380/16801/22 Про визнання протиправним та скасування рішення Кадрової комісії з атестації прокурорів про неуспішне проходження особою атестації за результатами складання іспиту, скасувати наказ про звільнення особи з посади в обласній прокуратурі, поновити особу на посаді, та стягнення з Офісу генерального прокурора на користь особи середній заробіток за час вимушеного прогулу - 06.03.2024 Прийняття

за касаційними скаргами Київської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2023 року, ухваленого у складі головуючого судді Брильовського Р. М., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Святецького В. В., суддів: Довгополова О. М., Гудима Л. Я.

І. Суть спору

1. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури, в якому просить:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Офісу Генерального прокурора від 17 жовтня 2022 року № 125к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Закону України "Про прокуратуру" з 17 жовтня 2022 року;

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18 жовтня 2022 року;

1.3. стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 за період з 18 листопада 2022 року по 21 березня 2023 року різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі 78720 гривень.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що на підставі рішення комісії з добору керівного складу органів прокуратури наказом в.о. керівника Київської обласної прокуратури від 11 вересня 2020 року № 482к позивача призначено на посаду першого заступника керівника Київської обласної прокуратури.

Вказує, що 17 жовтня 2022 року позивача ознайомлено з наказом про припинення його повноважень за пунктом 1 частини першої статті 41 Закону України "Про прокуратуру".

Наголошує на безпідставності дострокового припинення повноважень на адміністративній посаді з огляду на відсутність дати бажаного звільнення з адміністративної посади в тексті заяви.

Вважаючи наказ Офісу Генерального прокурора від 17 жовтня 2022 року № 125к протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1, починаючи з 14 вересня 2020 року, обіймав посаду першого заступника керівника Київської обласної прокуратури відповідно до наказу Київської обласної прокуратури від 11 вересня 2020 року № 482к.

4. 12 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подав на ім`я Генерального прокурора заяву про звільнення його з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури у зв`язку із достроковим припиненням повноважень на адміністративній посаді за власним бажанняv на підставі пункту 1 частин першої статті 41 Закону України "Про прокуратуру".

5. Наказом в.о. Генерального прокурора від 17 жовтня 2022 року № 125к звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Закону України "Про прокуратуру" з 17 жовтня 2022 року.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

6. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року, позовні вимоги задоволено.

6.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 17 жовтня 2022 року № 125к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Закону України "Про прокуратуру" з 17 жовтня 2022 року.

6.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18 жовтня 2022 року.

6.3. Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 за період з 18 листопада 2022 року по 21 березня 2023 року різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі 78720 грн.

6.4. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18 жовтня 2022 року та стягнуто з Київської обласної прокуратури різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за один місяць в розмірі 19200, 00 грн.

7. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі належними та допустимими доказами не довели факту подання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням із зазначенням дати такого звільнення та не спростували твердження останнього про подання ним цієї заяви без дійсного наміру достроково припинити повноваження на адміністративній посаді, а відтак суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного наказу від 17 жовтня 2022 року № 125к.

При цьому суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 440/2466/20.

8. Зазначена позиція підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

9. Представник Київської обласної прокуратури подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.

10. Так, автор скарги посилається на ухвалення судами попередніх інстанцій рішень в частині задоволення позовних вимог із застосуванням статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 819/1075/16 щодо неможливості застосування до спірних правовідносин стосовно звільнення прокурора з адміністративної посади за власним бажанням положень статті 38 КЗпП України, оскільки порядок звільнення прокурора з адміністративної посади регламентований статтею 41 Закону України "Про прокуратуру", якою не передбачено строку, протягом якого розглядається заява про звільнення з адміністративної посади.

Стверджує, що норми Закону України "Про прокуратуру", які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, у тому числі з адміністративної, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі до КЗпП України (322-08) , а тому застосування до спірних правовідносин загальних засад трудового законодавства є безпідставними, оскільки питання, пов`язані із проходженням прокурорами публічної служби та звільнення з підстав, що оспорюються в позові, врегульовані спеціальними законодавчими актами.

Вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про необхідність дотримання відповідачем двотижневого строку перед звільненням позивача з адміністративної посади, оскільки оскаржуваний наказ не розриває трудовий договір з ОСОБА_1, а прийнятий стосовно його звільнення саме з адміністративної посади, а не з посади прокурора (органів прокуратури), тому, на думку автора скарги, приписи статей 38, 39 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються.

Наголошує, що у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 440/2466/20 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність наміру позивача звільнитись з адміністративної посади свідчить подана до прокуратури області заява про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням у зв`язку з відсутністю добровільного волевиявлення на звільнення. При цьому позивача звільнено з адміністративної посади під час його перебування на лікарняному. Водночас відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо правомірності звільнення позивача з адміністративної посади в період його перебування на лікарняному.

Таким чином, автор скарги стверджує про відсутність підстав для застосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 440/2466/20 до спірних правовідносин, оскільки у цій справі предметом спору є звільнення з адміністративної посади за відсутності заяви про відкликання попередньої заяви про звільнення та під час перебування позивача на роботі, тобто не у період тимчасової непрацездатності, а відтак за інших, відмінних обставин, ніж у справі № 440/2466/20.

11. Своєю чергою представник Офісу Генерального прокурора також подав касаційну скаргу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.

Так, автор скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 38 КЗпП України та статті 41 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з чим, на його думку, необхідно відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 грудня 2021 року у справі №440/2466/20 та застосованого судами попередніх інстанцій.

Зазначає, що до спірних відносин підлягають застосуванню положення статті 41 Закону України "Про прокуратуру", а не статті 38 КЗпП України, оскільки мало місце звільнення прокурора з адміністративної посади, а не звільнення з посади прокурора.

12. Верховний Суд ухвалами від 05 липня 2023 року і від 27 липня 2023 року відкрив та об`єднав касаційні провадження за скаргами Київської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року.

13. Представник позивача подав відзив на касаційні скарги, в якому, наполягаючи на безпідставності останніх, просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Стверджує, що Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 440/2466/20 уже сформував висновок щодо застосування положення статті 41 Закону України "Про прокуратуру" у правовідносинах, які склалися при звільненні прокурора за власним бажанням з адміністративної посади з огляду на наявність загальних підстав, передбачених статтею 38 КЗпП України, тому відсутні підстави для відступлення від такого висновку.

На думку автора відзиву, у вказаній справі підставою для висновку Верховного Суду щодо застосування статті 38 КЗпП України слугувала відсутність в спеціальному законі норми, яка регулює порядок та строки звільнення прокурора за власним бажанням з адміністративної посади.

Наголошує, серед іншого, на тому, що з аналізу частини п`ятої статті 41 Закону України "Про прокуратуру" переведення прокурора може відбутися виключно за умови відсутності вакантних посад лише до іншого органу прокуратури та за згодою прокурора. Натомість, 18 листопада 2022 року з позивачем укладено новий трудовий договір, у зв`язку з чим позивача призначено, а не переведено на іншу посаду.

14. Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року зупинено виконання судових рішень у справі № 380/16801/22 до закінчення перегляду рішення в касаційному порядку.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Стаття 43 Конституції України, в свою чергу, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

18. Спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (1697-18) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ).

19. Порядок звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді визначений статтею 41 Закону № 1697-VII, відповідно до пункту 1 частини першої якої звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором з підстави подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням.

20. Відповідні повноваження Генерального прокурора закріплені і в пункті 3 частини першої статті 9 Закону № 1697-VII, згідно з якою Генеральний прокурор призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

21. Приписами частини четвертої статті 41 Закону № 1697-VII передбачено, що звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.

22. В силу частини п`ятої цієї ж статті Закону після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.

У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.

До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.

