420/11249/20 Про визнання протиправними дій керівника апарату районного суду міста щодо затвердження актів та скасування зазначених актів - 19.02.2024 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року (головуючий суддя Юхтенко Л. Р.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року (головуючий суддя Кравець О. О., судді: Коваль М. П., Зуєва Л. Є.),

І. Суть спору

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Німас Інни Ярославівни (далі - відповідач, керівник апарату суду Німас І. Я.), в якому просила визнати протиправними дії керівника апарату Приморського районного суду міста Одеси щодо затвердження актів від 22 грудня 2018 року № 55; № 67; № 71 щодо перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності по справам № 522/20464/17; № 522/23292/16, № 522/13167/17 та скасувати акти.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що відповідач при затвердженні вищезазначених актів, вийшов за межі своїх функціональних обов`язків (посадової інструкції), оскільки до її повноважень не належить надання оцінки діям суддів. Крім того, на момент складання спірних актів позивачка перебувала на лікарняному у зв`язку із вагітністю та пологами.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

Згідно з протоколом робочої наради суддів Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2018 року, обговорювалось питання щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, які перебувають у провадженні судді ОСОБА_1, яка з 13 листопада 2018 року на довготривалому лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами, та було прийняте рішення щодо доручення керівнику апарату суду організувати передачу справ з виписками з актів передачі, в яких зафіксувати дату передачі справ суддям.

22 грудня 2018 року секретарями судових засідань Журавицьким А. С. (відповідальним за роботу канцелярії - відділу по звернення судових рішень та до виконання в порядку КУпАП (80731-10) України), ОСОБА_2, помічником судді Кацюриним Н. І. були складені акти: № 55 про перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності у справі № 522/20464/17; № 67 про перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності у справі № 522/23292/16; № 71 про перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності у справі № 522/13167/17. Указані акти затвердженні керівником апарату суду Німас І. Я. 22 грудня 2018 року.

Згадані справи перебували у провадженні судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1, яка на момент складання спірних актів перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами.

У подальшому, після повторного автоматизованого розподілу цих справ, 28 січня 2019 року Приморським районним судом м. Одеси (суддя - Єршова Л. С.) було ухвалено постанову у справі № 522/20464/17, провадження № 3/522/766/19 про закриття провадження по справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення, в якій міститься посилання на акт від 22 грудня 2018 року № 55. Також, 11 січня 2019 року Приморським районним судом м. Одеси (суддя - Чернявська Л. М.) було ухвалено постанову у справі № 522/23292/16-п, провадження № 3/522/1030/18 про закриття провадження по справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності, в якій міститься посилання на акт від 22 грудня 2018 року №67. Крім того, 24 січня 2019 року Приморським районним судом м. Одеси (суддя - Бондар В. Я.) було ухвалено постанову у справі № 522/13167/17, провадження № 3/522/830/19 про закриття провадження по справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності у зв`язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності, в якій міститься посилання на акт від 22 грудня 2018 року № 71.

Також, судами попередніх інстанцій було встановлено, що 26 серпня 2020 року ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 2469/3дп/15-20 "Про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_1", відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 .

Уважаючи протиправними акти та дії керівника апарату суду Німас І. Я. щодо їх затвердження, позивачка звернулася до суду з даним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що при затвердженні зазначених актів керівник апарату діяв в межах своїх повноважень, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправними дій не підлягають задоволенню. Стосовно посилань позивача на неправомірний зміст вказаних актів, невідповідність положень, які наведені в акті, нормам законодавства та оцінювання цих актів позивачем як надання оцінки діям судді, а також стосовно позовних вимог щодо їх скасування, суд першої інстанції зазначив, що висновки, викладені в акті, є відображенням дій працівників і самі собою не породжують правових наслідків.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року скасовано у частині відмови у адміністративному позові про скасування актів. Ухвалено у вказаній частині справи нове судове рішення, яким провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Німас Інни Ярославівни про скасування актів -закрито. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що доручення робочої наради суддів Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2018 року було виконано шляхом складання оскаржуваних актів, які були затверджені відповідачем, а також шляхом складання довідних записок про передачу справ для розподілення адміністративних справ іншим суддям, та видання розпорядження суду "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи", а тому доводи позивачки щодо перевищення повноважень відповідачем є необґрунтованими.

