140/15761/20 Про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України, та стягнення недоплаченої суми суддівської винагороди - 15.02.2024 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №140/15761/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Волинській області, третя особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби у Волинській області, Державна судова адміністрація України, про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої суми суддівської винагороди, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року (головуючий суддя Сорока Ю.Ю.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року (головуючий суддя - Запотічний І.І., судді - Глушко І.В., Довга О.І.),

І. Історія справи

1. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Державна судова адміністрація України, у якому просила:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати судді Луцького міськрайонного суду Волинської області - ОСОБА_1, суддівської винагороди в обмеженому розмірі, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірі мінімальної заробітної плати, установленої на 01 січня 2020 року;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на користь судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 144 576 грн 35 коп.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначала, що працює на посаді судді Луцького міськрайонного суду Волинської області та має право на отримання суддівської винагороди відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Проте, у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року суддівська винагорода протиправно виплачувалась з урахуванням обмеження, установленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", що є порушенням права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

3. Переконувала, що Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) , яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) доповнено статтею 29 в частині обмеження розміру суддівської винагороди суперечить Конституції України (254к/96-ВР) , у зв`язку із чим не може застосовуватися при її нарахуванні.

4. Вважала, що відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи чинного законодавства України та з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виплачував позивачу суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року, адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області щодо нарахування та виплати судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 суддівської винагороди в обмеженому розмірі, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 01 січня 2020 року;

- стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області на користь судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 недонараховану та недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 144 576 (сто сорок чотири тисячі п`ятсот сімдесят шість) гривень 35 копійок.

6. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій зазначили, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у частині суддівської винагороди, не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) та нормам міжнародного права, а тому до спірних правовідносин застосовуються норми Конституції України (254к/96-ВР) як норми прямої дії.

7. Указали, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, у свою чергу, виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші Закони.

8. Із урахуванням наведеного констатували, що розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом та не застосовувати до спірних правовідносин статтю 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, у якій скаржник просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року та направити справу №140/15761/20 на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. Як на підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

11. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення належного відповідача - розпорядника бюджетних коштів та наявність виділених кошторисних призначень на виплату суддівської винагороди у подібних правовідносинах, а саме обмеження розміру суддівської винагороди, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

12. Обґрунтовуючи посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України звертає увагу на те, що справу №140/15761/20 суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження, тоді як вона, зважаючи на своє значення, категорію, складність, обсяг і характер доказів, суспільний інтерес до справи, мала б розглядатися за правилами загального позовного провадження.

13. Переконує, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для невиконання вимоги статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" про застосування обмеження максимального розміру у тому числі суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами та і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду усупереч указаній нормі.

14. Звертає увагу на те, що у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року норма про застосування обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала виконанню. Скаржник, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди суддям, у тому числі і позивачу, за рахунок бюджетних коштів, не могло здійснювати її нарахування, ігноруючи норми бюджетного законодавства.

Позиція інших учасників справи

15. 10 грудня 2021 року до касаційного суду від Державної судової адміністрації України надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, у якому третя особа підтримала доводи касаційної скарги та просила урахувати відзив під час касаційного розгляду справи №140/15761/20.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

16. 16 вересня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області.

17. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 вересня 2021 року для розгляду судової справи №140/15761/20 визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

18. Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2021 року касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області залишено без руху.

19. Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі №140/15761/20 на підставі пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

20. Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

21. Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року закінчено підготовчі дії у цій справі, справу №140/15761/20 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

22. Указом Президента України від 19 вересня 2008 року №843/2008 (843/2008) ОСОБА_1 призначено на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області строком на 5 років.

23. Постановою Верховної Ради України №445-VII від 05 вересня 2013 року (445-18) ОСОБА_1 обрано на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області - безстроково.

24. У період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 виплачувалась суддівська винагорода з урахуванням обмеження, установленого статтею 29 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) .

25. Не погодившись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

26. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

28. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

29. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

30. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй. Норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

31. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

32. У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

33. За частинами першою, другою статті 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

34. Відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

35. За частиною другою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

36. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

37. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) , згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - у редакції, яка діяла до ухвалення рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року (v010p710-20) ): "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, установлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, установлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

38. Водночас, рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) . Указані положення Законів втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

39. Спірним у цій справі є питання правомірності дій відповідача щодо виплати позивачці суддівської винагороди з обмеженням її розміру у спірному періоді [з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року] на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) .

40. Так, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

41. Конституцією України (254к/96-ВР) , у редакції Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (1401-19) , вперше закріплено положення, які передбачають спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме: розмір винагороди судді установлюється законом про судоустрій.

42. Із цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які у системному зв`язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

43. Наявність у Конституції України (254к/96-ВР) зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про виплату суддівської винагороди) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовно, але й певною мірою ієрархічно. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України (254к/96-ВР) відповідно до її статті 8 має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, із яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

44. Норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії, тому при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

45. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який, з огляду як на назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій у значенні частини другої статті 130 Конституції України.

46. У той же час Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) , у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) , має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України (2456-17) (далі - БК України). Цей закон [про Державний бюджет України] не повинен містити іншого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України (254к/96-ВР) не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

47. На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) і від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

48. Необхідно також зауважити, що Конституційний Суд України рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами та абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) і за текстом указаного рішення зазначені положення законів України, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

49. З огляду на викладене Суд констатує, що обмеження розміру суддівської винагороди позивачці, у зв`язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) протягом указаного періоду [з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року], є неправомірним, на що правильно указали суди попередніх інстанцій у цій справі.

