17/43 Про стягнення заборгованості за договором дистрибуції - 10.11.2008 Прийняття

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 10263,53 грн., пені у сумі 2444,74 грн., інфляційних нарахувань у сумі 1588,93 грн., 3% річних у сумі 151,85 грн. на підставі договору від 19.12.2007 № ВН/107 (з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог № 1386 від 01.10.2008, а також заперечення на відзив відповідача № 1538 від 27.10.2008).

Представник позивача надіслав клопотання № 1539 від 27.10.2008, яке судом отримано 31.10.2008, де просить розглянути справу без його участі, за наявними матеріалами та з урахуванням заперечення на відзив відповідача № 1538 від 27.10.2008. Дане клопотання судом задовольняється.

Відповідач відзивом № б/н від 07.10.2008, зданому у судовому засіданні 13.10.2008, вказує, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав. Товар наданий позивачем за прибутковою накладною № Л/Фр-02054 від 22.12.2007 виявився бракованим, в наслідок чого відповідач повернув даний товар назад на суму 26290,36 грн. Тому позивач не може нараховувати пеню на суму 26816,46 грн., у зв’язку з тим, що весь час даний товар не підлягав реалізації, а зберігався на складі відповідача.

Згідно акту звірення взаємних розрахунків за період з 01.08.2008 по 31.08.2008 борг ТОВ "Фриз ЛТД" на 01.08.2008 складав 10263,53 грн., а не 10433,03 грн., як вказує позивач. Станом на 31.08.2008 відповідач переплатив за поставлений товар 38,05 грн.

Також, між представником позивача В’ячеславом та відповідачем у грудні 2007 року була домовленість про розстрочку оплати боргу. Відповідно до ст. 5 ГПК України та п. 9.7 договору від 19.12.2007 № ВН/107 суперечки між сторонами вирішуються шляхом переговорів, а у разі неможливості досягнення домовленості –в господарських судах України відповідно до діючого законодавства. Даний пункт був порушений позивачем, він не надсилав претензію відповідачу про погашення боргу та застосування штрафних санкцій, отже позивач не вжив заходів досудового врегулювання даного спору. Крім того, позивач за весь час дії Договору не проводив звірення взаємних розрахунків.

Поясненням на заперечення позивача № б/н від 07.11.2008 відповідач проти нарахування 3% річних заперечує у зв’язку з тим, що вони не передбачені у договорі.

У зв’язку з викладеним вимоги позивача є незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, суд

Між Товариством з обмеженою відповідальністю –підприємство "АВІС" (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фриз ЛТД" (відповідач у справі) був укладений договір дистрибуції № ВН/107 від 19.12.2007 (далі –Договір)

Згідно п. 1.1 Договору Компанія (позивач) поставляє на умовах, передбачених Договором, Дистрибутору (відповідач) продукти харчування (далі - Товар) у відповідності із накладними в асортименті та цінами, що є невід’ємною частиною Договору. Дистрибутор зобов’язується отримати Товар, сплатити його вартість Компанії та забезпечити реалізацію Товару третім особам від свого імені та за свій рахунок на умовах Договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що відповідач повинен провести повний розрахунок за кожну отриману партію Товару відповідно до накладної протягом 21 календарного дня, рахуючи з дати отримання товару. При порушенні умов по оплаті за товар відповідач сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період несплати, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний календарний день прострочення. Загальна сума пені розраховується за весь період прострочення.

У випадку виявлення невідповідності продукції вказаній у видатковій накладній щодо кількості або якості, Відповідач у присутності представника позивача оформлює акт приймання продукції згідно вимог Інструкції П-6 та П-7. Будь-які претензії відносно кількості та/або якості Товару можуть бути пред’явлені лише на підставі підписаного сторонами акту. (п.п. 5.2-5.3 Договору).

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу Товару на загальну суму 63723,40 грн. Однак, відповідачем умови договору щодо оплати поставленого товару в строк, зазначений у Договорі, дотримані не були. Відповідачем на суму 26290,37 грн. було повернуто поставлений Товар позивачу. Таким чином, з простроченням платежу відповідач здійснив оплату на загальну суму 37301,58 грн.

У зв’язку з недотриманням строку оплати Товару позивач вимагає стягнення пені у сумі 2444,74 грн., інфляційних нарахувань у сумі 1588,93 грн., 3% річних у сумі 151,85 грн., відносно суми основного боргу просить провадження у справі припинити.

Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав, зазначених вище.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом (436-15) , в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України (435-15) , тощо.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами Договору позивач поставив відповідачу Товар на загальну суму 63723,40 грн., що підтверджується видатковими накладними № AV-0071467 від 08.12.2007 та № AV-0074290 від 22.12.2007.

Відповідачем на суму 26290,37 грн. було повернуто поставлений Товар позивачу згідно накладної на повернення № 0000352 від 07.02.2008, який позивачем було прийнято. Отже, сума боргу з моменту повернення Товару склала 37433,03 грн. Однак, як зазначає позивач, сума 169,50 грн. –це надлишок коштів за попередні поставки, тому до основного боргу вона не рахується. Таким чином, борг складає 37263,53 грн.

Згідно пункту 3.1 Договору відповідач повинен провести повний розрахунок за кожну отриману партію Товару відповідно до накладної протягом 21 календарного дня, рахуючи з дати отримання Товару.

