640/19446/20 Про визнання протиправними та нечинними окремих положень постанови Кабінету Міністрів України - 14.02.2024 Прийняття

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2021 (головуючий суддя Шейко Т.І., судді Пащенко К.С., Чудак О.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 (головуючий суддя Кобаль М.І., судді Бужак Н.П., Костюк Л.О.)

у справі №640/19446/20

за позовом Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини"

до Кабінету Міністрів України,

третя особа: Фонд державного майна України,

про визнання нормативно-правового акта в окремій частині протиправним та нечинним,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. Акціонерне товариство "Турбоатом" (далі - АТ "Турбоатом"; назву АТ "Турбоатом" змінено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції на АТ "Українські енергетичні машини") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просило:

1.1. визнати протиправним та нечинним абзац перший пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 "Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави" (364-2019-п) в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 (1015-2019-п) в частині його застосування до АТ "Турбоатом".

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено, що:

3.1. Наглядовою радою АТ "Українські енергетичні машини" було затверджено п`ять проектів рішень з питання порядку денного річних загальних зборів щодо розподілу прибутку, отриманого за результатами діяльності у 2018 році, які містили різні відсоткові значення частки чистого прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, а саме: 90%, 80%, 75%, 50% та 30%.

3.2. Листом від 26.11.2018 №322-02/51784-03 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України надсилало на погодження Фонду проект постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави" із зазначенням розміру такого нормативу - 50%.

3.3. Листом від 03.12.2018 №10-51-24713 Фонд погодив вказаний проект постанови без зауважень. Беручи до уваги вказаний проект постанови, норми Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (185-16) , та у зв`язку з відсутністю на момент проведення загальних зборів на АТ "Українські енергетичні машини" затвердженого Кабінетом Міністрів України базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році ( постанова КМУ від 24.04.2019 №364 (364-2019-п) набрала чинності 27.04.2019), річними загальними зборами було прийнято рішення про спрямування частки прибутку у розмірі 50%.

3.4. Відповідно до частин 2-3 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства", підпункту 16.2.1 Статуту АТ "Українські енергетичні машини" загальними зборами акціонерів АТ "Українські енергетичні машини" 17.04.2019 року було прийнято рішення провести виплату дивідендів за 2018 рік у розмірі 50 % від чистого прибутку АТ "Українські енергетичні машини".

3.5. Станом на 01.07.2019 позивач нарахував та сплатив у повному обсязі на користь державного бюджету України (на державну частку акцій товариства) дивіденди в сумі 287 459 435,90 грн.

3.6. Однак постановою від 24.04.2019 №364 "Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави" у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 (1015-2019-п) Кабінет Міністрів України затвердив для суб`єктів господарювання, які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток, що перевищує 50 млн. гривень, базовий норматив відрахування чистого прибутку у розмірі 90 % (далі - Постанова №364).

3.7. На виконання Постанови №364 позивач виконав вказані відрахування, у зв`язку з чим, на думку останнього, зазнав фінансової шкоди у вигляді переплати (додаткової сплати) до Державного бюджету України частини чистого прибутку (дивідендів) в сумі 229 967 516,94 грн.

3.8. Позивач зазначає, що 22.07.2020, з прийняттям Конституційним Судом України рішення, яким визнано абзац 8 частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) , він дізнався про порушення свого права оскаржуваною Постановою №364, а відтак звернувся до суду із цим позовом.

4. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що дія спірного нормативного акта у часі завершилась з визначеного у ньому моменту припинення його дії - завершенням року, на який розповсюджувалась його дія, а відтак такий акт фактично втратив чинність станом на час звернення позивача з позовом, розгляду і вирішення спору в суді. У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що предмет спору у межах спірних правовідносин відсутній.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021, задовольнивши позовні вимоги.

5.1. Вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, передбачене пунктом 1 абзацу 1 частини 4 статті 328 КАС України. Скаржник наполягає на неправильному застосуванні статті 55 Конституції України, статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.03.2020 у справі №826/27282/15, від 15.04.2020 у справі №1440/2398/18.

5.2. Позивач наполягає на тому, що Постанова №364 була чинною на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень і є чинною на час звернення з цією касаційною скаргою.

6. У відзиві на касаційну скаргу Кабінет Міністрів України погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо обмежень чинності 2019 роком оскарженої Постанови №364. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Відзиву на касаційну скаргу від третьої особи не надходило.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

8. Під час розгляду даної касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

9. У касаційній скарзі вказується на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 55 Конституції України та статті 264 КАС України з огляду на неврахування при цьому правових висновків Верхового Суду, викладених у постановах від 13.03.2020 у справі №826/27282/15 та від 15.04.2020 у справі №1440/2398/18, що зумовило, на думку скаржника, необґрунтованість висновків про припинення дії оскарженої Постанови №364 на момент розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій.

10. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів виходить за наступного.

11. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

12. Статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

13. Згідно з пунктом 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

14. Статтею 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

15. Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

16. Статтею 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Повноваження Кабінету Міністрів України визначені статтями 2 та 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", відповідно до яких до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання; сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки; забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

18. Правові основи управління об`єктами державної власності визначає Закон України "Про управління об`єктами державної власності" (185-16) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

19. Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" об`єктами управління державної власності є, зокрема, корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій.

20. За частиною 1 статті 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України.

21. Змістом частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов`язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, сплачують до Державного бюджету України дивіденди у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, нараховані пропорційно розміру державної частки (акцій) у їх статутних капіталах.

Господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, сплачують дивіденди безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 відсотків пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій.

22. Зі змісту наведених вище норм права вбачається, що КМУ є центральним органом виконавчої влади, який наділено повноваженнями, зокрема щодо здійснення управління об`єктами державної власності, включаючи визначення порядку відрахування господарськими організаціями, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, частини чистого прибутку, отриманого за підсумками календарного року, на виплату дивідендів до Державного бюджету України.

23. На виконання положень статей 5-2 і 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 702 (702-2007-п) затверджено Порядок формування та реалізації дивідендної політики держави (далі - Порядок № 702), яким визначено механізм формування Мінекономрозвитку разом з Мінфіном дивідендної політики держави, її реалізації суб`єктами управління корпоративними правами, що належать державі у статутному капіталі господарських організацій.

24. Дія цього Порядку поширюється на всі господарські організації з державною часткою у статутному капіталі, а також на господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких належить господарським товариствам, державна частка у статутному капіталі яких становить 100 відсотків, у тому числі на дочірні підприємства.

25. Згідно з пунктом 6 Порядку № 702 базові нормативи частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських організацій у поточному фінансовому році, становлять не менш як 30 відсотків чистого прибутку.

26. Пунктом 8 Порядку № 702 встановлено, що базові нормативи частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських організацій у поточному фінансовому році, затверджуються щороку Кабінетом Міністрів України за поданням Мінекономрозвитку та доводяться до відома суб`єктів управління корпоративними правами держави.

27. Кабінетом Міністрів України 24.04.2019 прийнято Постанову № 364, відповідно до якої затверджено базовий норматив відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році (далі - базовий норматив) господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств (далі - суб`єкти господарювання), які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток менше 50 млн. гривень, у розмірі 50 відсотків.

Для суб`єктів господарювання, які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток, що перевищує 50 млн. гривень, затверджено базовий норматив у розмірі 90 відсотків.

Для публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго", акціонерних товариств "Українська залізниця" та "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" затверджено базовий норматив у розмірі 30 відсотків.

28. Як встановлено судами та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, відповідно до частин 2-3 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства", підпункту 16.2.1 Статуту АТ "Українські енергетичні машини" загальними зборами акціонерів АТ "Українські енергетичні машини" 17.04.2019 року було прийнято рішення провести виплату дивідендів за 2018 рік у розмірі 50 % від чистого прибутку АТ "Українські енергетичні машини".

29. У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1015 (1015-2019-п) , серед іншого, до пункту 1 Постанови № 364 внесено зміни, а саме:

1) в абзаці першому слова і цифри "які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток менше 50 млн. гривень, у розмірі 50 відсотків" замінити словами і цифрами "у розмірі 90 відсотків";

2) абзац другий виключити;

3) в абзаці третьому слова ",приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго", акціонерних товариств "Українська залізниця" та "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" виключити;

4) доповнити пункт абзацом такого змісту:

"Суб`єктам управління корпоративними правами держави разом із суб`єктами господарювання забезпечити сплату до державного бюджету дивідендів на державну частку за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році у розмірі, визначеному абзацом першим цього пункту".

30. Тобто, у новій редакції Постанови №364 фактично був змінений розмір відрахувань частки прибутку до Державного бюджету України у 2019 році, шляхом внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1015 (1015-2019-п) .

31. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволені позову, виходили з того, що оскаржена постанова Кабінету Міністрів України встановлювала відрахування у 2019 році частки чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році, тобто чинність даної постанови обмежена 2019 роком. Тому на їх переконання, дія оскаржуваного нормативного акта у часі завершилась з визначеного у ньому моменту припинення його дії - завершенням відповідного календарного року, на який розповсюджувалась його дія.

