ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
01.04.98
Судова колегія з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого
арбітражного суду України розглянула заяву ТОВ "Тібіс ЛТД" (м.
Миколаїв) про перевірку постанови від 06.11.97 р. арбітражного
суду Миколаївської області у справі N 275/7 за позовом ТОВ "Тібіс
ЛТД" до ДПА по Миколаївській області про визнання недійсними
рішень ДПА по Миколаївській області від 10.06.96 р. за
N 83/22-19/19290029/3203 та за N 84/22-19/19290029/3204.
Арбітражний суд Миколаївської області рішенням від 02.06.97
р. позов задовольнив частково: визнано недійсним рішення ДПА за N
83/22-19/19290029/3203 в частині застосування фінансових санкцій у
розмірі двократного розміру донарахованого податку на прибуток за
1995 р. в сумі 188 млн. крб. і двократного розміру донарахованого
податку на прибуток за 1994 р. в сумі 180 млн. крб. У решті позову
відмовлено на підставі статті 1 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
та в
зв'язку з безпідставністю віднесення позивачем сум ПДВ на
розрахунки з бюджетом при оплаті продукції, придбаної у
підприємців - фізичних осіб.
Постановою заступника голови арбітражного суду Миколаївської
області від 06.11.97 р. про перевірку рішення в порядку нагляду
рішення залишено без змін з тих самих підстав.
Позивач просить рішення та постанову арбітражного суду
Миколаївської області скасувати, позов задовольнити повністю,
посилаючись на відсутність прострочення ним 90-денного строку
надходження валютної виручки за консигнаційними угодами N 164,
168, 170, 176, які не є експортними контрактами купівлі-продажу, а
є угодами на тимчасове вивезення продукції за межі України з
наступним ввезенням товарів з відповідним оформленням їх на
Миколаївській митниці. Крім того, заявник вважає неправомірним
стягнення з нього ПДВ, оскільки у підприємців-громадян продукцію
ним придбано за 603,2 млн. крб., а державному підприємству
"Чорноморський суднобудівний завод" продано за 535,24 млн. крб. за
договором N 4/1018, тобто за ціною нижчою, ніж собівартість, а
також посилається на переплату ПДВ з оподатковуваного обороту
603,2 млн. крб. та пов'язане з цим надмірне стягнення фінансових
санкцій у сумі 24 млн. крб.
Судова колегія, перевіривши матеріали арбітражної справи,
встановила таке.
Проведеною відповідачем перевіркою дотримання ТОВ "Тібіс ЛТД"
податкового законодавства виявлено недоплату товариством податку
на прибуток за 1994 рік, податку на прибуток, податку на додану
вартість та порушення вимог статті 1 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
щодо
строків надходження валютної виручки за вивезені за межі митної
території України товари, про що складено акт N 22-19/47 від
21.05.96 р.
На підставі цього акта були прийняті оспорювані позивачем
рішення про стягнення фінансових санкцій, а саме 185 млн. крб.
пені за несвоєчасне надходження валютної виручки, 188 млн. крб.
донарахованого податку на прибуток за 1995 рік, 264 млн. крб.
донарахованого ПДВ та 180 млн. крб. донарахованого податку на
прибуток за 1994 рік.
З огляду на наявні матеріали, оскаржувана постанова в цілому
відповідає чинному законодавству та обставинам справи, однак в
частині визнання недійсним першого оспорюваного рішення підлягає
доповненню з наступних підстав. Зазначений відповідачем в акті від
21.05.96 р. ПДВ у сумі 132 млн. крб. з оподатковуваного обороту
603,2 млн. крб. обчислено з арифметичною помилкою, в той час як в
дійсності відповідно до 20-процентної ставки, встановленої статтею
6 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. "Про податок
на додану вартість" ( 14-92 ) (14-92)
, він становить 120,6 млн. крб.
Зважаючи на це, за оспорюваним рішенням N 83/22-19/19290029/3203
ДПА по Миколаївській області стягнуто надмірні фінансові санкції в
сумі 22,8 млн. крб., а тому в частині стягнення вказаної суми
згадане рішення підлягає визнанню недійсним.
