Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у

складі:

Головуючого судді,

суддів;

розглянувши касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ" та Відділу державної виконавчої служби Ч-ського районного управління юстиції м. Н-ська на постанову Вищого господарського суду України від ХХ.01.2003 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "YYY" до приватного виробничого торгово-комерційного підприємства "ZZZ", товариства з обмеженою відповідальністю "DDD", Відділу державної виконавчої служби Ч-ського районного управління юстиції м. Н-ська, Н-ської філії спеціалізованого державного підприємства "QQQ" та закритого акціонерного товариства "RRR" про визнання недійсними прилюдних торгів та за зустрічним позовом приватного виробничого торгово-комерційного підприємства "ZZZ" про визнання угод недійсними,

встановила:

У квітні 2002 року ТОВ "YYY" звернулося до господарського суду Н-ської області з позовом до приватного виробничого торгово-комерційного підприємства "ZZZ", товариства з обмеженою відповідальністю "DDD", Відділу державної виконавчої служби Ч-ського районного правління юстиції м. Н-ська, Н-ської філії спеціалізованого державного підприємства "QQQ" та закритого акціонерного товариства "RRR" про визнання недійсними прилюдних торгів від ХХ.04.2002 року, посилаючись на порушення ч.4 ст. 41 Конституції України (254к/96-ВР) , ч.ч. 1, 2 ст. 55 Закону України "Про власність" (697-12) та ч. 3 ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на безпідставність позовних вимог.

У липні 2002 року приватне виробниче торгово-комерційне підприємство "ZZZ" звернулось із зустрічним позовом до ТОВ "YYY" та ТОВ "DDD" про визнання недійсними договору № 01/1510 від 15.10.2001 року, угод від 22.11.2001 року та від 16.01.2002 року, укладених між ТОВ "YYY" та ТОВ "DDD". Позовні вимоги обґрунтовувались невідповідністю угод вимогам ст. 62 Цивільного кодексу (1540-06) , відповідно до якої представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є.

Рішенням господарського суду Н-ської області від ХХ.07.2002 року в позові ТОВ "YYY" відмовлено та задоволено зустрічний позов приватного виробничого торгово-комерційного підприємства "ZZZ".

Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002 року рішення господарського суду Н-ської області від ХХ.07.2002 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.01.2003 року постанову Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002 року та рішення господарського суду Н-ської області від ХХ.07.2002 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Н-ської області.

ХХ.06.2003 року Верховним Судом України за касаційними скаргами ТОВ "XXX" та Відділу державної виконавчої служби Ч-ського районного управління юстиції м. Н-ська порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від ХХ.01.2003 року. Скарги мотивуються невідповідністю постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи судові рішення у справі і направляючи її на новий розгляд, касаційний суд грунтував свою постанову неповним з'ясуванням обставин справи, невірним застосуванням норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій.

З такими висновками слід погодитись з наступних підстав.

Відповідно до ст. 41 Конституції України (254к/96-ВР) ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно з п.п. 2, 5 ст. 48 Закону України "Про власність" (697-12) власник може вимагати усунення будь-якого порушення його права. Положення щодо захисту права власності поширюється також і на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання чи з інших підстав, передбачених законом або договором.

Хто є власником спірного об'єкта незавершеного будівництва суди першої і апеляційної інстанції не встановили, при цьому не з'ясували, чи не порушено їх прав власників.

В порушення ст. 42 ГПК України (1798-12) суд не розглянув позовні вимоги в частині правомірного володіння позивачем об'єктами незавершеного будівництва.

Крім того, не з'ясувавши повноважень органів управління ТОВ "DDD" і ТОВ "YYY" відповідно до вимог їх установчих документів, та ст. ст. 58, 59, 62, 63 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , не визначивши правову природу договорів і угод між ТОВ "DDD" і ТОВ "YYY" та не дослідивши процедуру проведення прилюдних торгів, відповідно до вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (z0745-99) , затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 68/5 від 27.10.1999 року, суди необгрунтоване застосували ч. 3 ст. 62, 159, 48, 145 Цивільного кодексу (1540-06) .

За таких підстав обгрунтована і законна постанова Вищого господарського суду України підлягає залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 111-17, 111-18, 111-19, 111-20 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата

постановила:

В задоволенні касаційних скарг ТОВ "XXX" та Відділу державної виконавчої служби Ч-ського районного управління юстиції м. Н-ська відмовити.

Постанову Вищого господарського суду України (sp11/056-1) від ХХ.01.2003 року залишити без змін.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.