Однак, в порушення умов п. 3.1 Договору відповідач не здійснив оплату поставленого Товару вчасно у передбачений строк. Так, відповідачем, згідно наданих платіжних доручень було сплачено 37301,58 грн., однак, в порушення строків оплати за договором. До дати порушення провадження у справі –13.08.2008, відповідачем було сплачено 30000 грн. та після порушення провадження платіжними дорученнями № 8323 від 22.08.2008 та № 8332 від 22.08.2008 було сплачено всього 7301,58 грн. Як зазначив відповідач, також мала місце переплата у сумі 38,05 грн. Тобто станом на дату порушення провадження борг складав 7263,53 грн.

Представником позивача було подано клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 10263,53 грн. у зв’язку з відсутністю предмета предмету спору, так як відповідач погасив заявлену заборгованість.

Однак, провадження у справі підлягає припиненню тільки в частині суми, яку відповідач сплатив вже після порушення провадження у справі, а саме – 7263,53 грн. В частині стягнення 3000 грн. у задоволенні позову слід відмовити, так як позивачем заявлено до стягнення суму боргу, який було сплачено відповідачем ще до порушення провадження у даній справі.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у сумі 2444,74 грн. за період з 30.12.2007 по 26.06.2008.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань передбачена сторонами у п. 2.2 Договору у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний календарний день прострочення. Сума пені розраховується за весь період прострочення.

Посилання відповідача на неможливість нарахування пені на суму 26290,36 грн. у зв’язку з тим, що товар на цю суму виявився бракованим, в наслідок чого відповідач повернув даний товар назад, а також у зв’язку з тим, що весь час даний товар не підлягав реалізації, а зберігався на складі відповідача, є безпідставними, оскільки позивачем було виключено вказану суму з суми боргу, на який нараховується пені з моменту повернення товару, а саме, згідно накладної на повернення № 0000352 від 07.02.2008.

Крім того, відповідач зазначає, що видаткова накладна № AV-0074290 від 22.12.2007 видана на суму 26020,18 грн., а не на суму 26816,45 грн., отже пеню треба нараховувати на суму 26020,18 грн. Однак, згідно акту на приймання, повернення товару від 24.12.2007 в поставці за зазначеною накладною було надлишково поставлено 240 шт. майонезу "Вінницький" та виявлено нехватку 150 шт. маргарину "Сонячний" та ін. Позивачем з урахуванням складеного акту було відкореговано видаткову накладну № AV-0074290 від 22.12.2007, де зазначено суму поставленого товару 26816,45 грн. та відправлено накладну відповідачу. Однак, відповідачем накладну підписано та повернуто не було.

Проте, відповідачем сплачено всю суму основного боргу з урахуванням вартості товару, зазначеного у відкорегованій видатковій накладній № AV-0074290 від 22.12.2007.

В матеріалах справи (а.с. 130) також міститься податкова накладна № 140839 від 22.12.2007, яка виписана позивачем відповідачу на суму 26816,45 грн., що відповідає сумі відкорегованої видаткової накладної № AV-0074290 від 22.12.2007.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідачем не надано суду доказів повернення податкової накладної за умови не підписання відповідної видаткової накладної на суму 26816,45 грн., що свідчить про взяття відповідачем на себе зобов’язання на сплату зазначено суми.

Посилання відповідача на усну домовленість про розстрочення оплати боргу, а також на обов’язковість дотримання досудового порядку врегулювання спору, судом до уваги не беруться з огляду на їх безпідставність.

Як зазначено в рішенні Конституційного суду України № 15-рп/2002 (v015p710-02) від 09.06.2002, обов’язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб’єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак, їх використання є правом, а не обов’язком особи, яка потребує такого захисту. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З огляду на викладене, зазначена пеня є обґрунтовано заявленою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути інфляційні нарахування у сумі 1588,93 грн. та 3% річних у сумі 151,85 грн.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлено договором або законом.

Посилання відповідача на те, що 3 % річних не передбачені у договорі, а тому не можуть бути стягненні, є безпідставними та такими, що протирічать діючому законодавству.

Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 1588,93 грн. та 3% річних у сумі 151,85 грн. відповідають чинному законодавству, є обґрунтованими, вірно нарахованими та підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги наведене, позовні вимоги слід задовольнити частково. В частині стягнення 3000 грн. у задоволенні позову слід відмовити, так як позивачем заявлено до стягнення суму боргу, яку було сплачено відповідачем ще до порушення провадження у даній справі.

В частині суми 7263,53 грн., яку відповідач сплатив вже після порушення провадження у справі, провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського кодексу України.

Вимоги щодо стягнення пені у сумі 2444,74 грн., інфляційних нарахувань у сумі 1588,93 грн., 3% річних у сумі 151,85 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

При зменшенні позовних вимог судові витрати в частині зменшення покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, п.1 1 ст. 80, 82, 84, 85 ГПК України, суд

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фриз ЛТД", м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Мендєлєєва, буд. 1, ідентифікаційний код 23488582 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю – підприємства "АВІС", м. Вінниця, вул. Пирогова, буд. 150, ідентифікаційний код 13304871, пеню у сумі 2444,74 грн., інфляційні нарахування у сумі 1588,93 грн., 3% річних у сумі 151,85 грн., витрати по оплаті держмита у сумі 114,48 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 92,12 грн., видати наказ.