Безпідставним визнається віднесення позивачем ПДВ на
розрахунки з бюджетом при оплаті придбаних у підприємців-громадян
приладів-модулів, оскільки такі підприємці є суб'єктами
підприємницької діяльності без створення юридичної особи та для
них чинним податковим законодавством встановлено інший порядок
справляння та обчислення ПДВ, а саме: оподатковується чистий
доход. З матеріалів справи вбачається фактичне перерахування
18.11.94 р. позивачу державним підприємством "Чорноморський
суднобудівний завод" 534,24 млн. крб. в рахунок оплати 200
приладів-модулів за умовами договору поставки N 4/1018 та окремо
603,2 млн. крб. для підприємців-виготовлювачів цих приладів, чим
спростовуються доводи заявника про відсутність у нього
оподатковуваного обороту внаслідок продажу зазначеної продукції за
ціною нижчою, ніж її собівартість. Крім того, вказані доводи є
необгрунтованими ще й тому, що собівартість продукції як
фінансово-економічна категорія визначається її безпосередніми
виробниками, тобто в даному випадку громадянами-підприємцями, а не
позивачем.
Інші підстави оспорювання другого рішення ДПА по
Миколаївській області є неправомірними, оскільки зазначене в
рішенні стягнення пені здійснено на підставі статті 4 Закону
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
у зв'язку з простроченням встановлених статтею 1
вказаного Закону строків надходження на валютний рахунок позивача
валютної виручки за укладеними ним зовнішньоекономічними
контрактами поставки та консигнаційними угодами.
З огляду на це не приймаються до уваги посилання позивача на
відсутність такого прострочення при виконанні консигнаційних угод
N 164, 168, 170, 176. Зовнішньоекономічні договори консигнації за
своїм цивільно-правовим статусом та господарським призначенням є
експортно-імпортними контрактами, так само спрямованими на
вивезення товару за межі митного кордону України та його кінцеву
реалізацію нерезидентам, хоча й опосередковану третьою особою -
консигнатором. При цьому валютна виручка за реалізовані
консигнатором товари згідно з умовами консигнаційних угод належить
безпосередньо консигнанту, тобто експортеру-продавцю, а
консигнатор отримує лише певну винагороду, обумовлену такою
угодою. Не заслуговують на увагу також твердження позивача про
попереднє тимчасове вивезення їм продукції та наступне укладання
зовнішньоекономічних договорів поставки N 109, 134,137,139,141,
оскільки в дійсності позивач спочатку уклав з кількома російськими
підприємствами договори на експорт цієї продукції, а потім
здійснив її фактичний вивіз, про що чітко та недвозначно свідчать
наявні у матеріалах справи вантажні митні декларації митниць
Росії, в яких товар визначається імпортованим, та довідки банку
"Відродження", які підтверджують оплату імпортерами товару за
вищезгаданими договорами поставки.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні та постанові
арбітражного суду Миколаївської області, відповідають чинному
законодавству та фактичним обставинам справи, а тому підстави для
їх скасування відсутні. Строк, встановлений статтею 102
Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, має бути
поновлений.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 106-108
Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судова
колегія з перегляду, рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного
суду України П О С Т А Н О В И Л А:
1. Рішення від 02.06.97 р. та постанову від 06.11.97 р.
арбітражного суду Миколаївської області у справі N 275/7 змінити.
2. Пункт 2 резолютивної частини зазначеного рішення
викласти у такій редакції:
"Визнати недійсним рішення Державної податкової адміністрації
по Миколаївській області від 10.06.96 р. за N
83/22-19/19290029/3203 в частині застосування фінансових санкцій у
розмірі двократного розміру донарахованого податку на прибуток за
1995 рік в сумі 1880 грн., двократного розміру донарахованого
податку на прибуток за 1994 рік в сумі 1800 грн. та двократного
розміру донарахованого податку на додану вартість в сумі 228
грн.".
3. В іншій частині вказані рішення та постанову арбітражного
суду Миколаївської області залишити без змін.
4. Строк, встановлений статтею 102 Арбітражного
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, поновити.
"Вісник Вищого арбітражного суду України", N 2, 1998 р.