23. Згідно з пунктом 8 розділу V Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора від 10 лютого 2022 року № 25, у разі подання прокурором заяви про звільнення з посади за власним бажанням звільнення проводиться уповноваженим керівником прокуратури з дати, зазначеної в заяві. Заява про звільнення подається не пізніше ніж за три дні до вказаної у ній дати. Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Заява прокурора, який обіймає адміністративну посаду, передбачену пунктами 6 - 8 частини першої статті 39 Закону, про звільнення з органів прокуратури за власним бажанням разом з відповідним клопотанням керівника обласної прокуратури надсилається до кадрового підрозділу Офісу Генерального прокурора.

У разі відкриття дисциплінарного провадження щодо прокурора рішення за його заявою про звільнення з органів прокуратури за власним бажанням може бути прийнято уповноваженим керівником прокуратури лише після завершення такого провадження. Зазначені вимоги не застосовуються до вирішення питання про звільнення прокурора з адміністративної посади за власним бажанням на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Закону.

24. Частиною першою статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

25. Згідно з частиною другою статті 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

VI. Позиція Верховного Суду

26. Отже, правові засади організації і діяльності прокуратури України визначено Законом № 1697-VII (1697-18) , яким встановлено статус прокурорів та особливий порядок їх призначення, переміщення, звільнення з посади, надання відпустки, оплати праці тощо.

27. Порядок та перелік посад на які призначає та з яких звільняє Генеральний прокурор визначено статтями 39 та 41 Закону № 1697-VII.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 39 Закону № 1697-VII адміністративними посадами в обласних прокуратурах є посади перших заступників керівників обласних прокуратур.

Підстави звільнення прокурора з адміністративної посади визначено у статті 41 Закону № 1697-VII, згідно з пунктом 1 частини першої якої передбачено, що Генеральний прокурор звільняє прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, у разі подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням.

28. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

29. Так, норми Закону № 1697-VІІ (1697-18) , які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України (322-08) .

30. Варто зазначити, що частиною другою статті 41 Закону № 1697-VІІ передбачено випадки припинення повноважень прокурора на адміністративній посаді, а саме: 1) закінчення строку перебування на адміністративній посаді; 2) звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.

31. Отже, законодавець розмежував поняття звільнення прокурора з посади в органі прокуратури та звільнення з адміністративної посади, адже звільнення прокурора з адміністративної посади не припиняє його повноважень прокурора.

32. Водночас підстави для звільнення прокурора з посади в органі прокуратури визначенні статтею 51 Закону № 1697-VІІ.

33. Предметом спору у цій справі є наказ в.о. Генерального прокурора від 17 жовтня 2022 року № 125к, яким звільнено позивача з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури саме за пунктом 1 частин першої статті 41 Закону № 1697-VII, тобто з адміністративної посади, що, насамперед, не припиняє повноважень прокурора.

34. З огляду на підстави відкриття касаційного оскарження судових рішень у цій справі, варто проаналізувати як норми загального і спеціального законодавства, так і встановлені у цій справі обставини.

35. Так, з аналізу частин першої-другої статті 38 КЗпП України висновується, що сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення. Таким чином, роботодавець вправі звільнити працівника із займаної посади на його прохання раніше двотижневого строку, без зазначення причин, але із зазначенням дати звільнення.

При цьому особа підлягає звільненню у випадку коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Отже, доводи позивача про те, що відповідач мав звільнити його лише після завершення двотижневого строку, передбаченого частиною першою статтею 38 КЗпП України, є безпідставними, оскільки вказаний строк, насамперед, спрямований на захист роботодавця від раптового звільнення працівника, а не додатковим часом для працівника для обдумування свого рішення про звільнення з роботи.

Можливість відкликання працівником поданої ним заяви про звільнення протягом двотижневого строку, передбаченого статтею 38 КЗпП України для попередження роботодавця про своє звільнення (у випадку, якщо сторони не узгодили інший строк для звільнення), є додатковим механізмом, який захищає інтереси обох сторін щодо продовження трудових правовідносин, у разі зміни обставин, які слугували передумовою для припинення трудового договору.

