Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах та Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Балюка М.І., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Фесенка Л.І., Школярова В.Ф.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

відкритого акціонерного товариства "Тростянецьке хлібоприймальне підприємство" - Круковського О.Б.,

комунального підприємства "Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації " - Спірідонова В.В.,

публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" - Хорошевої К.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Тростянецьке хлібоприймальне підприємство" (далі - ВАТ) до відділу державної виконавчої служби Тростянецького районного управління юстиції Вінницької області (далі - ВДВС), комунального підприємства "Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації " (далі - МБТІ), треті особи: відкрите акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - Банк), товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельна корпорація "РегВін-Інвест" (далі - ТОВ), приватне підприємство "РегВінАгропродукт" (далі - ПП), про визнання протиправними дій та скасування державної реєстрації,

ВАТ звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії державного виконавця ВДВС при здійсненні реалізації майнового комплексу зі зберігання та переробки зерна, що знаходиться в смт Тростянець по вул. 1 Травня, 26 та с. Демківка по вул. Привокзальній, 2 (далі - заставне майно), а також визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію права власності на це майно, здійснену МБТІ.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що державний виконавець ВДВС здійснив звернення стягнення на заставне майно в порядку примусового виконання виконавчого напису нотаріуса шляхом укладення від свого імені тристороннього договору купівлі-продажу на користь третьої особи - ТОВ, внаслідок чого, на думку позивача, порушив чинне законодавство, оскільки згідно з вимогами статей 52, 57, 61 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження " (далі - Закон № 606-ХІV (606-14) ) державний виконавець мав здійснити примусову реалізацію заставного майна через прилюдні торги (аукціон).

Позивач також зазначив, що МБТІ протиправно зареєструвало право власності за ТОВ на заставне майно на підставі укладеного тристороннього договору купівлі-продажу, оскільки відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (z0157-02) ; чинного на час виникнення спірних відносин) державний реєстратор міг здійснити таку реєстрацію виключно на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна, виданого за наслідками примусової реалізації майна через публічні торги.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 3 серпня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2008 року, позовні вимоги задовольнив повністю.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 листопада 2008 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, провадження у справі закрив. Роз'яснив позивачу його право на звернення до суду з позовом на загальних підставах в порядку господарського судочинства.

Вищий адміністративний суд України переглянув зазначену ухвалу касаційного суду на підставі заяви позивача за нововиявленими обставинами і постановою від 23 жовтня 2012 року скасував її, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 3 серпня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2008 року залишив у силі.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Банк, посилаючись на неоднакове застосування частини сьомої статті 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ "Про заставу" (далі - Закон № 2654-ХІІ (2654-12) ), просить постанову Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2012 року скасувати, а справу передати на новий касаційний розгляд.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права заявник надав постанови Вищого господарського суду України від 17 лютого 2009 року у справі № 8/91-05 та від 28 березня 2012 року у справі № 11/140, а також ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 29 червня 2006 року.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах та Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що державний виконавець ВДВС постановою від 5 травня 2003 року виконавче провадження за виконавчим написом нотаріуса № 1695 на користь Банку на суму 2 199 118 грн 20 коп. та за судовим наказом від 8 липня 2002 року № 847/5 і ухвалою господарського суду Вінницької області № 847/5-330 на суму 1 858 541 грн 21 коп. на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі - Держкомрезерв) об'єднав у зведене виконавче провадження. Таким чином, Банк та Держкомрезерв були стягувачами в одному виконавчому провадженні і мали отримати задоволення вимог з реалізації майна, що належало боржнику - ВАТ. Майно, з якого стягувачі мали отримати задоволення вимог, - це майновий комплекс зі зберігання та переробки зерна, що знаходиться в смт Тростянець по вул. 1 Травня, 26 та в с. Демківка по вул. Привокзальній, 2.

19 червня 2003 року в процесі реалізації майна боржника - ВАТ - було укладено договір купівлі-продажу заставного майна між державним виконавцем ВДВС Цвігуном В.Л. (продавець), ТОВ (покупець) та Банком (заставодержатель), а також угоду від 26 червня 2003 року про внесення змін до договору купівлі-продажу заставного майна, згідно з якими все майно ВАТ, яке перебувало у заставі відповідно до нотаріально посвідчених договорів застави від 28 травня 2002 року, було реалізовано ТОВ.

11 серпня 2003 року на виконання договору купівлі-продажу заставного майна МБТІ здійснило державну реєстрацію права власності на це майно за ТОВ, а останнє 23 лютого 2005 року уклало договір купівлі-продажу цього майна з ПП.

Залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України погодився з їх висновками про порушення державним виконавцем вимог статей 51, 62 Закону № 606-ХІV внаслідок реалізації заставного майна не шляхом його продажу на прилюдних торгах (аукціоні) з дотриманням вимог статей 57, 66 зазначеного Закону, а шляхом укладення тристороннього договору купівлі-продажу, в якому державний виконавець виступив продавцем, що свідчить про протиправність його дій.