Закриваючи провадження у частині вимог про скасування актів, суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки, викладені у актах, є відображенням дій працівників і самі собою не породжують правових наслідків для позивачки, та відповідно такий акт, дії по його складанню та висновки у ньому не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача або настання негативних наслідків, не порушують його прав, свобод або інтересів, що, унеможливлює розгляд вимог про визнання протиправними та скасування таких у порядку адміністративного судочинства.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

17 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 3, 4 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14 лютого 2024 року (у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку та обрання судді Шевцової Н. В. до складу Великої Палати Верховного Суду) визначено склад суду: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Білак М. В., Губська О. А.

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

На обґрунтування позиції, позивачка посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми статті 155 Закону № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 2.1-2.3 Типової посадової інструкції керівника апарату місцевого суду (затверджена Наказом ДСАУ від 20 липня 2005 року № 86); пунктів 1.6-1.8, 2.8 Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (затверджена наказом ДСАУ від 17 грудня 2013 року № 173), якими встановлюються повноваження та обов`язки керівника апарату суду.

За твердженням скаржниці, системний аналіз цих норм права приводить до висновку, що їх не можна розуміти так, що ними надається право керівнику апарату суду при здійсненні повноважень щодо порядку організації роботи в суді складати та/або затверджувати внутрішні документи суду, якими встановлювати порушення суддею вимог закону при розгляді конкретних справ.

Також, на думку позивачки, судами першої та другої інстанцій порушено норми процесуального права, а саме, допущено порушення п. 4 ч. 2 ст. 353 КАС України (2747-15) - суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС "Допустимість доказів" обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Судами двох інстанцій встановлено, що відповідач при складенні оскаржуваних актів, діяла на виконання доручення загальних зборів суддів. З урахуванням цього судами зроблено висновок про правомірність дій відповідача. Однак, на думку позивачки, документ, який суди попередніх інстанцій визнали доказом наявності "рішення загальних зборів Приморського районного суду м. Одеси", є недопустимим доказом.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що мотивуючи закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування актів суд апеляційної інстанції зазначив, що "висновки, викладені в акті, є відображенням дій працівників і самі собою не породжують правових наслідків для позивача та відповідно такий акт, дії по його складанню та висновки у ньому не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача або настання негативних наслідків, не порушують його прав, свобод або інтересів, що, унеможливлює розгляд вимог про визнання протиправними та скасування таких у порядку адміністративного судочинства". Однак, на думку скаржниці, цей висновок суду апеляційної інстанції є хибним, оскільки оспорювані акти безпосередньо зачіпають права та обов`язки позивачки, та встановлюють нібито допущене останньою порушення вимог закону.

Відповідачем відзив на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Частиною першою статті 5 КАС України установлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 155 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій та статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ) установлено, що організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.

Частиною 3 ст. 155 Закону № 1402-VIII визначено, що керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування Єдиної судової інформаційної (автоматизованої) системи, інформує збори суддів про свою діяльність.

Наказом Державної судової адміністрації України від 20 липня 2005 року № 86 затверджено, серед іншого Типову посадову інструкцію керівника апарату місцевого загального суду (надалі - Посадова інструкція), яка встановлює єдині засади діяльності, обсяг функціональних обов`язків та основні вимоги щодо їх виконання, права та відповідальність особи, яка займає посаду керівника апарату місцевого загального суду.

Відповідно до пункту 1.6 Посадової інструкції, керівникові апарату безпосередньо підпорядковані помічник голови, помічник заступника (помічники заступників) голови суду та помічники суддів, секретарі судового засідання, консультанти, старший секретар суду, завідувач архіву (архіваріус), завідувач господарством, бібліотекар, водії, інші працівники відповідно до підпорядкованості за посадами штатного розпису суду, за наказом голови суду - старший судовий розпорядник та судові розпорядники.

Пунктами 2.1-2.3 Посадової інструкції передбачено, що керівник апарату здійснює безпосереднє керівництво апаратом суду, забезпечує організованість та злагодженість у роботі підрозділів суду, працівників апарату суду, їх взаємодію у виконанні завдань, покладених на апарат суду щодо організаційного забезпечення діяльності суду. Організовує ведення діловодства в суді відповідно до Інструкції з діловодства.

У відповідності до пункту 1.6, 1.7. Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженого наказом ДСА України 17 грудня 2013 року № 173, відповідальність за стан та організаційне забезпечення діловодства в суді покладається на керівника апарату суду, а в разі його відсутності - на заступника керівника апарату суду або особу, яка виконує його обов`язки. Організація діловодства та контроль за додержанням установлених правил роботи з документами у підрозділах апарату суду покладаються на керівників цих підрозділів.

Згідно з пунктом 1.8. Інструкції, в апараті суду визначається особа, відповідальна за ведення діловодства (за потреби - в кожному структурному підрозділі суду), яка забезпечує облік і проходження документів у строки, що передбачені чинним законодавством або самим документом; звітує перед керівництвом про стан виконання документів.

