ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
27.08.2003 N 17/231
Господарський суд Рівненської області, розглянувши справу за
позовом ДПІ у м. Рівне до відповідача 1 ВАТ (м. Рівне), до
відповідача 2 ПП (м. Київ) про визнання недійсними угод за участю
представників сторін, В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про
визнання недійсними генеральної угоди про співробітництво та
організацію взаємовідносин від 06.06.2001 р., угоди про надання
маркетингових послуг від 22.08.2001 р. N 11/51-2001, угоди про
надання маркетингових послуг від 03.01.2002 р. N 12/55-2002, угоди
про надання маркетингових послуг від 04.02.2002 р. N 14/56-2002,
які були укладені між ВАТ та ТОВ, правонаступником якого є ПП на
підставі ст. 49 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, та стягнути з відповідачів
усе отримане за даними угодами. Вимоги обґрунтовує тим, що
укладання даних угод дозволяло безпідставно збільшувати валові
витрати та відносити до відшкодування суми податкового кредиту
ВАТ. На думку позивача, у ВАТ відсутні документальні докази
проведення будь-якої спільної діяльності на виконання спірних угод
та надання маркетингових послуг. Крім цього, позивач вказує, що у
штаті ТОВ відсутні працівники з відповідною кваліфікацією для
надання маркетингових послуг. Як надавалися послуги, працівники
ТОВ пояснити не змогли, контрагенти ВАТ, які вказані в актах
виконаних робіт, не підтвердили того, що мали взаємовідносини з
ТОВ. Позивач вважає, що, укладаючи спірні угоди, відповідачі мали
на меті інтереси, що суперечать інтересам держави і суспільства, а
саме: умисел на ухилення від сплати податків, що проявився у
завищенні валових витрат та віднесенні до податкового кредиту сум
ПДВ, сплачених ВАТ у складі вартості послуг ТОВ.
Відповідач 1 у відзиві на позов, письмових поясненнях та у
судовому засіданні зазначив, що позовні вимоги не визнає, оскільки
позивач не надав жодного підтвердження того, що послуги не
надавалися. Вказує, що документальним підтвердженням надання
послуг є акти виконаних робіт, угоди, укладені ВАТ з
підприємствами, які були вказані ТОВ. У листах засновника та
директора ТОВ вказано, яким чином проводилися маркетингові
дослідження і підтверджується факт надання послуг. Крім цього,
факт надання послуг підтверджено ДПІ у Шевченківському районі
м. Києва, що проводила зустрічну перевірку ТОВ. В задоволенні
позову просить відмовити.
Відповідач 2 в судове засідання двічі не з'явився, відзив на
позов та витребуваних судом документів не подав, про час і місце
розгляду справи повідомлений у встановленому порядку. Суд вважає
можливим розгляд справи без участі представника відповідача 2 за
наявними матеріалами.
Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні в
матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд
прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
Судом установлено, що між ВАТ та ТОВ укладено генеральну
угоду про співробітництво та організацію взаємовідносин від
06.06.2001 р., відповідно до предмета якої сторони зобов'язувалися
спільно діяти для досягнення загальних господарських цілей, у тому
числі і в напрямку розширення ринків збуту продукції ВАТ шляхом
проведення маркетингових та аналітичних досліджень. Пунктом 2.2
генеральної угоди передбачено, що вона є передумовою і підставою
для укладання, якщо сторони визнають за необхідне, конкретних
договорів, у тому числі і на маркетингові послуги. На основі
генеральної угоди між ВАТ та ТОВ були укладені угоди про надання
маркетингових послуг від 22.08.2001 р. N 11/51-2001, від
03.01.2002 р. N 12/55-2002, від 04.02.2002 р. N 14/56-2002,
відповідно до яких Замовник (ВАТ) доручає, а Виконавець (ТОВ) бере
на себе зобов'язання проводити маркетингові дослідження, знаходити
ринки продажу продукції, надавати допомогу в укладенні договорів
на продаж продукції Замовника. Розділом 2 угод про надання
маркетингових послуг передбачено порядок розрахунків у вигляді
комісійних від кількості реалізованої продукції, які визначаються
протоколами на підставі актів про виконані роботи, що підписуються
обома сторонами.
Протягом січня - червня 2002 р. між ВАТ та ТОВ підписані 23
акти виконаних робіт та протоколи про визначення розміру
комісійних за виконані роботи на загальну суму 2185046,24 грн., у
тому числі ПДВ - 364174,37 грн. На підставі актів виконаних робіт
та протоколів визначення розміру комісійних ВАТ перерахувало ТОВ
2185000 грн., що підтверджується відповідними платіжними
дорученнями. Дані факти підтверджуються представниками сторін.
З наявних у справі доказів вбачається, що ТОВ за рішенням
засновників (протокол від 16.04.2003 р. N 3/1) реорганізоване у
приватне підприємство, яке згідно з п. 1.1 статуту є
правонаступником товариства.
Під час здійснення діяльності ДПІ у Шевченківському районі
м. Києва 13.12.2002 р. проведена зустрічна перевірка ТОВ з питань
здійснення взаєморозрахунків із ВАТ за період з 01.08.2002 р. по
01.09.2002 р., якою підтверджено, що дане товариство зареєстроване
Радянською райдержадміністрацією м. Києва, має код ЄДРПОУ,
свідоцтво платника ПДВ, індивідуальний податковий номер платника
ПДВ, зареєстроване за адресою: м. Київ... Згідно з довідкою,
виданою Київським міським управлінням статистики, ТОВ присвоєно
коди за видами діяльності "оптова торгівля" та "маркетингові
дослідження". Перевіркою також установлено, що ТОВ надані
маркетингові послуги з продажу продукції ВАТ.