Також касаційний суд погодився з їх висновками про неправомірність дій МБТІ з огляду на те, що реєстрація права власності внаслідок примусової реалізації державною виконавчою службою майна здійснюється на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна, яке видається за наслідками проведення прилюдних торгів. Державний реєстратор не мав права скасовувати державну реєстрацію права власності на майно попереднього власника на підставі договору купівлі-продажу, в якому він не є стороною договору.

Натомість в ухвалі від 29 червня 2006 року колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у справі по обвинуваченню посадової особи ВДВС за статтею 364 Кримінального кодексу України та у постанові Вищого господарського суду України від 17 лютого 2009 року у справі за позовом прокурора Вінницької області в інтересах Держкомрезерву до ТОВ, треті особи: ВАТ, Банк, ПП, про визнання недійсним договору купівлі-продажу заставного майна касаційні суди дійшли висновку, що на момент видання наказу господарським судом Вінницької області про стягнення з ВАТ на користь Держкомрезерву боргу у сумі 2 073 164 грн 57 коп. і накладення на нього арешту це майно вже знаходилось в заставі на підставі договорів застави від 28 травня 2002 року між ВАТ та Банком. Тому відповідно до вимог статті 44 Закону № 606-ХІV у першу чергу задовольняються вимоги про стягнення, забезпечені заставою. Зазначеними договорами застави (пункти 5.2 і 5.3) сторони визначили порядок звернення стягнення та реалізації заставленого майна, згідно з якими одним зі способів такої реалізації при зверненні стягнення шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса сторони визначили продаж заставного майна третій особі на користь заставодержателя (Банку). З огляду на наведене державний виконавець ВДВС правомірно реалізував заставлене майно згідно з частиною сьомою статті 20 Закону № 606-ХІV та пунктами 5.2, 5.3 договорів застави шляхом його продажу третій особі - ТОВ - на користь заставодержателя.

Наведені судові рішення свідчать, що суди касаційної інстанції дійшли різних висновків щодо правомірності (неправомірності) дій державного виконавця, пов'язаних з реалізацією заставленого майна, на яке звернено стягнення.

Усуваючи розбіжності у застосуванні норм матеріального права, які врегульовують зазначені правовідносини, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах та Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до преамбули Закону № 606-ХІV (606-14) його положення визначають умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Отже, примусове виконання виконавчого напису нотаріуса здійснюється в порядку, встановленому Законом № 606-ХІV (606-14) .

Згідно з частиною першою статті 52 Закону № 606-ХІV стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається як для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, так і для задоволення вимог інших стягувачів.

На час виникнення спірних відносин Закон № 606-ХІV (606-14) не містив норм, що визначали особливості звернення стягнення на заставлене майно, зокрема щодо продажу такого майна.

Таким чином, до звернення стягнення на заставлене майно застосовувались загальні правила про примусове виконання рішень, у тому числі норми статті 61 зазначеного Закону щодо реалізації майна боржника на прилюдних торгах, аукціонах.

Разом з цим відповідно до частини сьомої статті 20 Закону № 2654-ХІІ реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду, або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріуса у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону № 2654-ХІІ, яка розкриває порядок здійснення реалізації заставленого майна, зазначений в частині сьомій статті 20 цього Закону, реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - виключно з аукціонів (публічних торгів).

Буквальне тлумачення положень частини сьомої статті 20 та частини першої статті 21 Закону № 2654-ХІІ вказує на те, що реалізація заставленого майна, тобто продаж майна, яке перебуває в заставі, здійснюється на публічних торгах за умови, що іншій порядок реалізації такого майна не визначений в договорі застави. Якщо в договорі встановлений іншій порядок продажу, відмінний від публічних торгів, то в такому разі публічні торги (аукціон) не проводяться.

Отже, договором застави може встановлюватися інший порядок реалізації заставленого майна, відмінний від публічних торгів (аукціону).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що Закон № 2654-ХІІ (2654-12) допускає встановлення в договорі застави порядку примусового виконання рішень, які підлягають виконанню відповідно до Закону № 606-ХІV (606-14) .

Ураховуючи наведене, а також те, що умовами договорів застави від 28 травня 2002 року (пункти 5.2, 5.3), укладеними між ВАТ та Банком, передбачено право заставодержателя реалізувати майно, на яке звернуто стягнення, через вчинення виконавчого напису нотаріуса шляхом його продажу третій особі на свою користь, висновок судів касаційної інстанції господарської та кримінальної юрисдикцій про правомірність дій державного виконавця ВДВС при здійсненні реалізації майна у визначеному договором порядку є таким, що відповідає вимогам Закону № 2654-ХІІ (2654-12) .

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах та Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

Заяву відкритого акціонерного товариства "Універсал Банк" задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2012 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.