Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д., із секретарем судового засідання Давиденко В.Г.,

за участю представників: позивача: Ярмоленко В.О. –начальник, Дудник А.В. - за довіреністю, відповідача: Марченко М.І. –за довіреністю, третьої особи: Богуславець С.С. –за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси справу

за позовом державного підприємства Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт"

до Військової частини А4167

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Квартирно-експлуатаційний відділ м. Черкаси

про стягнення 396 520 грн.,

Заявлено позов про стягнення з відповідача 396520 грн. збитків, завданих позивачу в результаті неповернення йому відповідачем однокімнатної квартири взамін переданої відповідачу однокімнатної квартири № 23 загальною площею 42,3 м. кв., за адресою Черкаська область, м. Сміла, вул. Фурманова, 8б згідно акту від 30.06.1993 року, та трикімнатної квартири взамін переданої відповідачу трикімнатної квартири № 31 загальною площею 72,8 м. кв., за цією ж адресою згідно акту від 17.02.19994 року. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що на прохання ВЧ 28313 (правонаступником якої є відповідач) військова частина 54038 (правонаступником якої є позивач) передала, а ВЧ 28313 прийняла вказані квартири та зобов’язалася повернути рівноцінні квартири в 1994 році в будинку, який будувався по вул. Фурманова, 8 в м. Сміла в 1994 році при здачі його в експлуатацію. Однак, в зв’язку з відсутністю фінансування будівництво вказаного будинку тривалий час не велося і лише в травні 2006 року було закінчено та здано в експлуатацію будинок по вул. Фурманова, 8 в м. Сміла. При розподілі квартир в даному будинку, незважаючи на неодноразові звернення позивача, заборговані квартири відповідач не передав, всі квартири у будинку були передані по акту передачі квартир під заселення від 30.05.2006 року, що підтверджує відсутність у будинку вільних квартир, та що стало підставою для пред’явлення позивачем даного позову.

Представники позивача у судовому засіданні, підтримуючи позов, посилалися на доводи і міркування, викладені у позовній заяві, просили задовольнити позов, стягнути із відповідача заявлену суму та пояснили, що позивач не міг раніше звернутися із позовом, оскільки було відсутнє фінансування будівництва і позивач закінчив будівництво житлового будинук по вул. Фурманова лише у 2006 році.

Відповідач у відзиві на позов та представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позову повністю з мотивів пропуску строку позовної давності для звернення із даним позовом, виходячи із наступного:

- у військової частини 54038 з 01.01.1995 року виникло право на звернення до суду за захистом порушених прав, тобто на вимогу про повернення рівноцінних квартир чи відшкодування матеріальних збитків. Військова частина 54038, яка потім на підставі директиви Міністерства оборони України №Д-2 від 19.02.1997 року розформована і на підставі наказу Міністра оборони України № 362 було створено державне підприємство Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт", цим правом не скористалося, позовна давність закінчилась 31.12.1997 року;

- протягом 13 років позивач не звертався до в/ч 28313, якій потім було привласнено другий номер А 4167, і лише 11.02.2008 року направило на адресу в/ч А 4167 листа-вимогу про передачу позивачу у семиденний строк вказаних квартир чи сплатити їх вартість в сумі 396520 грн. у разі їх відсутності;

- в 2004 році у м. Сміла здавався для військовослужбовців будинок 22 по вул. Мазура, 2005 році здавався будинок по вул. Комунарська, 6, а також у 2006 році по вул. Фурманова, будинок 8б, але звернень до в/ч А 4167 по питанню повернення квартир від позивача не надходило.

Представник третьої особи у судовому засіданні пояснив, що відсутні докази передачі вказаних однокімнатної та трикімнатної квартир та передачі права на заселення, а акти, на які посилається позивач, не є таким доказом.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги, посилаючись на Акти від 17.02.1994 року та від 30.06.1993 рок, підписані командиром в/ч 54038 полковником Борисенко Ю.К. та командиром в/ч 28313 полковником Глущенко А.Я., в яких вказано, що перший передав, а другий прийняв відповідно однокімнатну квартиру № 23 в будинку по вул. Фурманова, 8б шифр 9210 на третьому поверсі та трикімнатну квартиру № 31 на першому поверсі вказаного будинку.

Як вбачається із довідки від 24.01.2008 року, військова частина 28313 перейменована у військову частину А 4167 з 01.10.1998 року згідно Директиви Командувача військами Північного ОК від 05.02.1998 року. Із листа від 07.03.208 року та із копії директиви Міністра оборони України від 19.02.97р. № Д-2 вбачається, що позивач є правонаступником в/ч 54038. Вказані факти визнаються та підтверджуються сторонами.

У абзаці 2 Акта від 17.02.1994 року вказано, що взамін командир в/ч 28313 зобов’язався повернути вищевказану квартиру при здачі нового будинку по вул. Фурманова в 1994 році.

У абзаці 2 Акту від 30 червня 1993 року вказано, що командир військової частини 28313 зобов’язується повернути рівноцінну квартиру в 1994 році "при сдаче вновь строящегося дома".

Відповідно до статті 154 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на момент складення вказаних актів, договір між сторонами може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами та інше. Тобто, перелік способів укладення договорів у ЦК Української РСР (1540-06) не був вичерпним.

Тому суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини міни, оформлені Актами від 17.02.1994 року та від 30.06.1993 року, на які поширюються положення ЦК Української РСР (1540-06) .

Згідно статті 161 ЦК Української РСР зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору.

У тексті Актів чітко вказано строк виконання зобов’язання, тобто, повернення військовій частині 54038 однокімнатної та двокімнатної квартир –1994 рік.

Відповідно до ст. 75 Цивільного кодексу Української РСР позовна давність застосовується господарським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно ст. 76 ЦК Української РСР право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Право військової частини 54038 вимагати повернення квартир виникло з 01 січня 1995 року, оскільки у актах не вказано місяць 1994 року, коли квартири повинні бути передані.

Виходячи із приписів статей 78, 79 ЦК УРСР перейменування чи реорганізація підприємства, установи, організації не зупиняє та не перериває строків позовної давності.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності для подання даного позову.

Позивач не вказав поважних причин пропуску строку позовної давності. Реорганізація підприємства, зміна керівництва не може вважатися поважними причинами.

Оскільки строк позовної давності позивачем пропущений, поважних причин його пропуску позивачем не вказано, тому відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу Української РСР у задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до припису п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , прийнятого 16.01.2003р., правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки строк позовної давності для вимоги про повернення квартир чи сплати їх вартості закінчився ще під час дії Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , тому в цій частині не можуть застосовуватися приписи Цивільного кодексу України (435-15) , прийнятого 16.01.2003р., про позовну давність.

Суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що право вимоги повернення квартир у нього виникло в 2006 році (тобто, після того, як житловий будинок був зданий в експлуатацію), виходячи із того, що у Актах від 30.06.1993 року та від 17.02.1994 року відсутнє зазначення точної адреси будинку, але чітко вказаний рік повернення квартири –1994. Необґрунтованими суд вважає також доводи позивача про те, що він не міг раніше звертатися із позовом, оскільки лише у 2006 році він закінчив будівництво житлового будинку, оскільки у Актах від 30.06.1993 року та від 18.02.1994 року відсутнє посилання на те, що цей будинок будується (чи повинен будуватися) саме військовою частиною 54038.

З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.

На підставі ст. 49 ГПК України понесені позивачем витрати повністю покладаються на позивача і йому не відшкодовуються.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 49, 82- 85 ГПК України, суд

У позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.