ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Р І Ш Е Н Н Я
31.01.2003 N 30/85
Про визнання недійсним рішення
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Інтер-Сервіс-Реєстр"
до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку
Суддя Т.М.Ващенко
В засіданні приймали участь представники:
Від позивача Чібісов І.О. - представник за довіреністю
Від відповідача Ненада О.А. - представник за довіреністю,
Колесникова Е.В. - представник за довіреністю
Рішення прийняте 31.01.2003 на підставі ст. 77 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в зв'язку з оголошеною
в судовому засіданні перервою з 28.01.2003 по 31.01.2003.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні
вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю
"Інтер-Сервіс-Реєстр" до Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку про визнання недійсним рішення Державної Комісії з
цінних паперів та фондового ринку від 12.09.2002 N 246
( z0811-02 ) (z0811-02)
"Про встановлення максимального розміру тарифів на
послуги реєстраторів" недійсним.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на
те, що при винесенні оспорюваного рішення відповідачем порушено
норми чинного законодавства, а саме норми Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
,
Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, Закону
України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
, Закону України "Про
Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу
цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ) (710/97-ВР)
.
Також позивач зазначає, що зазначене рішення є втручанням у
його господарську діяльність, порушує його права, а також
встановлює тарифи, при яких позивач не отримує прибутку від
надання послуг реєстратора, крім того позивач, як реєстратор
вправі заключати договори з емітентами на ведення системи реєстру,
при цьому, за взаємною згодою сторін встановлювати ціни на послуги
реєстратора.
В судовому засіданні Позивач підтримав свої позовні вимоги.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, з підстав,
викладених в відзиві на позовну заяву.
Крім того відповідачем порушено клопотання про залучення до
участі у справі Антимонопольного комітету України як третю особу,
яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відповідно до
ст. 27 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зазначене клопотання судом відхилено, і з цього приводу
винесена мотивована ухвала від 28.01.2003.
Розглянувши надані матеріали справи та заслухавши пояснення
представників сторін, Господарський суд м. Києва, - встановив:
12 вересня 2002 року Відповідачем прийнято рішення N 246
( z0811-02 ) (z0811-02)
"Про встановлення максимального розміру тарифів на
послуги реєстраторів" (надалі - Рішення).
Вищезазначеним рішенням Відповідачем встановлена максимальна
плата (тарифи), яку реєстратор повинен встановити для проведення
певних операцій в системі реєстру емітентів, реєстр яких він веде.
Визначення максимального розміру тарифу встановлена в
відсотках від бази, та обраховується за двома принципами: від
вартості цінних паперів за угодою або від номінальної вартості
пакета цінних паперів.
Згідно абзацу третього вищезазначеного Рішення ( z0811-02 ) (z0811-02)
встановлено, що реєстратор обирає базу для встановлення
максимального розміру тарифу, про що зазначається в договорі на
ведення реєстру власників іменних цінних паперів між реєстратором
та емітентом.
Тобто, оскаржуване Рішення ( z0811-02 ) (z0811-02)
фактично встановлює
обов'язкові вимоги щодо цивільних договорів двох суб'єктів
господарської діяльності - реєстратора та емітента.
Згідно аналізу оскаржуваного акта, суд дійшов висновку, що
вказана вимога стосується також всіх договорів на ведення реєстру,
які укладені до прийняття вказаної норми.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові
особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 12 Закону України "Про Національну депозитарну систему
та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"
( 710/97-ВР ) (710/97-ВР)
, на яку посилається Відповідач, не передбачає його
права на встановлення вимог до цивільно-правових договорів
суб'єктів господарської діяльності.
Крім того, Відповідачем не надано пояснень як обгрунтовано
розмір встановлених тарифів та не розраховано витрат, що здійснює
реєстратор на забезпечення своєї діяльності.
Згідно ст. 1 Закону України "Про господарські товариства"
( 1576-12 ) (1576-12)
господарськими товариствами визнаються підприємства,
установи, організації, створені на засадах угоди юридичними
особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та
підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
А відповідно до ст. 15 Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
прибуток товариства утворюється з
надходжень від господарської діяльності після покриття
матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату
праці.
Відповідно до пункту 1 ст. 18 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
на всіх підприємствах основним
узагальнюючим показником фінансових результатів господарської
діяльності є прибуток (доход).
Статтею 3 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
встановлено, що підприємці мають право без обмежень приймати
рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не
суперечить чинному законодавству.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про підприємництво"
( 698-12 ) (698-12)
підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах
до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних
осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та
вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції,
встановлення цін відповідно до законодавства; вільний найм
працівників; залучення і використання матеріально-технічних,
фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів,
використання яких не заборонено або не обмежено законодавством,
вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення
платежів, установлених законодавством, самостійне здійснення
підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності,
використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної
виручки на свій розсуд.
Одним з принципів, на основі яких здійснюється
підприємництво, є: самостійне формування програми діяльності та
вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції,
встановлення цін відповідно до законодавства.
