1.380.2019.001249 Про визнання неправомірними дій об`єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у призначені особі пенсію за віком, зобов`язання ОПФУ призначити та перерахувати особі пенсію за віком - 15.02.2024 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2021 (головуючий суддя: Ланкевич А.З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2022 (головуючий суддя: Ільчишин Н.В., судді: Коваль Р.Й., Гуляк В.В.) у справі № 1.380.2019.001249 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУПФУ у Львівській області), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні пенсії, викладене у листі від 19.10.2018;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непризначення позивачу пенсії;

зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 03.10.2018 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 27.10.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2022, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить касаційний суд скасувати оскаржувані судові рішення, і ухвалити нову постанову про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 08.06.2022 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 14.02.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що є громадянином України, проте з листопада 2000 року виїхав на постійне місце проживання до країни Ізраїль. Зазначає, що через свого представника звернувся до пенсійного органу за призначенням пенсії, однак у призначенні пенсії за віком протиправно відмовлено.

Наполягає, що у віці 77 років та за наявності страхового стажу понад 29 років, позивач досяг усіх необхідних умов, встановлених статтею 26 Закону № 1058-IV, для призначення пенсії за віком, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Вважає, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав. Таким чином, право позивача на отримання пенсії за віком є беззаперечним і забезпечення цього права ставить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Відповідач позов не визнав. Посилається на те, що звертаючись із заявою про призначення пенсії за віком, позивач не додав до заяви жодних оригіналів документів, а також не додав документу, що підтверджує місце проживання (реєстрації). Також відповідач наголосив, що із заявою встановленого зразка позивач не звертався, відповідно рішення про відмову у призначенні пенсії відповідачем не приймалося. Своєю чергою, відповідь на звернення позивача не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а носить лише інформативний характер, а отже не може бути предметом оскарження дій чи бездіяльності управління. Просить відмовити у задоволенні позову.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, до 2000 року працював на території України. Трудовий стаж позивача складає 29 років, що підтверджується відомостями, зазначеними у трудовій книжці.

28.11.2000 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

03.10.2018 представник позивача на підставі нотаріальної довіреності звернувся до відповідача із заявою про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком. До зазначеної заяви були додані наступні документи: нотаріально засвідчена довіреність; паспорт громадянина ОСОБА_1 для виїзду за кордон серії НОМЕР_1, виданий 20.11.1997; ізраїльське посвідчення особи ОСОБА_1 ; трудова книжка; диплом про навчання; оригінал нотаріально засвідченої та апостильованої особистої заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії.

Листом від 19.10.2018 № 27700/67/Ш-20/07.05-06 ГУПФУ у Львівській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії з наступних підстав: відсутня міжнародна пенсійна угода між Україною та Ізраїлем; відсутня реєстрації позивача на території України за місцем знаходження відповідача; документ, який посвідчує особу позивача не відповідає вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону про пенсії, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України №22-1 від 25.11.2005 (z1566-05) .

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що підставою для вчинення пенсійним органом дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи подана з пред`явленням паспорта або іншого документа, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Водночас суди встановили, що при зверненні за призначенням пенсії не було додано належного посвідчення особи (позивача) в розумінні норм національного законодавства.

Своєю чергою, посвідчення особи громадянина Ізраїлю, яке видано Державою Ізраїль, не є належним документом, що посвідчує особу яка звернулася за призначенням/поновленням пенсії, подання якого передбачено пунктом 2.9 Порядку №22-1.

Така правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.09.2018 у справі № 805/465/18-а.

Щодо поданого позивачем разом із заявою про призначення пенсії закордонного паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1, то суди попередніх інстанцій констатували, що строк його дії закінчився у 2007 році.

Одночасно із цим, суди наголосили, що зі спливом строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон, особа не втрачає громадянства України чи будь-яких інших прав, проте сам документ вже не може бути використаний за своїм безпосереднім призначенням. Такий документ визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується. Замість нього, в разі знаходження особи за кордоном, документом, що тимчасово заміщує функції паспорта громадянина України для виїзду за кордон є посвідчення особи на повернення в Україну.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недотримання позивачем встановленого порядку звернення за призначенням пенсії.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 127/20588/17, від 18.07.2018 у справі № 263/3644/17 та від 18.09.2018 у справі № 199/5647/17, відповідно до яких, надання до органу, який призначає пенсію, ізраїльського посвідчення особи, на підставі якого була верифікована особа, є належним документом, що посвідчує особу позивача.

