20, № 826/17802/14 Верховний Суд надавав оцінку коригуванню середнього заробітку на коефіцієнт підвищення під час вирішення питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України), а не середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України), доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

76. Стосовно доводів касаційної скарги Офісу Генерального прокурора про помилковість розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів зазначає що ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні статей 12, 257 КАС України, а тому суд, беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку.

77. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

78. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині позовних вимог та прийняття нового рішення в цій частині.

79. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 356 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2023 року в справі №140/14364/21 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з Рівненської обласної прокуратури середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду скасувати.

Ухвалити у цій частині нове рішення про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі № 826/18229/14 про поновлення на роботі, за період з 21 лютого 2020 року по 28 травня 2020 року в сумі 145 785,42 грн (сто сорок п`ять тисяч сімсот вісімдесят п`ять грн 42 коп).

В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2023 року в справі №140/14364/21 залишити без змін.