За нормами пункту 6.2. Інструкції, організаційно-розпорядчі документи суду (накази і розпорядження керівництва суду), внутрішні документи суду (листи, службові, доповідні записки, окремі види довідок тощо) реєструються в АСДС службою діловодства (відповідальним працівником або відповідним структурними підрозділом).

Організаційно-розпорядчими документами суду визначаються питання інформаційно-правової роботи в суді, порядок подання внутрішніх документів керівництву суду, порядок опрацювання документів коректором тощо (пункт 6.3. Інструкції).

Поряд з цим, за нормами частини першої статті 6 Закону № 1402-VIII визначено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Статтею 48 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом. Суддя не зобов`язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом. Суддя зобов`язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора.

Частиною п`ятою статті 48 Закону № 1402-VIII визначено, що незалежність судді забезпечується, зокрема: особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканністю та імунітетом судді; забороною втручання у здійснення правосуддя.

Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя" (1798-19) , з урахуванням вимог цього Закону (ч. 1 ст. 108 Закону № 1402-VIII).

VІІ. Висновки Верховного Суду

В силу положень ч. 1 ст. 341 КАС України перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Як убачається з матеріалів справи, правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з незгодою позивачки з актами від 22 грудня 2018 року № 55; № 67; № 71 щодо перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності по справам № 522/20464/17; № 522/23292/16, № 522/13167/17 та діями керівника апарату суду Німас І. Я. щодо їх затвердження.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Що стосується позовних вимог у частині скасування актів від 22 грудня 2018 року № 55; № 67; № 71, колегія суддів зазначає таке.

З системного аналізу норм законодавства убачається, що право на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів. У свою чергу, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Водночас, право на судове оскарження не є абсолютним, наявність лише формальної або процедурної помилки, без врахування рішення, яке має для суб`єкта конкретні юридичні наслідки, не є підставою для звернення до суду.

Так, оскаржуючи спірні акти, ОСОБА_1 стверджує, що висновок ВРП про відкриття дисциплінарного провадження щодо неї ґрунтувався на відомостях, викладених у цих актах, що є безумовно негативними наслідками, які порушують її права, свободи та інтереси.

Проте, Верховний Суд звертає увагу, що акт про перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності - це службовий документ, в якому зафіксовано певні обставини та висновки щодо руху справи у суді, а також наявність чи відсутність порушень вимог законодавства.

Оцінка цього акту та висновки, викладені у ньому, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що висновки, викладені в акті, є відображенням дій працівників і самі собою не породжують правових наслідків для позивачки та відповідно такий акт не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивачки або настання негативних наслідків, не порушує її прав, свобод або інтересів, що, унеможливлює розгляд вимог про визнання протиправними та скасування таких актів у порядку адміністративного судочинства.

Що стосується позовних вимог у частині визнання протиправними дій керівника апарату про затвердження спірних актів, Верховний Суд уважає за необхідне зазначити таке.

З системного аналізу Інструкції з діловодства та Посадової інструкції вбачається, що керівник апарату наділений повноваженнями щодо самостійного визначення порядку організації роботи в суді.

Спірним у цій справі є питання, чи діяв керівник апарату при затвердженні актів № 55, № 67, № 71 у межах своєї компетенції та згідно з вимогами чинного законодавства.

Аналізуючи вимоги Закону № 1402-VIII (1402-19) убачається, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.

При цьому, будь-які висновки стосовно допущення суддею порушення вимог закону при здійсненні правосуддя можуть бути зроблені виключно при перегляді ухваленого судом (суддею, який при розгляді справ одноособово діє як суд) рішення в порядку, установленому процесуальними кодексами, або при розгляді дисциплінарної справи відносно судді.

Тобто, порушення суддею вимог закону встановлюється:

- судом вищої інстанції при здійсненні перегляду ухваленого судового рішення в порядку, передбаченому відповідними процесуальними кодексами;

- Дисциплінарною палатою ВРП при розгляді дисциплінарної скарги стосовно судді.

Іншого чинним законодавством не передбачено.

Отже, установлення порушення суддею строків розгляду справ про адміністративні правопорушення та констатація спливу строків накладення адміністративного стягнення у конкретних справах не відноситься до повноважень працівників суду, у тому числі, керівника апарату суду. До повноважень керівника апарату суду належить складання та/або затвердження внутрішніх документів суду, які стосуються організації роботи суду; організація та контроль проходження організаційно-розпорядних документів суду. Однак, стосовно процесуальних документів керівник апарату виконує лише організаційні функції на відповідних етапах їх проходження (прийняття, реєстрація, надсилання тощо). Водночас, організація прийняття (відкриття), розгляду, складання, формування процесуальних документів у справи, їх виконання та контроль за виконанням перебуває в межах повноважень судді (суду).