50. Колегія суддів звертає увагу на те, що 03 березня 2021 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин, на що правильно указує відповідач у тексті касаційної скарги. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (зі змінами, внесеними згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, проте пам`ятаючи про підстави їхнього виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі №340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.

51. Так, Верховний Суд у межах розгляду справи №340/1916/20 зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (указану в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (п.54). Зміни до цього Закону у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, отож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма мінімальними заробітними платами) не було (п.55).

52. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність обмеження виплати позивачці суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року відповідають висновкам Верховного Суду у справі №340/1916/20.

53. Водночас згаданою постановою від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах. При вирішенні питання про те, який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати у такій ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.

54. Так, відповідачем у справі №340/1916/20 був суд апеляційної інстанції (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду Гончара В.М. із застуванням обмеження нарахування у сумі 47 320 грн 00 коп.). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їхнього виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов`язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Для захисту порушеного права вимагалося з`ясувати додаткові обставини (щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема, чи вносилися зміни до кошторису суду у цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (оскільки інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).

55. Повертаючись до обставин цієї справи, необхідно зазначити, що ОСОБА_1 заявила позов до ТУ ДСА України в Волинській області, у якому просить стягнути недонараховану та невиплачену суддівську винагороду, адже вважає, що цей орган безпідставно виплачував їй суддівську винагороду (з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року) у меншому розмірі, ніж належить.

56. Щодо належного відповідача за цим позовом [ТУ ДСА України в Волинській області] і обраного способу захисту порушеного права, Суд зазначає таке.

57. У постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі №340/1916/20), однак цей аспект указаної справи вимагав з`ясування додаткових обставин, у зв`язку з чим справу було направлено на новий розгляд.

58. Аналогічне питання виникло у межах спірних правовідносин цієї справи.

59. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року за клопотанням Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області залучено Державну судову адміністрацію України до участі у справі №140/15761/20 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

60. Обґрунтовуючи необхідність залучення Державної судової адміністрації України до участі у справі №140/15761/20 суд апеляційної інстанції указував на необхідність з`ясування ролі Державної судової адміністрації України [крізь призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами] у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

61. Проте, виходячи зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не з`ясували обставин справи у цій площині. Поза увагою залишилися питання щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Луцького міськрайонного суду Волинської області та безпосередньо позивачці протягом спірного періоду [з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року].

62. Зважаючи на мотиви, які навів Верховний Суд у постанові у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (у схожих правовідносинах), Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій у відповідній частині не відповідають тим настановам і вказівкам, які за подібних обставин справи (№340/1916/20) визначив Верховний Суд для правильного вирішення спору щодо виплати суддівської винагороди.

63. Так, відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

64. Відповідно до статті 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, установленому Бюджетним кодексом України (2456-17) .

65. Для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

66. Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) ), на думку Суду, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА України у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.

67. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, Суд дійшов висновку про те, що оскільки головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

68. Водночас Суд зазначає, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (845-2011-п) , наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Тут треба зауважити, що, ураховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА України).

69. У розрізі обставин цієї справи Суд не заперечує, що ТУ ДСА України в Волинській області є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі є закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Луцького міськрайонного суду Волинської області. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди, теж вимагали правової оцінки, що було зроблено судами попередніх інстанцій.

70. Однак з огляду на викладене, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

71. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС України) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС України), якщо для цього є підстави. Суд зазначає, що у такій площині суди першої та апеляційної інстанцій спірних правовідносин не розглядали.

72. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі №160/12091/20, від 05 серпня 2021 року у справі №560/6212/20 та інших.

73. Щодо доводів ТУ ДСА України в Волинській області про порушення вимог процесуального закону, які полягали у тому, що цю справу розглянуто за правилами спрощеного, а не загального позовного провадження, колегія суддів зазначає таке.

74. Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

75. Відповідно до частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

76. Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

77. Водночас, згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України (тут - у редакції чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції) за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

78. Такі самі положення містить також частини четверта статті 12 КАС України, яку, окрім того, доповнено також пунктами 5 і 6 [згідно із законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (2325-19) і "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" (590-20) ], відповідно до яких виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років" (962-12) ; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

79. Відповідно до пунктів 1, 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) займають відповідальне та особливо відповідальне становище; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

80. Згідно з частиною п`ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

81. Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів відповідача колегія суддів зазначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).

82. Якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався за виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України).

83. Суд звертає увагу на те, що скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд з підстави, встановленої пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України, стосується тих випадків, коли суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, щодо якої процесуальний закон містить імперативні вимоги про розгляд за правилами загального позовного провадження.

84. Підсумовуючи викладене колегія суддів зазначає, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України. Проте, віднесення її до цієї "категорії" не дає достатніх підстав вважати, що її розгляд мав відбуватися виключно за правилами загального позовного провадження.

85. Водночас, тільки те, що ця справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як вважає відповідач, немає.

86. З огляду на викладене, за відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

87. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

88. Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

89. Оскільки як судом першої, так і судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх установлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області слід задовольнити, а рішення судів попередніх інстанцій - скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

90. Під час нового розгляду справи судам необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, з урахуванням наведеного у цій постанові та ухвалити законне та обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи в їх сукупності та взаємному зв`язку.