Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.11.2001р.
За позовом Державної податкової інспекції у Н-ському районі м.
Києва
До Приватного підприємства "ХХХ" Приватного підприємства "УУУ"
Про визнання угоди недійсною
Представники
Від Позивача Присутні
Від Відповідача-1 не заявився.
Від Відповідача-2 Присутні
Судом відповідно до ст.75 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оголошена
перерва з ХХ.ХХ.2001 р. по ХХ.ХХ.2001 р.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача-1 та
Відповідача-2 про визнання договору купівлі-продажу, укладеного в
усній формі недійсним при наявності умислу зі сторони
Відповідача-1. з підстав ст. 49 ЦК України( 1540-06 ) (1540-06)
, та просить
зобов'язати Відповідача-1 повернути все одержане за угодою
Відповідачу-2, а одержане останнім або належне йому на
відшкодування виконаного, стягнути в доход держави.
Відповідач-2 проти позову заперечує (відзив знаходиться в
матеріалах справи), посилаючись на безпідставність позовних вимог
та відсутність порушень законодавства з боку Відповідача-1 та
Відповідача-2 при укладенні спірної угоди, просить в позові
відмовити.
Відповідач-1 відзив на позов не подав, в судове засідання не
з'явився, не виконав вимог суду, викладених в ухвалі про порушення
провадження у справі.
Відповідно до ст. 75 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
справа розглядається
за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників
позивача та Відповідача-2 суд встановив:
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов
Договору купівлі-продажу. що був укладений сторонами в усній формі
Відповідач-2 зобов'язався перерахувати Відповідачу-1 грошові кошти
за отриманий у останнього товар (паперові етикетки та конверт
с.11).
Умови зазначеного Договору сторонами було виконано в повному
обсязі, а саме: Відповідачем -2, на підставі рахунку-фактури № 1
від ХХ.ХХ.1999 р. платіжним дорученням - № 7 від ХХ.ХХ.1999 р.
було сплачено грошові кошти за товар у сумі 4 500,00 грн. а
Відповідачем-1 за видатковою накладною № 4 від ХХ.ХХ.1999р. було
поставлено Відповідачу-1 зазначений товар.
Відповідачем-1 було видано податкову накладну № 1 від ХХ.ХХ.1999
р. на суму 4 500 грн, ПДВ- 750,00 грн.
В своїх позовних вимогах позивач посилається на ті обставини, що
за юридичною адресою Відповідач-1 не знаходиться, звітів до ДПІ не
подає, податків не сплачує, за період з ХХ.ХХ.1998 р. по
ХХ.ХХ.2000 р. (відповідно до довідки Н-ського РУГУ МВС України №4
від ХХ.ХХ.2000 р., яка знаходиться в матеріалах справи) дозволу на
виготовлення печаток та штампів не отримував та зареєстрований за
загубленим паспортом.
За таких обставин позивач вважає, що метою укладення спірної угоди
є приховування Відповідачем-1 доходів, що в свою чергу завдає
збиткам державі.
Відповідно до ст.49 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо угода укладена з
метою, заздалегідь суперечною інтересам держави і суспільства, то
при наявності умислу у однієї з сторін все одержане нею за угодою
повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або
належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Для даних угод характерними є такі ознаки:
а) вчинення їх об'єктивно призводить до порушення інтересів
держави і суспільства в цілому. А тому, у даному випадку наявним
повинно бути недотримання саме нормативних актів, які визначають
соціально-економічні основи держави і суспільства;
б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін
порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка
заздалегідь суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для
визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або
принаймні однієї) у формі умислу;
в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку
посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи. А
відтак, суб'єктивний склад правопорушення повинен бути
встановлений відповідним компетентним органом держави і
підтверджений законодавче визначеними засобами доказування.
Таким чином, із наданих суду доказів вбачається, що позивачем не
доведено належним чином в чому саме полягала заздалегідь суперечна
інтересам держави і суспільства мета укладання угоди, а також
наявність в діях відповідача вини у формі умислу, оскільки
сторонами повністю було виконані умови договору, про що свідчить
відсутність будь-яких доказів порушення даними підприємствами
законодавства про оподаткування і застосування в зв'язку з цим до
нього фінансових санкцій.
Також, позивач не довів, що усна угода була укладена відповідачами
з метою саме заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з
будь-якою іншою.
Несплата Відповідачем-1 податків дійсно порушує інтереси держави,
але це не є достатньою підставою для визнання угоди, укладеної
недоброчинним платником податків, недійсною. Слід зазначити, що в
акті перевірки наявності юридичних осіб, що зареєстровані за
юридичною адресою від ХХ.ХХ.2000 р., що наданий позивачем як доказ
відсутності Відповідача-1 за місцем знаходження, зазначається, що
Відповідач-1 заборгованості до бюджету не має.
Відсутність Відповідача-1 за юридичною адресою, не може бути
підставою для визнання угоди недійсною, оскільки, в даномувипадку
законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу за
неповідомлення платника податків про зміну місця знаходження.
Крім того, позивачем не було надано доказів щодо визнання
недійсними статутних та інших первинних документів Відповідача-1 в
судовому порядку, а отже Відповідач-1, у відповідності до ст.23-26
ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
має цивільну правоздатність, та відповідно
право на укладання цивільно-правових угод.
До наведеного слід додати, що жодним законодавчим актом України не
передбачається зобов'язань покупця (також не надано йому права)
перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем
(виконавцем) в його первинних документах, а також контролювати
показники податкової звітності по ПДВ іншого платника податку. Це
саме стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати
ним державі податків. Згідно ст. 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
ніхто не може бути примушений робити те, що не
передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог і заперечень, однак жодних доказів в підтвердження своїх
доводів, викладених в позовній заяві, позивачем не надано.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги з підстав,
зазначених у позовній заяві, задоволенню не підлягають.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33,49,82-85 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд -
ВИРІШИВ :
В позові відмовити.