640/5183/20 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, згідно з якими платнику податків збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб - 15.02.2024 Прийняття

У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач, платник) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просила: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 вересня 2019 року № 0072494203, № 0072504203, № 0072524203, № 0072514203, від 19 вересня 2019 року № 0072934203, рішення про застосування штрафних санкцій від 17 вересня 2019 року № 0072544203, № 0072534203, від 13 листопада 2019 року № 0003573305, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17 вересня 2019 року № Ф-023, від 10 грудня 2019 року № Ф-40786-10.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19 вересня 2019 року № 0072934203, від 17 вересня 2019 року № 0072494203, № 0072504203, № 0072524203, № 0072514203.

Визнано протиправними та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій від 17 вересня 2019 року № 0072534203 та № 0072544203.

Визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17 вересня 2019 року № Ф-023 та від 10 грудня 2019 року № Ф-40786-10.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган наголошує, що перевірка позивача є законною та проведена виключно з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надійшов, що, з огляду на частину четверту статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права під час встановлення фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судовий розгляд встановив, що відповідач провів документальну позапланову невиїзну перевірку платника щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2017 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2017 року, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої складено акт від 26 липня 2019 року № 1810/26-15-42-03-30-1888109546.

Відповідно до висновків акта перевірки відповідач встановив порушення позивачем вимог:

пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), в результаті чого занижено податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 526 419,71 грн;

підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, пунктів 177.5, 177.11 статті 177 ПК України, внаслідок неподання податкової декларації про майновий стан та доходи за 2015, 2016, 2017 роки;

пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України (2755-17) , в результаті чого занижено та не сплачено військовий збір в загальній сумі 43 172,24 грн;

абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" внаслідок ненарахування та несплати єдиного внеску у розмірі 264 658,20 грн;

пункту 4 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" через несвоєчасне подання звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску за 2015, 2016 і 2017 роки;

пункту 181.1 статті 181, пункту 183.2 статті 183, статті 187, пункту 201.8 статті 201 ПК України внаслідок ненарахування до сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість всього на суму 296 504,00 грн;

пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пунктів 85.2, 85.8 статті 85 ПК України внаслідок ненадання до перевірки первинних документів, які пов`язані із здійсненням підприємницької діяльності.

На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийняті:

податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2019 року №0072934203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 370 630,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням 296 504,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 74 126,00 грн;

податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2019 року № 0072494203, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (сплачується (перераховується) на території м. Києва), на 658 024,65 грн, з яких за податковим зобов`язанням 526 419,71 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 131 604,94 грн;

податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2019 року № 0072504203, яким до ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (сплачується (перераховується) на території м. Києва), у розмірі 510,00 грн;

податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2019 року № 0072524203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на 53 965,31 грн, з яких за податковим зобов`язанням 43 172,24 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 10 793,07 грн;

податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2019 року № 0072514203, яким до платника застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 510,00 грн;

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17 вересня 2019 року № 0072534203, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 76 113,78 грн;

рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (2464-17) від 17 вересня 2019 року № 0072544203, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 510,00 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17 вересня 2019 року № Ф-23, якою позивача у визначений строк зобов`язано сплатити суму боргу з єдиного внеску в розмірі 264 658,20 грн;

вимогу від 10 грудня 2019 року № Ф-40786-10 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 334 855,56 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно з підпунктом 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності такої підстави, як неподання платником в установлений законом строк податкової декларації, розрахунків, звіту про контрольовані операції або документації з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.

За приписами пункту 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно із пунктом 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Аналіз вказаних норм свідчить, що проведення перевірки як контрольного заходу передбачає такі етапи: встановлення підстав для проведення перевірки; прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу; допуск до перевірки; вивчення наданих платником податків документів та/або інших матеріалів; оформлення результатів перевірки.

Реалізація зазначених етапів означає, що податкова перевірка відбулася як юридичний факт, на підставі якого керівник податкового органу може дійти висновку про наявність податкових правопорушень та прийняти відповідне рішення.

Пунктом 42.2 статті 42 ПК України передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Підпунктом 1.4.2 пункту 1.4 розділу І Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом Державної фіскальної служби України від 31 липня 2014 року № 22 (далі - Методичні рекомендації), встановлено, що з метою дотримання вимог статті 77 та 79 розділу II Кодексу підрозділи органу державної фіскальної служби, які очолюють здійснення документальної планової або позапланової невиїзної перевірки, забезпечують надсилання рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення під розписку платнику податків (посадовій особі або законному (уповноваженому) представнику) копії наказу про проведення документальної планової або позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення.

Указаним підпунктом Методичних рекомендацій також роз`яснено контролюючому органу, що з метою дотримання вимог Кодексу та прав платників податків доцільно забезпечити завчасне надіслання (вручення) повідомлень про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що обов`язку контролюючого органу щодо повідомлення платника податків про проведення відповідної перевірки кореспондує обов`язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень, крім того, необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов`язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього.

У постанові від 11 червня 2020 року у справі № 823/1606/17 Верховний Суд застосував норми статті 42, пункту 79.2 статі 79 ПК України (2755-17) у правовідносинах, в яких спір стосувався правомірності дій контролюючого органу під час призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки як підстави позову про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Відповідно до встановленого судами попередніх інстанцій факту повернення за закінченням терміну зберігання поштою наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки, направленого на податкову адресу платника податків рекомендованим поштовим відправленням, Верховний Суд дійшов висновку, що наказ був надісланий контролюючим органом в порядку, встановленому законом.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17, від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18, але не виключно.

Переглядаючи судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, Суд ураховує висновок, наведений у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 812/821/17.

Так, Верховний Суд зазначив, що порядок вручення документів платнику податків, передбачений пунктом 42.2 статті 42 ПК України і встановлений законом спосіб не передбачає умови отримання (ознайомлення) документів, надісланих за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а лише передбачає факт їх надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Законодавець встановив два окремих випадки, коли платнику податків вважаються належним чином врученими документи: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Жодних застережень з приводу дати отримання (ознайомлення) документів, надісланих за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення статті 42 та 79 ПК України не містять.

Судовий розгляд встановив, що позапланова перевірка була проведена відповідно до наказу ГУ ДПС у м. Києві від 27 червня 2019 року № 8814 та повідомлення про проведення перевірки від 01 липня 2019 року № 77644/26-15-42-03-27. Копія наказу та письмове повідомлення про проведення такої перевірки були направлені відповідачем на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення, однак останні не були вручені позивачу, а конверт повернувся до контролюючого органу з відміткою поштового відділення "за закінченням встановленого строку зберігання" від 03 серпня 2019 року.

Скасовуючи спірні акти індивідуальної дії, судові інстанції виходили з того, що наказ від 27 червня 2019 року "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1" вважається врученим 03 серпня 2019 року, тобто вже після завершення проведення перевірки та складання акта такої перевірки, що свідчить про порушення контролюючим органом порядку проведення документальних позапланових невиїзних перевірок.

На переконання Верховного Суду, наведені висновки судових інстанцій є передчасними, оскільки вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Судам варто було встановити чи забезпечив контролюючий орган завчасне надіслання повідомлення та наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивачу.

Крім того, доречним було з`ясувати, через які обставини надіслана відповідачем кореспонденція не була отримана платником, чи були такі обставини поважними, чи дотримався позивач обов`язку добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність розглядуваної частини позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судових інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів в рамках даного касаційного провадження.

Водночас, Суд зауважує, що відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" ліквідовано Окружний адміністративний суд м. Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у м. Києві.

Згідно з абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Враховуючи приписи Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду", розглядувана справа підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року скасувати в частині задоволення позовних вимог, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.