Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
 
                  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
 
                             РІШЕННЯ
 
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
19.11.2001р.
 
За позовом  Державної  податкової  інспекції  у Н-ському районі м.
Києва
 
До Приватного підприємства "ХХХ" Приватного підприємства "УУУ"
 
Про визнання угоди недійсною
 
 
Представники
Від Позивача Присутні
Від Відповідача-1 не заявився.
Від Відповідача-2 Присутні
 
Судом відповідно до  ст.75  ГПК   України   ( 1798-12 ) (1798-12)
          оголошена
перерва з ХХ.ХХ.2001 р. по ХХ.ХХ.2001 р.
 
                        ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
 
Позивач звернувся   до   суду   з   позовом  до  Відповідача-1  та
Відповідача-2 про визнання договору купівлі-продажу,  укладеного в
усній   формі   недійсним   при   наявності   умислу   зі  сторони
Відповідача-1. з підстав ст. 49 ЦК України( 1540-06 ) (1540-06)
        , та  просить
зобов'язати   Відповідача-1   повернути  все  одержане  за  угодою
Відповідачу-2,  а  одержане   останнім   або   належне   йому   на
відшкодування виконаного, стягнути в доход держави.
 
Відповідач-2 проти   позову   заперечує   (відзив   знаходиться  в
матеріалах справи),  посилаючись на безпідставність позовних вимог
та  відсутність  порушень  законодавства  з  боку Відповідача-1 та
Відповідача-2  при  укладенні  спірної  угоди,  просить  в  позові
відмовити.
 
Відповідач-1 відзив  на  позов  не  подав,  в  судове засідання не
з'явився, не виконав вимог суду, викладених в ухвалі про порушення
провадження у справі.
 
Відповідно до ст.  75 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
         справа розглядається
за наявними в ній матеріалами.
 
Розглянувши матеріали справи,  заслухавши пояснення  представників
позивача та Відповідача-2 суд встановив:
 
Як вбачається   з  матеріалів  справи,  у  відповідності  до  умов
Договору купівлі-продажу. що був укладений сторонами в усній формі
Відповідач-2 зобов'язався перерахувати Відповідачу-1 грошові кошти
за отриманий у останнього  товар  (паперові  етикетки  та  конверт
с.11).
 
Умови зазначеного  Договору  сторонами  було  виконано  в  повному
обсязі,  а саме:  Відповідачем -2, на підставі рахунку-фактури № 1
від  ХХ.ХХ.1999  р.  платіжним  дорученням - № 7 від ХХ.ХХ.1999 р.
було сплачено грошові кошти за  товар  у  сумі  4  500,00  грн.  а
Відповідачем-1  за видатковою накладною № 4 від ХХ.ХХ.1999р.  було
поставлено Відповідачу-1 зазначений товар.
 
Відповідачем-1 було видано податкову накладну № 1  від  ХХ.ХХ.1999
р. на суму 4 500 грн, ПДВ- 750,00 грн.
 
В своїх  позовних вимогах позивач посилається на ті обставини,  що
за юридичною адресою Відповідач-1 не знаходиться, звітів до ДПІ не
подає,   податків  не  сплачує,  за  період  з  ХХ.ХХ.1998  р.  по
ХХ.ХХ.2000 р.  (відповідно до довідки Н-ського РУГУ МВС України №4
від ХХ.ХХ.2000 р., яка знаходиться в матеріалах справи) дозволу на
виготовлення печаток та штампів не отримував та зареєстрований  за
загубленим паспортом.
 
За таких обставин позивач вважає, що метою укладення спірної угоди
є приховування Відповідачем-1 доходів,  що  в  свою  чергу  завдає
збиткам державі.
 
Відповідно до ст.49 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
        ,  якщо угода укладена з
метою,  заздалегідь суперечною інтересам держави і суспільства, то
при  наявності умислу у однієї з сторін все одержане нею за угодою
повинно бути повернуто другій стороні,  а одержане  останньою  або
належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
 
Для даних угод характерними є такі ознаки:
 
а) вчинення   їх  об'єктивно  призводить  до  порушення  інтересів
держави і суспільства в цілому.  А тому,  у даному випадку наявним
повинно  бути недотримання саме нормативних актів,  які визначають
соціально-економічні основи держави і суспільства;
 
б) такі  угоди  характеризуються   суб'єктивним   наміром   сторін
порушити   вимоги   закону,  оскільки  укладаються  з  метою,  яка
заздалегідь суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для
визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або
принаймні однієї) у формі умислу;
 
в) факт наявності суб'єктивного чинника може  мати  місце  з  боку
посадових осіб підприємства,  а не з боку самої юридичної особи. А
відтак,   суб'єктивний   склад   правопорушення    повинен    бути
встановлений    відповідним   компетентним   органом   держави   і
підтверджений законодавче визначеними засобами доказування.
 
Таким чином,  із наданих суду доказів вбачається,  що позивачем не
доведено належним чином в чому саме полягала заздалегідь суперечна
інтересам держави і суспільства  мета  укладання  угоди,  а  також
наявність  в  діях  відповідача  вини  у  формі  умислу,  оскільки
сторонами повністю було виконані умови договору,  про що  свідчить
відсутність  будь-яких  доказів  порушення  даними  підприємствами
законодавства про оподаткування і застосування в зв'язку з цим  до
нього фінансових санкцій.
 
Також, позивач не довів, що усна угода була укладена відповідачами
з метою саме заздалегідь суперечною  інтересам  держави,  а  не  з
будь-якою іншою.
 
Несплата Відповідачем-1  податків дійсно порушує інтереси держави,
але це не є достатньою підставою  для  визнання  угоди,  укладеної
недоброчинним платником податків,  недійсною. Слід зазначити, що в
акті перевірки  наявності  юридичних  осіб,  що  зареєстровані  за
юридичною адресою від ХХ.ХХ.2000 р., що наданий позивачем як доказ
відсутності Відповідача-1 за місцем знаходження,  зазначається, що
Відповідач-1 заборгованості до бюджету не має.
 
Відсутність Відповідача-1  за  юридичною  адресою,  не  може  бути
підставою для визнання угоди недійсною,  оскільки, в даномувипадку
законодавством  передбачена  відповідальність  у вигляді штрафу за
неповідомлення платника податків про зміну місця знаходження.
 
Крім того,  позивачем  не  було  надано  доказів   щодо   визнання
недійсними статутних та інших первинних документів Відповідача-1 в
судовому порядку, а отже Відповідач-1, у відповідності до ст.23-26
ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
         має цивільну правоздатність,  та відповідно
право на укладання цивільно-правових угод.
 
До наведеного слід додати, що жодним законодавчим актом України не
передбачається  зобов'язань  покупця  (також не надано йому права)
перевіряти   достовірність   даних,   які   вказуються   продавцем
(виконавцем)  в  його  первинних документах,  а також контролювати
показники податкової звітності по ПДВ іншого платника податку.  Це
саме  стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати
ним    державі   податків.   Згідно  ст.  19  Конституції  України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
           ніхто  не  може бути примушений робити те,  що не
передбачено законодавством.
 
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
         кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог і заперечень,  однак жодних доказів  в  підтвердження  своїх
доводів, викладених в позовній заяві, позивачем не надано.
 
Враховуючи викладене,  суд  вважає,  що  позовні вимоги з підстав,
зазначених у позовній заяві, задоволенню не підлягають.
 
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33,49,82-85 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
        , суд -
 
                            ВИРІШИВ :
 
В позові відмовити.