640/36447/21 Про визнання протиправним (незаконним) та скасування наказу Міністерства юстиції України про відсторонення особи від роботи;стягнення з Мін'юсту середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 15.02.2024 Прийняття

2. Уточнення позовних вимог пов`язано з тим, що відповідно до наказу вих. №857/5 від 04 березня 2022 року Міністерства юстиції України про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства юстиції України від 09 листопада 2021 року №2653/к, оскаржуваний наказ визнається таким, що втратив чинність з 01 березня 2022 року. Управлінню забезпечення та документообігу доручено відновити ОСОБА_1 доступ до систем електронного документообігу "АСКОД" та будівель Міністерства юстиції України. За вказаним наказом позивачка поновлена на роботі з 01 березня 2022 року, але у зв`язку з військовими діями виконання трудових функцій зупинено в зв`язку із простоєм, фактично доступ до системи електронного документообігу "АСКОД" не надавався. Таким чином, як зазначила позивачка, позовна вимога щодо зобов`язання відповідача допустити ОСОБА_1 до виконання трудових обов`язків, втратила актуальність, у зв`язку з чим позивачка заявила про зменшення позовних вимог у вказаній частині.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Не погодившись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачка звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

5. Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка на час відсторонення від роботи працювала на посаді головного спеціаліста відділу реєстрації друкованих засобів інформації та інформаційних агентств Управління реєстрації громадських формувань, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств Департаменту нотаріату та державної реєстрації.

7. Відповідно до наказу № 2653/к від 09 листопада 2021 року позивачку відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, перепустку заблоковано, вхід до приміщень відповідача обмежено.

8. В оскаржуваному наказі вказано: "Відповідно до статті 46 та частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці", частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", та у зв`язку з ухиленням від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, обов`язковість яких передбачена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щеплення, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 (z1306-21) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 (z1306-21) , вирішено, крім іншого:

відсторонити від роботи ОСОБА_1, головного спеціаліста відділу реєстрації друкованих засобів інформації та інформаційних агентств Управління реєстрації громадських формувань, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств Департаменту нотаріату та державної реєстрації, з 09 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, без збереження заробітної плати".

9. Позивачка зазначає, що підставою видання оскаржуваного наказу є: службова записка в.о. Директора Департаменту нотаріату та державної реєстрації В. Хардікова від 08 листопада 2021 року №1006-19.3.2-21, Акт фіксації ненадання інформації щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARs-CoV-2, передбаченого наказом Міністерства охорони здоров`я України 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням".

10. 06 грудня 2021 року відповідач, за заявою позивачки, перевів її на нову посаду головного спеціаліста відділу реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств Управління реєстрації громадських формувань, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств Департаменту державної реєстрації згідно з наказом № 2898/к про переведення від 06 грудня 2021 року.

11. Наказ про переведення позивачка отримала на прохідній адміністративної будівлі Мін`юсту. Перепустка була заблокована, до робочого місця за новою посадою позивачку не допущено, хоча жодного наказу відповідача про відсторонення позивачки з цієї посади не видавалось відповідачем.

12. На думку позивачки, оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати є незаконним.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року (1236-2020-п) (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 (1096-2021-п) ) встановлено порядок відсторонення від роботи, який визначає умови та підстави відсторонення, час відсторонення та його документальне оформлення певним чином.

14. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 (1096-2021-п) не визнана, у встановленому законодавством порядку, протиправною або нечинною, у зв`язку з чим підлягає обов`язковому виконанню відповідно до статті 117 Конституції України.

15. У цьому випадку відсторонення не пов`язано із дисциплінарним порушенням чи провадженням, на правове регулювання щодо чого звертає увагу позивачка, а пов`язано з іншими законодавчими підставами, що вказує на помилковість правових позицій позивачки у наведеному аспекті.

16. До спірних відносин підлягає застосуванню стаття 46 КЗпП України, відповідно до якої відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі, в тому числі, в інших випадках, передбачених законодавством.

17. Як відомо, термін "законодавство" має широке значення, включає в себе, у тому числі спектр урядових рішень та інших підзаконних актів.

18. Законодавством передбачено, зокрема, статтею 12 Закону України 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (1236-2020-п) (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) ), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень.

19. Той факт, що позивачка фактично відмовилась (ухилилась) від проведення щеплення не спростовує і позивачка, уважаючи відсутнім такий обов`язок.

20. Зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (1236-2020-п) , внесені постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 (1096-2021-п) , щодо відсторонення від роботи у разі відмови або ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень, а також наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (z1306-21) набули чинності з 08 листопада 2021 року.