При цьому, за домовленості сторін, яка відображається в заяві працівника у вигляді бажаної дати звільнення з роботи, яка підписана роботодавцем і погоджена в установленому законом порядку, звільнення працівника може бути здійснено раніше в межах визначеного статтею 38 КЗпП України двотижневого строку.

36. У справі, що розглядається, позивача звільнено з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Закону № 1697-VІІ з 17 жовтня 2022 року відповідно до наказу в.о. Генерального прокурора від 17 жовтня 2022 року № 125к.

Як уже зазначалось, підстави звільнення прокурора з адміністративної посади визначено частиною першою статті 41 Закону № 1697-VІІ, натомість підстави для звільнення прокурора з посади в органі прокуратури визначенні статтею 51 Закону № 1697-VІІ.

Підставою видання спірного у цій справі наказу слугувала заява позивача від 12 жовтня 2022 року про звільнення його із займаної адміністративної посади за власним бажанням згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 Закону № 1697-VІІ та клопотання в.о. керівника Київської обласної прокуратури від 12 жовтня 2022 року № 07-646вих-22.

37. З аналізу статті 41 Закону № 1697-VІІ висновується, що законодавець у вказаній правовій нормі визначив чіткі гарантії держави в правовому захисті прокурора від незаконного звільнення після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді.

В контексті спірних правовідносин, після припинення повноважень позивача на адміністративній посаді, до нього мають бути застосовані вказані гарантії, тобто умови, за яких приймається рішення про призначення на посаду.

Такими гарантіями є призначення прокурора на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури у визначений термін - не пізніше одного місяця. Або ж переведення прокурора, у разі відсутності вакантних посад, на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня, і тільки у разі його письмової згоди на таке переведення, також не пізніше одного місяця.

38. У доводах касаційних скарг зазначено, що згідно з наказом в.о. керівника Київської обласної прокуратури від 18 листопада 2022 року № 289к ОСОБА_1 призначений на посаду прокурора відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Київської обласної прокуратури.

Наведене підтверджується також доводами представника позивача у відзиві на касаційні скарги. Водночас автор відзиву вказав на протиправність призначення позивача на посаду після його звільнення з адміністративної посади, адже законодавцем вживано у такому випадку конструкцію "переведення на посаду".

Як зазначалось вище, частиною п`ятою статті 41 Закону № 1697-VII передбачено, що після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.

Аналіз наведеної правової норми свідчить, що у разі наявності вакантних посад у цьому ж органі прокуратури прокурор після його звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді - призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури. У разі ж відсутності вакантних посад у цьому органі прокуратури - прокурор переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня. Водночас таке переведення відбувається лише за письмовою згодою прокурора.

Отже, призначення позивача згідно з наказом в.о. керівника Київської обласної прокуратури від 18 листопада 2022 року № 289к на посаду прокурора відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Київської обласної прокуратури узгоджується з частиною п`ятою статті 41 Закону № 1697-VII, що свідчить про дотримання гарантії держави в правовому захисті прокурора після звільнення прокурора з адміністративної посади.

39. Щодо застосування до спірних правовідносин висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 440/2466/20, варто вказати на таке.

40. Згідно з обставинами справи № 440/2466/20 прокурора звільнено за власним бажанням з адміністративної посади 15 квітня 2020 року на підставі його заяви від 14 квітня 2020 року, в якій не зазначено заявником дати, з якої останній просить звільнити його з адміністративної посади.

Водночас 17 квітня 2020 року прокурор подав до прокуратури області заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням від 14 квітня 2020 року у зв`язку з відсутністю добровільного волевиявлення на звільнення.

При цьому у період з 15 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року включно, тобто під час видання наказу про звільнення, позивач перебував на лікарняному, що підтверджується відповідним листком непрацездатності.