Як убачається з матеріалів справи, у актах від 22 грудня 2018 року № 55 зазначено "щодо перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності по справі № 522/20464/17". При цьому, з посиланням на статтю 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення у акті вказано, що строк притягнення до адміністративної відповідальності сплинув 17 січня 2018 року. Станом на 22 грудня 2018 року не внесено жодних даних щодо розгляду адміністративних матеріалів, що суперечить КУпАП (80731-10) , Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , а також пунктів 1.8, 2.8.2 Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

Аналогічні за змістом висновки містяться й у актах від 22 грудня 2018 року № 67 та 71.

Тобто, затверджуючи оскаржувані акти, керівник апарату суду Німас І. Я. фактично надала оцінку діям судді ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя (розгляду справ № 522/20464/17; № 522/23292/16, № 522/13167/17), що не входить до повноважень керівника апарату суду та не передбачено положеннями Інструкції з діловодства, Посадової інструкції.

З матеріалів справи убачається, що відповідно до Протоколу робочої наради суддів Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2018 року доручено керівнику апарату суду організувати передачу справ з виписками з актів передачі, в яких зафіксувати дату передачі справ суддям.

Разом з тим зазначений протокол наради суддів не є тотожним протоколу зборів (статті 128 Закону № 1402-VIII); судді мають право проводити наради за наявності поточних робочих питань, які потребують вирішення.

Водночас, вирішення на нараді суддів питання щодо доручення керівнику апарату суду організувати передачу справ з виписками з актів передачі, в яких зафіксувати дату передачі справ суддям, не впливає на відсутність повноважень у керівника суду надавати оцінку діям судді (встановлювати перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності). Крім того, у силу пункту 2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженим рішенням Ради суддів України 26 листопада 2010 року № 30 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) у разі, коли суддя у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи, невирішені судові справи передаються для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду (особи, що виконує його обов`язки), що додається до матеріалів справи. Тобто, для повторного автоматизованого розподілу необхідна наявність лише вмотивованого розпорядження керівника апарату суду, без необхідності складання жодних актів щодо обставин, підстав перевищення судом процесуальних строків.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що керівник апарату суду Німас І. Я. діяла не у межах, наданих їй законом прав та повноважень, та усупереч вимогам Конституції України (254к/96-ВР) та іншому законодавству, у зв`язку з чим суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Відповідно до частини першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з матеріалів справи, під час подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатила 2 523,00 грн судового збору, що підтверджується квитанцією про сплату № 29843 від 21 жовтня 2020 року. За подання апеляційної скарги позивачка сплатила судовий збір у розмірі 2400,00 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.2073490415.1 від 01 квітня 2021 року. Також, скаржниця разом з касаційною скаргою додала квитанцію № 0.0.2152557424.1 від 07 червня 2021 року про сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 2 270,00 грн.

Ураховуючи, що за результатами розгляду цієї справи Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, то судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг підлягає частковому стягненню з Приморського районного суду міста Одеси шляхом безспірного списання за рахунок бюджетних асигнувань, а саме витрати на сплату судового збору за подання: позову у розмірі 1 261,50 грн (одна тисяча двісті шістдесят одна гривня 50 копійок); апеляційної скарги у розмірі 1 200,00 грн (одна тисяча двісті гривень 00 копійок); касаційної скарги у розмірі 1 135,00 грн (одна тисяча сто тридцять п`ять гривень 00 копійок), що разом складає: 3 596,50 грн (три тисячі п`ятсот дев`яносто шість гривень 50 копійок).

Керуючись статті 341, 344, 349, 351, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними дії керівника апарату Приморського районного суду міста Одеси щодо затвердження актів від 22 грудня 2018 року № 55; № 67; № 71 щодо перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності по справам № 522/20464/17; № 522/23292/16, № 522/13167/17 - скасувати. Прийняти нову постанову про задоволення позову у цій частині.

Визнати протиправними дії керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси - Німас Інни Ярославівни щодо затвердження актів від 22 грудня 2018 року № 55; № 67; № 71 щодо перевищення строку притягнення до адміністративної відповідальності по справам № 522/20464/17; № 522/23292/16, № 522/13167/17.

В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Приморського районного суду міста Одеси (код ЄДРПОУ 02892942) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на сплату судового збору у розмірі 3 596,50 грн (три тисячі п`ятсот дев`яносто шість гривень 50 копійок).