21. Відповідно до наведених приписів чинного законодавства, у Мін`юсті України підлягали відстороненню від роботи працівники, які, на вказану дату, відмовились або ухилились від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які надали довідку закладу охорони здоров`я про наявність протипоказань до вакцинації (тимчасових або постійних).

22. Належність позивачки за посадою (напрямком діяльності) до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щеплення, сторонами не спростовано.

23. Відтак, оскаржуваний позивачкою наказ в частині її відсторонення від виконання службових обов`язків у зв`язку з відмовою (ухиленням) від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, без надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність протипоказань до вакцинації (тимчасових або постійних) є правомірним.

24. Щодо оплати праці за період відсторонення від роботи, суди указали на те, що за змістом статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР, статті 50 Закону України "Про державну службу" оплата праці здійснюється за виконання роботи, для державних службовців - за виконання посадових обов`язків. Оскільки при відстороненні від роботи державним службовцем посадові обов`язки ним не виконуються, відсутні підстави для виплати заробітної плати за період відсторонення.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

25. У касаційній скарзі скаржник посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України вказує, що при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції не враховані висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, а саме досягнення легітимної мети шляхом відсторонення працівника від роботи, який не мав обов`язкового щеплення від COVID-19.

26. Позиція скаржника полягає в тому, що через неправильне застосування норм матеріального і процесуального права суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку стосовно правомірності наказу відповідача про відсторонення позивачки від виконання службових обов`язків та припинення виплати їй заробітку.

27. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), зазначає, що перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися в межах касаційної скарги.

29. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Відповідно до частини першої-третьої статті 30 Закону України "Основи законодавства про охорону здоров`я" держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

31. Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

32. У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

33. Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

34. Положеннями статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" визначено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

35. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

36. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я.

37. Відповідно до статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (267-2015-п) (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90 (90-2020-п) ), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, наказом Міністерством охорони здоров`я України 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

38. Згідно з цим Переліком обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

39. Статтею 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" делеговано Кабінету Міністрів України встановлювати та відміняти карантин.

40. Частиною другою статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

41. За приписами пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" №1236 від 09 грудня 2020 року (1236-2020-п) , установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин.

42. Постановою Кабінету Міністрів України №1096 від 20 жовтня 2021 року (1096-2021-п) доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року (1236-2020-п) , зокрема, пунктом 41-6, відповідно до якого зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (z1306-21) (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

43. Приписами частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

44. Відповідно до статті 46 КзпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

45. Спірним питанням у цій справі є правомірність відсторонення позивачки від роботи з підстав відсутності підтвердження проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19.

46. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, враховує, що Велика Палата Верховного Суду за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 висловила правовий висновок, який підлягає врахуванню у цьому касаційному провадженні та полягає у наступному.

47. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, досліджуючи питання відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на підставі закону, дійшла висновку про те, що обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (4004-12) . Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 (1096-2021-п) передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".

48. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

49. Надаючи відповідь на питання чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до її приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

50. Водночас у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

51. Досліджуючи питання, чи було відсторонення позивачки від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

52. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

53. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

54. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

55. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка працювала на посаді головного спеціаліста відділу реєстрації друкованих засобів інформації та інформаційних агентств Управління реєстрації громадських формувань, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств Департаменту нотаріату та державної реєстрації.

56. Формально ОСОБА_1 належить до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

57. Водночас з обсягу встановлених обставин справи вбачається, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не врахував, що застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або неможливість встановлення їй іншої форми організації праці.

58. Верховний Суд зауважує на тому, що судами попередніх інстанцій не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи, і докази протилежного відповідач не надав.

59. ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в Управлінні реєстрації громадських формувань, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств Департаменту нотаріату та державної реєстрації, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19.

60. Ураховуючи наведене, таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

61. Також як убачається із змісту позовних вимог, позивачкою була заявлена вимога про стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час відсторонення від виконання посадових обов`язків.

62. Так, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов`язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.

63. У той же час положення статті 341 КАС України позбавляють можливості суд касаційної інстанції самостійно визначити розмір середнього заробітку за час відсторонення від виконання посадових обов`язків.

64. З огляду на це Суд не може погодитися або спростувати як висновки сторін у справі стосовно суті спору, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки необхідності відсторонення позивачки від роботи, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.

65. Як обумовлено статтею 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

66. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

67. Оскільки під час розгляду цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення помилкового судового рішення, і виправлення відповідної помилки потребує з`ясування обставин і дослідження доказів, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд суду першої інстанції.