Отже, у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 440/2466/20 Верховний Суд, проаналізувавши положення статті 41 Закону № 1697-VII у правовідносинах, які склалися при звільненні прокурора за власним бажанням з адміністративної посади з огляду на наявність загальних підстав, передбачених статтею 38 КЗпП України, дійшов висновку про задоволення позову з огляду на відсутність наміру позивача звільнитись з адміністративної посади, про що свідчить подана до прокуратури області заява про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням у зв`язку з відсутністю добровільного волевиявлення на звільнення, а також з урахуванням перебування позивача на лікарняному під час видання оскаржуваного наказу.

Варто зауважити, що суд першої інстанції у справі, що розглядається, фактично процитував постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 440/2466/20, водночас, відокремивши встановлені у справі обставини.

41. Натомість у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що прокурора звільнено за власним бажанням з адміністративної посади 17 жовтня 2022 року на підставі його заяви від 12 жовтня 2022 року, в якій не зазначено заявником дати, з якої останній просить звільнити його з адміністративної посади.

При цьому прокурор не подавав до прокуратури області заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням як до, так і після видання оскаржуваного наказу.

Під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б свідчили про те, що позивача примусили подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням, оскільки не надано суду доказів здійснення на нього будь-якого психологічного тиску та впливу з боку роботодавця чи інших осіб з метою примусити написати заяву про звільнення.

Таким чином, обставини цієї справи зводяться до звільнення прокурора з адміністративної посади за відсутності заяви про відкликання його попередньої заяви про звільнення, без здійснення тиску щодо волевиявлення про звільнення та під час перебування позивача на роботі, тобто не у період тимчасової непрацездатності, а відтак за інших, відмінних обставин, ніж у справі № 440/2466/20.

Варто зазначити, що застосування правових позицій Верховного Суду має здійснюватися на підставі ретельної оцінки обставин справи.

42. Отже, у цій справі судами не встановлено факту звернення позивача до роботодавця із заявою про відкликання поданої ним заяви про звільнення з адміністративної посади, що свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування оскаржуваного наказу від 17 жовтня 2022 року № 125к.

43. Варто зауважити, що позивача звільнено не з посади прокурора (органів прокуратури), а з відповідної адміністративної посади за власним бажанням, за відсутності заяви про відкликання його попередньої заяви про звільнення та під час перебування позивача на роботі, а тому з урахуванням дотримання у цій справі гарантій держави в правовому захисті прокурора після звільнення прокурора з адміністративної посади, оскаржуваний наказ в.о. Генерального прокурора 17 жовтня 2022 року № 125к є правомірним.

44. При цьому наведений висновок не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 440/2466/20 щодо застосування статті 41 Закону № 1697-VII у правовідносинах, які склалися при звільненні прокурора за власним бажанням з адміністративної посади у період тимчасової непрацездатності з урахуванням заяви про відкликання його попередньої заяви про звільнення.

45. Натомість у справі № 819/1075/16 за аналогічних обставин, на яку посилається автор касаційної скарги, Верховний Суд у своїй постанові від 07 жовтня 2020 року дійшов висновку про неможливість застосування положень статті 38 КЗпП України, адже під час розгляду справи № 819/1075/16 не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що його примусили подати заяву про звільнення з адміністративної посади за власним бажанням, оскільки не надано суду доказів здійснення на нього будь-якого психологічного тиску та впливу з боку роботодавця чи інших осіб з метою примусити написати заяву про звільнення. Відсутні докази існування конфлікту між позивачем як заступником прокурора та прокурором області, який міг би спричинити написання вищезазначеної заяви. Матеріали справи також не містили будь-яких заяв про відкликання заяви про звільнення, а також жодних підтверджень того, що на позивача чинився тиск при написанні заяви про звільнення за власним бажанням, у тому числі доказів звернення з цього приводу до правоохоронних органів. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що рішення про звільнення з адміністративної посади за власним бажанням прийнято позивачем з власної волі та з усвідомленням наслідків такого рішення.

46. За приписами частин першої, другої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.