У контексті наведеної вище практики Верховного Суду, скаржник наголосив, що має дійсний документ - посвідчення особи, видане МВС Держави Ізраїль, котре містить інформацію про його особу, місце проживання та вік, як того вимагає пункт 2.9 Порядку № 22-1.

Отже, скаржник вважає, що при зверненні за призначенням пенсії ним були надані документи, які дають змогу встановити особу пенсіонера.

Також скаржник зазначив, що закінчення дії паспорту для виїзду за кордон не свідчить про припинення прав та обов`язків між позивачем та державою України, а тільки вказує на те, що цей документ не може бути використаний за призначенням, а саме посвідчувати особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном.

Своєю чергою, доказів припинення громадянства України позивача в установленому порядку, матеріали справи не містять.

Просить врахувати при вирішенні справи правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 29.07.2020 у справі № 489/89/17, від 22.09.2021 у справі №520/2994/17.

За таких обставин скаржник вважає, що при віці 77 років і страховому стажі понад 29 років, останній досяг усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком, встановлених статтею 26 Закону № 1058-IV, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Також із покликанням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 скаржник стверджує про наявність правових підстав для виплати пенсії з компенсацією втрати частини доходів.

Крім того, також наявні підстави для проведення індексації пенсії.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Наполягає, що позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, позаяк до заяви не було подано необхідного пакету документів, перелік яких визначений Законом № 1058-IV (1058-15) та Порядком № 22-1.

Окремо відповідач акцентував увагу на тому, що посвідчення особи, видане МВС Держави Ізраїль, не є належним документом, що посвідчує особу у розумінні норм національного законодавства.

Крім того, відповідач також просив врахувати, що відсутня міжнародна пенсійна угода між Україною та Ізраїлем.

Також на думку відповідача, відсутні підстави для здійснення індексації пенсії та виплати компенсації втрати частини доходів.

Позивач подав відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якому наполягає на комплектності поданих документів для призначення пенсії за віком.

Наполягає, що відповідно до законодавства, що діє в Державі Ізраїль, особа позивача в момент підписання його заяви в Ізраїлі була верифікована ізраїльським нотаріусом на підставі ізраїльського посвідчення особи. Нотаріально засвідчена заява позивача була легалізована печаткою апостиль у відповідності до Гаагської конвенції, з усіма обов`язками державних органів України як країни - учасника конвенції.

Також із посиланням рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 (v025p710-09) позивач наголосив, що встановлення залежності права на пенсійне забезпечення від факту укладання або не укладання Україною міжнародного договору з іншою державою, яку громадяни України обрав місцем свого постійного проживання, суперечить конституційним гарантіям стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадян України, які перебувають за її межами, права на соціальних захист у старості.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (995_004) визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.

Пенсійні правовідносини регулюються Законом № 1058-ІV (1058-15) , який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Згідно із статтею 1 Закону №1058-ІV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За приписами статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Згідно із положеннями пункту 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що особа яка звертається до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії повинна пред`явити чинні паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації; при цьому документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку.

Спірним у межах цієї справи є те, чи посвідчення особи, видане МВС Держави Ізраїль, вважається документом, який посвідчує особу у розумінні норм законодавства України, зокрема пункту 2.9 Порядку № 22-1.

Судами попередніх інстанцій установлено, що при зверненні до пенсійного органу представник позивача надав у якості документу, що посвідчує особу ОСОБА_1 - посвідчення особи, видане МВС Держави Ізраїль від 25.08.2011.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус (далі - Закон №5492-VI (5492-17) ) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

Пунктом 2.22 Порядку № 22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Згідно із пунктом 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Отже, саме Порядком № 22-1 визначений перелік документів, які подаються при зверненні до пенсійного органу разом із заявою про призначення виплати пенсії.

В контексті обставин справи, визначальним є той факт, що особа, яка звертається за пенсією, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Проте, подане представником позивача посвідчення, видане МВС Держави Ізраїль, посвідчує особу виключно на території Держави Ізраїль та не є посвідченням особи у розумінні пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI, пункту 2.9 Порядку № 22-1.

Водночас, положення Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 № 113 (z0535-02) , не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1.4 цієї Інструкції, легалізації не підлягають оригінали, копії та фотокопії паспортів, військових квитків, трудових книжок, документів, що мають характер листування, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчення водія, посвідчення особи, нормативно-правові акти та роз`яснення щодо їх застосування.

