Про визнання протиправним та скасування наказу - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - ОМУ ГУ МВС, ГУ МВС відповідно), третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування наказу,

У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням доповнень до позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ МВС від 18 липня 2011 року № 934 про звільнення позивача з посади оперуповноваженого державної служби боротьби з економічною злочинністю (далі - ДСБЕЗ) ОМУ ГУ МВС (далі - наказ № 934); зобов'язати ГУ МВС поновити його на посаді оперуповноваженого ДСБЕЗ ОМУ ГУ МВС та виплатити грошову компенсацію в сумі 20 512 грн 86 коп.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 18 липня 2011 року наказом № 934 за грубі порушення, допущені в ході проведення перевірки заяви голови ГО СТС «Таврія», його звільнено з органів внутрішніх справ (далі - ОВС) у запас Збройних Сил України за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) (далі - Положення (114-91-п) ), за дискредитацію. Вважає, що його звільнено протиправно - із порушенням норм чинного законодавства, а наказ підлягає скасуванню.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 10 січня 2012 року позовні вимоги задовольнив виходячи із того, що при звільненні ОСОБА_1 відповідач не дотримав вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (3460-15) «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Статут), що потягло незаконне звільнення його з посади, а саме: порушив процедуру проведення службового розслідування та наклав на позивача крайній вид дисциплінарного стягнення у виді звільнення з ОВС.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 6 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2013 року, постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив виходячи із того, що висновок службового розслідування затверджено 6 липня 2011 року, а наказ про застосування дисциплінарного стягнення та звільнення позивача видано 18 липня 2011 року, а тому висновок суду першої інстанції щодо порушення процедури проведення службового розслідування є помилковим.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 66 Положення (114-91-п) . На обґрунтування заяви позивач додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 17 травня 2011 року (№ К-34034/09) та 13 лютого 2013 року (№ К/9991/52244/12), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви позивача слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви позивача копіях ухвал Вищого адміністративного суду України по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано пункт 66 Положення (114-91-п) .

В ухвалі від 17 травня 2011 року Вищий адміністративний суд України погодився з рішенням судів попередніх інстанцій про задоволення позову на підставі того, що звільнення позивача було проведено безпідставно, оскільки застосоване до нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади помічника оперуповноваженого 2-го відділу Управління внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів та підрозділів внутрішніх справ на підставі пункту 66 Положення (114-91-п) , не відповідає характеру та тяжкості вчиненого ним порушення.

В ухвалі від 13 лютого 2013 року Вищий адміністративний суд України, залишаючи без задоволення касаційну скаргу особи, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, виходив із того, що позивач вчинив дії, які дискредитують звання працівника органів внутрішніх справ і звільнений зі служби відповідно до вимог чинного законодавства, а тому відповідач діяв правомірно, в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. Тобто дійшов аналогічного висновку, що й у справі, про перегляд якої подано заяву.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, зазначив, що оскільки ОСОБА_1 грубо порушив вимоги чинного законодавства, які дискредитують його як співробітника міліції, то відповідач обґрунтовано звільнив його на підставі пункту 66 Положення (114-91-п) .

Аналіз судового рішення, на яке посилається позивач, обґрунтовуючи заяву, дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не подібні до спірних відносин у справі, що розглядається, оскільки ці рішення ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.