АРБІТРАЖНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
02.06.97 Справа N 275/7
Про визнання недійсними рішень від 10.06.96 р. за
N 83122-19/19290029/3203 і за N 84122-19/19290029/3204
За позовом ТОВ "Тібіс ЛТД" (м. Миколаїв)
до ДПА по Миколаївській області
Суть справи: позивач просить визнати недійсним рішення від
10.06.96 р. за N 83122-19/19290029/3203 і за N
84122-19/19290029/3204.
Відповідач проти позову заперечує, оскільки позивачем
порушено вимоги ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
. Твердження
позивача, що він не є експортером своєї продукції, а здійснював її
тимчасовий вивіз, не підтверджуються матеріалами перевірки, а
саме: всі угоди, що уклав позивач з іноземними фірмами, є угодами
купівлі-продажу (консигнації), в яких чітко вказані строки
реалізації та порядок розрахунків. У країні одержувача ці товари
оформлені як імпортна продукція.
Згідно з Інструкцією про порядок обчислення і сплати податку
на додану вартість щодо розрахунків з бюджетом податок на додану
вартість ( z0140-94 ) (z0140-94)
відноситься на прибуток тільки тоді, коли
сума цього податку в розрахункових документах вказана окремим
рядком. Крім того, згідно з п. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про податок на додану вартість" ( 14-92 ) (14-92)
при розрахунках
з підприємцями підприємство не відносить ПДВ на розрахунки з
бюджетом.
Розглянувши представлені доказі та заслухавши доводи сторін,
суд встановив таке.
Відповідачем 6 - 7 травня, 21 та 21 травня 1996 р. була
здійснена перевірка діяльності позивача, за результатами якої
10.06.96 р. були прийняті рішення N 83/22-19/19290029/3103 - про
застосування фінансових санкцій у сумі 188 млн. крб. (двократного
розміру донарахованого податку на прибуток), 264 млн. крб.
(донарахованого податку на додану вартість), 180 млн. крб.
(донарахованого податку на доход); N 84/22-19/19290029/3204 - про
застосування фінансових санкцій в сумі 185 млн. крб. За порушення
порядку розрахунків в іноземній валюту.
Під час розгляду судової справи 05.03.97 р. сторони здійснили
звірку актів виконаних робіт і перерахованих сум підприємцям, в
результаті якої було встановлено, що розбіжності між
перерахованими сумами підприємцям і актами виконаних робіт
відсутні. За таких умов підстави для нарахування і стягнення
фінансових санкцій за рішенням N 83/22-19/19290029/3203 в частині
двократного розміру донарахованого податку на прибуток в сумі 180
млн. крб. і донарахованого податку на доход в сумі 180 млн. крб.
відсутні. У цій частині позов підлягає задоволенню.
У листопаді і грудні 1994 р. позивач перерахував приватним
підприємцям 603 млн. крб., з яких відніс на розрахунки з бюджетом
131,9 млн. крб. податку на додану вартість. В зв'язку з тим, що
суб'єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи
сплачують ПДВ в іншому порядку, ніж юридичні особи, тобто з
фактичного чистого прибутку, який визначається в цілому за рік,
споживачі їх матеріалів (робіт, послуг) не мають права відносити
на розрахунки з бюджетом суми ПДВ, а самі фізичні особи при
реалізації товарів (робіт, послуг) не можуть окремим рядком
вказувати суми ПДВ. Таким чином, позивач порушив вимоги п. 1 ст. 7
Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на додану
вартість" ( 14-92 ) (14-92)
і тому в цій частині позовні вимоги
задоволенню не підлягають.
Свої вимоги про визнання недійсним рішення N
84/22-19/19290029/3204 від 10.06.96 р. про застосування та
стягнення фінансових санкцій за порушення вимог Закону "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
позивач обгрунтовує тим, що він не експортував свою продукцію, а
здійснював її тимчасовий вивіз згідно зі статтею 71 Митного
кодексу України ( 1970-12 ) (1970-12)
і в подальшому заявив митним органам
про їх вільне використання згідно з митним законодавством. В
зв'язку з цим строк надходження валютної виручки повинен
обчислюватись з дати заяви митним органам про вільне використання
вивезеної продукції.
Як доказ правомірності своїх дій позивач представив
аудиторський висновок за результатами перевірки
фінансово-господарської діяльності за 1994 - 1995 фінансовий рік
від 05.05.96 р., здійснений аудиторською фірмою ТОВ "АННИК",
згідно з яким порушень, виявлених відповідачем, не встановлено.
Однак ці твердження позивача і висновки аудиторської перевірки не
відповідають фактичним обставинам і матеріалам справи. До
фактичного вивозу своєї продукції за межі України позивач уклав
кілька угод купівлі-продажу, а саме: N 109 від 26.09.94 р., N 137
від 25.04.95 р., N 139 від 25.04.95 р., N 141 від 25.04.95 р. Як
свідчать митні декларації покупців, ця продукція нерезидентами
була отримана як імпортна, що підтверджується вантажними митними
деклараціями (л.с. 15, 40, 49, 64, 68).
Позивачем укладені також угоди консигнації з іноземними
партнерами (N 164 від 22.06.95 р., N 168 від 24.08.95 р., N 170
від 20.09.95 р., N 176 від 27.10.95 р.), згідно з якими позивач
(консигнант) здає, а нерезидент (консигнар) приймає товар і бере
на себе зобов'язання щодо його реалізації. Відповідно до цих угод
позивач оформив вантажні митні декларації (ордерні поставки). За
даними одержаних поставок позивач повинен протягом 90-денного
строку переоформити ордерну поставку на експортну за умови
надходження валютної виручки. Валютна виручка за вказаними вище
угодами і ордерними поставками надійшла з порушенням строків, що
передбачено статтею 1 Закону "Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
. За таких умов позовні вимоги щодо
визнання недійсним рішення N 84/22-19/19290029/3204 від 10.06.96
р. не є обгрунтованими і задоволенню не підлягають.
Керуючись статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів "Про податок
на додану вартість" ( 14-92 ) (14-92)
, статтею 1 Закону "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
та
статтями 49, 82 Арбітражного процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним рішення Державної податкової
адміністрації по Миколаївській області N 83/12-19/19290029/3203
від 10.06.96 р. в частині застосування фінансових санкцій в
розмірі двократного розміру донарахованого податку на прибуток за
1995 р. в сумі 188 млн. крб. і двократного розміру донарахованого
податку на прибуток за 1994 р. в сумі 180 млн. крб.
3. У решті позову відмовити.
"Вісник Вищого арбітражного суду України", N 2, 1998 р.