АРБІТРАЖНИЙ СУД м. КИЄВА
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16.12.1998 р.
За позовом ТОВ "ХХХ"
До ДПІ у Н-му районі м. Києва
Про визнання недійсним рішення від ХХ.03.98 р.
№ ХХХ7 (№ХХХХХ4)
Представники
Від позивача присутній
Від відповідача присутні
Обставини справи
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним
рішення ДПІ у Н-му районі м. Києва № ХХХ7 (№ХХХХХ4) від ХХ.03.98
р. та інкасового доручення №ХХ9 від ХХ.06.98 р., таким що не
підлягає виконанню. Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюване
рішення протиречить чиному законодавству України.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує,
посилаючись на те, що підставою застосування до позивача
фінансових санкцій були матеріали документальної перевірки,
проведеної ДПА у м. Києві (акт № ХХХХ5 від ХХ.03.98 р.).
Рішення прийнято ХХ.12.98 р., оскільки у судових засіданнях
ХХ.11.98 р. та ХХ.12.98 р. оголошувались перерви.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників
сторін, суд встановив:
ХХ.03.98 р. ДПА у м. Києві була здіснена перевірка позивача на
предмет повноти та своєчасності сплати останім ПДВ, акцизного
збору та інших обов'язкових платежів до бюджету за ввезені на
територію України і реалізовані підакцизні товари та
високоліквідну продукцію. На підставі даного акту відповідачем
було прийнято оспорюване рішення про застосування до позивача
фінансових санкцій по ПДВ у розмірі 1033 грн. Разом з цим
відповідачем було виставлено до виконання інкасове доручення № ХХ9
від ХХ.06.98 р. про стягнення з позивача на рахунок ДПІ у Н-му
районі м. Києва 38693 грн. 07 коп. недоїмки (30%).
Відносно застосованих фінансових санкцій в акті перевірки
зазначено, що в порушення вимог п. 2 ст. 7 Декрету КМУ № 14-92
( 14-92 ) (14-92)
від 26.12.92 р. при перевірці повноти правильності та
своєчасності сплати ПДВ за квітень -вересень 1997 р. встановлено
заниження ПДВ у сумі 1033 грн. (серпень 1997 р.), внаслідок
безпідставного віднесення в Дт Х8 рахунку; ПДВ відокремлений у
витратах, як безпідставне віднесення на витрати обігу, а саме
трансортні витрати, що не підтверджені документально на дату
проведення перевірки; порушення вимог п. 1.3. Інструкції "Про
порядок виготовлення, зберігання та застосування єдиної первинної
документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та
обліку транспортної роботи" ( z0483-96 ) (z0483-96)
товарно-транспортна
накладна на момент проведення перевірки відсутня.
Згідно пояснень представника позивача транспортні витрати , про
які йде мова в акті перевірки були пов'язані з виконанням
контрагентом позивача - ТОВ "YYY" робіт щодо зняття асфальтного
дорожнього покриття переміщення грунту на відстань до 20 метрів,
очищення грунту, завантаження та транспортування сміття . Факт
виконання даних робіт підтверджується наданими позивачем
засвідченою копією акту прийомки виконаних робіт, підписаного між
позивачем та ТОВ "YYY". Оплату даних робіт позивач здійснив на
підставі виставленого ТОВ "YYY" рахунку-фактури № Х2 від ХХ.08.97
р. у сумі 6200 грн., у тому числі 1033 грн. 33 коп. ПДВ.
Згідно п. 2 ст. 7 Декрету КМ України "Про податок на добавлену
вартість" ( 14-92 ) (14-92)
сума податку на добавлену вартість, що
підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумою
податку одержаного від покупців і сумами податку, що сплачені або
підлягають платі постачальникам за виконані роботи послуги тощо.
З викладеного вбачається, що висновки акту перевірки щодо даного
епізоду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки
позивач не отримував від ТОВ "YYY" транспортні послуги по
перевезенню товарно-матеріальних цінностей, а мав з останім
підрядні правовідносини щодо виконання певних робіт, які
перелічені вище.
За таких обставин суд вважає, що позивач правомірно відніс на Дт
Х8 рахунку 1033,33 грн. ПДВ, сплаченого своєму виконавцю робіт, а
тому оспорюване рішення є таким, що не відповідає фактичним
обставинам та чинному законодавству і підлягає визнанню недійсним.
Щодо позовних вимог про визнання таким, що не підлягає виконанню
інкасового доручення № ХХ9 від ХХ.06.98 р. суд встановив наступне:
- в графі призначення платежу зазначено, що дане інкасове
доручення виставлено до виконання за рішенням керівника ДПІ від
ХХ.03.98 р.;
- таке рішення відповідачем не приймалось, про що свідчить зміст
відзиву на позовну заяву в якому зазначено, що на момент
виставлення до виконання оспорюваного інкасового доручення
органами державної податкової служби рішення приймалися лише щодо
застосування фінансових санкцій, а відносно основного податку та
пені повинно було лише вказуватись в акті перевірки.
Даний висновок відповідача суд вважає безпідставним і невірним,
оскільки згідно п. 8 ст. 11 Закону України "Про державну податкову
службу в Україні" ( 83/98-ВР ) (83/98-ВР)
в редакції від 05.02.98 р.
стягнення до бюджету донарахованих сум податків, інших платежів а
також щтрафів та інших санкцій повинно здіснюватись лише за
рішеннями відповідного органу державної податкової служби.
За таких обставин суд вважає, що оспорюване інкасове доручення №
ХХ9 від ХХ.06.98 р. виконанню не підлягає.
Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню у
повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 77, 82-85 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
В И Р І Ш И В :
Позов задовольнити.
Визнати недійсним рішення ДПІ у Н-му районі м. Києва від ХХ.03.98
р. № ХХХ7 (№ХХХХХ4).
Визнати таким, що не підлягає виконанню інкасове доручення ДПІ у
Н-му районі м. Києва № ХХ9 від ХХ.06.98 р.
Стягнути з ДПІ у Н-му районі м. Києва на користь ТОВ "ХХХ" 85 грн.
державного мита. Видати наказ.