Згідно ст. 12 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними
організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і
створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних,
фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
Статтею 15 вищезазначеного Закону ( 698-12 ) (698-12)
встановлено,
держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між
підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної
конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької
діяльності.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про ціни і ціноутворення"
( 507-12 ) (507-12)
політика ціноутворення спрямована на забезпечення:
рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм
власності економічної самостійності підприємств, організацій і
адміністративно-територіальних регіонів республіки, розширення
сфери застосування вільних цін.
Стаття 1 Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ) (887-12)
визначає підприємство як самостійний господарюючий
статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює
виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою
одержання відповідного прибутку (доходу).
Згідно з ст. 21 "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і
громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на
основі договорів.
Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні
зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що
не суперечать законодавству України.
На підставі всіх вищенаведених норм законодавства України
слід зробити висновок, що встановлений державою в особі його
уповноваженого органу максимальний тариф на надання певних послуг,
не може позбавляти підприємство права на отримання прибутку від
такої діяльності.
Відповідачем не наведено обгрунтованих заперечень щодо
твердження позивача про нерентабельність тарифів, встановлених
рішенням відповідача N 246 ( z0811-02 ) (z0811-02)
від 12.09.2002, та не
надано обгрунтувань про порядок розрахунку встановлених тарифів.
Статтею 1 Закону України "Про Національну депозитарну систему
та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"
( 710/97-ВР ) (710/97-ВР)
визначено, що реєстратором є юридична особа -
суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому
порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних
паперів.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про Національну
депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні" ( 710/97-ВР ) (710/97-ВР)
діяльність щодо ведення реєстру
власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор.
Якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує
кількість, визначену Державною комісією з цінних паперів та
фондового ринку як максимальну для організації самостійного
ведення реєстру емітентом, емітент зобов'язаний доручити ведення
реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору.
Договір на ведення реєстру емітент може укласти лише з одним
реєстратором. При цьому таке доручення емітента не знімає з нього
відповідальності щодо виконання обов'язків, що випливають із угод
щодо цінних паперів.
Рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних
паперів приймається виключно на загальних зборах акціонерів.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) (887-12)
підприємство при здійсненні господарської та
іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які
рішення, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до п. 3 ст. 12 Закону України "Про Національну
депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні" ( 710/97-ВР ) (710/97-ВР)
оплата послуг реєстратора
здійснюється за тарифами, які встановлює сам реєстратор.
Максимальний розмір тарифів встановлюється Державною комісією з
цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним
комітетом України.
Як зазначено у абзаці п'ятому Максимального розміру тарифів,
тариф на послугу реєстратора не пізніше 1 січня 2007 року повинен
складатися із фактичних витрат реєстратора за надання послуг з
урахуванням економічно обгрунтованої рентабельності.
Суд дійшов висновку, що вказана норма суперечить ст. 12
Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ) (710/97-ВР)
,
оскільки не встановлює тариф - єдиний розмір оплати, а лише
передбачає порядок його формування. За таким порядком тариф для
кожного реєстратора буде інший та буде постійно змінюватись в
залежності від кількості наданих реєстратором послуг, розміру його
витрат, отриманого прибутку.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про ціни та
ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
Кабінет Міністрів України визначає
перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та
регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними
органами державного управління.
За таких обставин, наявність повноважень певного державного
органу (в даному випадку - Відповідача) по встановленню
регульованих цін і тарифів на певні товари та послуги від внесення
Кабінетом Міністрів України такого товару чи послуги до
вищевказаного переліку.
Згідно зі ст. 15 Закону України "Про підприємництво"
( 698-12 ) (698-12)
у разі видання державним чи іншим органом акта, який не
відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець
має право звернутися до суду чи арбітражу з заявою про визнання
такого акта недійсним.
За таких обставин позовні вимоги слід визнати обгрунтованими
та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, на відповідача відповідно до ст. 49 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
покладаються витрати по
сплаті державного мита в сумі 85 грн., та 118 грн. - витрати на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 42, 116, 117
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. ст. 3, 5, 12, 15 Закону
України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
, ст. ст. 2, 21, 27, 28
Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, ст. ст. 3,
4, 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) (507-12)
, ст. 1,
9, 12 Закону України "Про Національну депозитарну систему та
особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"
( 710/97-ВР ) (710/97-ВР)
, ст. ст. 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати недійсним рішення Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку від 12.09.2002 р. N 246 ( z0811-02 ) (z0811-02)
"Про встановлення максимального розміру тарифів на послугу
реєстраторів".
3. Стягнути з Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку (01005, м. Київ, вул. Горького, 51; банківські реквізити:
р/р 39217200000103 в Головному управлінні ДКУ) на користь
Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Сервіс-Реєстр"
(49030, м. Дніпропетровськ, пр-кт К. Маркса, 59, к. 53; банківські
реквізити: р/р 26003310050301 в АКБ "Новий", МФО 305062) 85 грн. -
державне мито, 118 грн. - витрати на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення вступає в законну силу після десятиденного терміну
з дня його прийняття.
Суддя Т.М.Ващенко