Аналогічний висновок щодо застосування норм Закону № 1058-IV (1058-15) та Порядку №22-1 викладений у постановах Верховного Суду від 21.09.2018 у справі № 805/465/18-а, від 01.10.2021 у справі № 280/5116/19, від 21.12.2021 у справі № 540/1588/19 від 05.05.2022 у справі № 520/9776/19 та від 31.01.2023 у справі № 200/11358/19-а, та рішення судів попередніх інстанцій відповідають цій практиці.

Колегія суддів враховує, що зазначена практика Верховного Суду є релевантною до спірних правовідносин. Відступ від правової позиції, викладеної Верховним Судом у зазначених постановах, не здійснювався.

Водночас, наведена скаржником практика Верховного Суду не є релевантною до спірних правовідносин, позаяк стосується питання поновлення виплати раніше призначеної на території України пенсії за віком на умовах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (справи № 127/20588/17 та №199/5647/17), і не регулює питання призначення пенсії вперше за цим Законом. У справі № 263/3644/17 спір стосується поновлення раніше призначеної пенсії за вислугу років згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (2262-12) .

Суди попередніх інстанцій також встановили, що до заяви про призначення пенсії за віком представником позивача, серед іншого, було додано паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1, строк дії якого закінчився у 2007 року (дійсний до 20.11.2007).

Щодо можливості використання паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1, як документа, що посвідчує громадянство України, особу заявника, його вік, місце проживання (реєстрації), колегія суддів зазначає таке.

Відповідно приписів статті 22 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років.

У разі втрати паспорта громадянина України для виїзду за кордон або закінчення строку його дії під час перебування в Україні громадянина, який постійно проживає за кордоном, оформлення та видача йому паспорта для виїзду за кордон здійснюються розпорядником Реєстру.

Оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом. У разі закінчення строку дії документа або смерті особи її документи в порядку і строки, визначені законодавством, здаються уповноваженому суб`єкту, який видав такий документ, якщо інше не передбачено цим Законом, а якщо така особа проживає (проживала) за кордоном - ЗДУ (частини перша, восьма статті 16 Закону № 5492-VI).

За змістом пункту 2 частини першої статті 27 Закону № 5492-VI, в разі, зокрема, закінчення строку дії документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України та надають право такій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну, документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України (крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті), дає право на в`їзд в Україну є посвідчення особи на повернення в Україну.

Згідно із підпунктом 2 пункту 89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 № 152 (152-2014-п) , паспорт для виїзду за кордон визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі, зокрема, закінчення строку його дії або прийняття рішення про його обмін до закінчення строку його дії.

Проте, у справі що розглядається, позивачем не було надано доказів, та судами не встановлено обставин, які свідчать про продовження позивачу терміну дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що на дату звернення представника позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії від 03.10.2018, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, у якості документу, що посвідчував особу позивача, був недійсним.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо недотримання заявником встановленого порядку звернення за призначенням пенсії у зв`язку із поданням неповного комплекту документів, визначених Законом №1058-IV (1058-15) та Порядком №22-1, є цілком слушними.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає передчасним вирішення питання про здійснення індексації пенсії та виплати компенсації втрати частини доходів, оскільки такі вимоги є похідними.

Одночасно із цим, суди попередніх інстанцій слушно наголосили, що закінчення строку дії паспорта не є автоматичною умовою позбавлення останнього громадянства України, оскільки така особа не позбавлена права у встановленому законом порядку отримати (продовжити дію) документа, що підтверджує її особу на території України.

Відповідно ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за віком, проте за умови звернення до управління ПФУ із відповідною заявою з дотриманням положень Закону № 1058-IV (1058-15) та Порядку № 22-1, якими врегульовано питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій.

Разом з цим, колегія суддів колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.07.2020 у справі № 489/89/17 та від 22.09.2021 у справі №520/2994/17, оскільки у вказаних справах, на відміну від справи, яка розглядається, стояло питання про наявність у заявника громадянства України. У той же час, у справі, що розглядається, сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 є громадянином України. Підставою для відмови у призначенні пенсії було не відсутність або наявність громадянства, а те, що із заявою не було додано документа, який би посвідчив особу заявника.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги позивача.

Доводи касаційної скарги позивача зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами першої та апеляційної інстанцій. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві та апеляційній скарзі з урахуванням яких судами вже надана оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга також не містить.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до положень статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.