У справі також є листи від контрагентів ВАТ із підтвердженням
господарсько-фінансових взаємовідносин з відповідачем 1 та
вказанням про відсутність стосунків з ТОВ, письмові пояснення
колишніх директорів ТОВ, що були відібрані працівниками податкової
міліції ДПА в Рівненській області, в яких підтверджено укладання
договорів з ВАТ, підписання актів виконаних робіт, надання
останньому маркетингової інформації, яка отримувалась ТОВ шляхом
укладання двосторонніх договорів з іншими
підприємствами-субпідрядниками. Також у матеріалах справи є листи
від колишніх директорів на адресу ВАТ, в яких також підтверджено
факти надання маркетингових послуг.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд
виходив з такого.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(далі - Закон про прибуток)
валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це
сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній
або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 ст. 5 Закону про прибуток ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено, що до складу валових витрат включаються суми
будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного
періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням
виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці,
у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи
реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - 5.8 цієї
статті.
Виходячи із визначення поняття "маркетинг" у наказі
Держкомстату від 04.08.2000 р. N 261 ( z0555-00 ) (z0555-00)
, яким
затверджені форми державної статистичної звітності з питань
статистики науково-технічного прогресу та Інструкції про порядок
їх складання, відповідно до п. 19 Положення (стандарту)
бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом МФУ від
31.12.99 р. N 318 ( z0027-00 ) (z0027-00)
, можна зробити висновок, що
маркетинг проводиться з метою дослідження ринку та збуту
продукції.
Послуги, передбачені угодами про надання маркетингових послуг
від 22.08.2001 р. N 11/51-2001, від 03.01.2002 р. N 12/55-2002,
від 04.02.2002 р. N 14/56-2002, які були укладені між ВАТ та ТОВ,
пов'язані з продажем продукції, тому відповідно до зазначених норм
Закону про прибуток ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
вони відносяться до складу
валових витрат підприємства.
Згідно із пп. 5.3.9 ст. 5 Закону про прибуток ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати мають бути підтверджені відповідними
розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість
ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення
податкового обліку.
Відповідачем 1 були представлені для перевірки договори про
надання маркетингових послуг, акти здачі-приймання виконаних робіт
та протоколи визначення розміру комісійної винагороди, а також
платіжні доручення про перерахування коштів ВАТ на користь ТОВ.
Позивачем у даному випадку безпідставно розширено коло
документів, якими має бути підтверджений факт надання
маркетингових послуг (звіт, посвідчення про відрядження).
Правилами ведення податкового обліку, визначеними в Законі про
прибуток ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, не вимагається підтвердження витрат на
проведення маркетингових послуг саме такими документами.
Чинне законодавство не встановлює спеціальних вимог щодо
обов'язкової наявності і певних документів для підтвердження факту
надання маркетингових послуг.
Сторони угод про надання маркетингових послуг мали цивільну
правоздатність, державну реєстрацію, реєстрацію платників податків
та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до
чинного законодавства.
Статут ВАТ не містить обмежень чи заборони керівництву
підприємства на укладання вказаних угод. Згідно із ст. 21 Закону
України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, підприємства
вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань,
будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не
суперечать законодавству України. Крім того, ст. 27 цього ж Закону
передбачає, що підприємство при здійсненні господарської та іншої
діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які
рішення, що не суперечать законодавству України.
Надання маркетингових послуг не суперечить чинному
законодавству, оскільки не існує нормативно-правового акта, який
би забороняв чи обмежував таку діяльність.
Водночас відповідно до пп. 5.11 ст. 5 Закону про
прибуток ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
установлення додаткових обмежень щодо
віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім
тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Оскільки отримані послуги відносяться до валових витрат, то
на підставі пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, суми ПДВ, сплачені (нараховані) у зв'язку
з придбанням цих послуг, були віднесені відповідачем 1 до складу
податкового кредиту.
Право позивача на податковий кредит підтверджено належним
чином оформленими податковими накладними.
Судом не беруться до уваги доводи позивача, які грунтуються
на свідченнях контрагентів ВАТ, що вказані в актах виконаних
робіт, оскільки жодною угодою взаємовідносин між цими
контрагентами та ТОВ не передбачено.
Для визнання оспорюваних угод недійсними на підставі ст. 49
ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, позивач повинен довести наявність за
такими угодами мети, суперечної інтересам держави та суспільства,
а також умислу на здійснення угод з такою метою. Позивач вважав,
що метою, суперечною інтересам держави і суспільства, яку мали
оспорювані угоди, є ухилення від оподаткування. Доказів ухилення
від оподаткування та умислу відповідачів суду не подано.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на
підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового
процесу.
Позивач не надав суду доказів того, що послуги, передбачені
угодами про надання маркетингових послуг, ВАТ фактично не
отримувалися.
Позивач не довів суду, що укладаючи спірні угоди, відповідачі
мали на меті інтереси, які суперечать інтересам держави і
суспільства, а саме: ухилення від оподаткування, та умисел на
ухилення від сплати податків, тобто позивачем не доведені підстави
для визнання оспорюваних угод недійсними згідно зі ст. 49 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
, у зв'язку з чим у позові слід відмовити.
Керуючись ст. 49 ЦКУ ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 33, 49, 82-85
ГПКУ ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову відмовити.
Повний текст рішення оформлено та підписано 29.08.2003 р.
Суддя М.Петухов