32. Разом з тим, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

33. Для оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлено статтею 264 КАС України.

34. Відповідно до частини 1 цієї статті такий порядок поширюється на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

35. Частиною 2 статті 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

36. Акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності (частина 3 статті 264 КАС України).

37. Зі змісту положень вказаної статті вбачається, що за загальним правилом оскаржувати можна чинні нормативно-правові акти, проте, не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність.

38. Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (частина 2 статті 265 КАС України).

39. У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини 1 статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац 4 пункту 5 мотивувальної частини).

40. Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, викладеної у постанові від 13.03.2019 у справі № 712/8985/17 дія нормативно-правового акта має вплив на права та обов`язки осіб, на яких поширюється його дія, як на дату набрання чинності актом, так і упродовж перспективної дії цього документа. Суб`єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких, з погляду суб`єкта правовідносин, відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.

Дія нормативно-правового акта є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акта.

Факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акта може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акта.

Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акта необхідно брати до уваги багаторазове застосування та триваючу дію (тривала чинність) нормативно-правового акта; дійсність факту перебування суб`єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом; дату факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто - коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача); чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду; коли вступила особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і, коли з них вибула.

У разі оскарження нормативно-правового акта строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акта.

41. Вищенаведений правовий висновок застосовано, зокрема у постановах Верховного Суду від 18.07.2019 у справі № 826/16725/17, від 13.03.2020 у справі № 826/27282/15 та від 15.04.2020 у справі № 1440/2398/18.

42. Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31.05.2021 у справі № 826/16053/16, відповідно до якого право позивача на розгляд його позову по суті та оцінка правомірності нормативно-правового акта, чинного на момент звернення з позовом, враховуючи положення пункту "б" частини 1 статті 238, частини 3 статті 264, частини 2 статті 265 КАС України, охоплює собою безумовний обов`язок суду оцінити всі мотиви такого позову та, відповідно, оскаржуваний нормативно-правовий акт на предмет його відповідності статті 2 КАС України, застосувавши ефективний спосіб захисту прав позивача.

43. Зміст абзацу 1 пункту 1 Постанови №364 та Постанови № 364 в цілому свідчить, що Кабінет Міністрів України не визначав період її дії, не обмежував її чинність з посиланням на певний строк чи настання певної події - закінчення 2019 року. Крім того, згідно відомостей, що містяться на офіційному сайті Верховної Ради України (zakon.rada.gov.ua) спірна постанова Кабінету Міністрів України на момент розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції визначена як чинна.

44. Крім цього Суд враховує, що у постанові від 21.09.2022 у справі № 640/10694/19 Верховний Суд погодився із рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2020 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020, якими задоволено частково адміністративний позов ПАТ "Укрнафта", а саме: визнано протиправним та нечинним абзац перший пункту 1 постанови КМУ від 24.04.2019 № 364 (364-2019-п) у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1015 (1015-2019-п) в частині його застосування до ПАТ "Укрнафта".

45. Так само Верховний Суд постановою від 21.09.2022 у справі № 640/11144/21 залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021, якими задоволено позов ПАТ "Укргідроенерго", а саме - визнано протиправним та нечинним пункт 3 Змін, що вносяться до постанов КМУ, затверджених постановою КМУ від 04.12.2019 № 1015 (1015-2019-п) у частині його застосування до ПАТ "Укргідроенерго". У цій справі позивач звернувся до суду з позовом у квітні 2021 року.

46. Також у постанові від 26.09.2023 у справі №640/26236/19 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, заперечив проти висновку судів, що дія спірного пункту Постанови КМУ від 04.12.2019 № 1015 (1015-2019-п) обмежена 2019 роком.

47. Застосовуючи такі правові висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, колегія суддів приходить до переконання, що чинність спірних положень Постанови №364 не обмежена 2019 роком, а тому суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у задоволені позову з огляду на припинення дії спірного нормативного акта, не розглянувши позов по суті, зокрема не перевіривши дотримання відповідачем встановленої процедури прийняття спірного акта.

48. На цій підставі суд касаційної інстанції доходить висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 264 КАС України та неврахування правових висновків Верхового Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 13.03.2020 у справі № 826/27282/15 та від 15.04.2020 у справі № 1440/2398/18, внаслідок чого суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що дія спірного нормативного акта у часі завершилась з визначеного у ньому моменту припинення його дії - завершенням 2019 року.

49. Отже, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволені позову, обмежилися висновком про обмеження дії спірного пункту Постанови №364 2019 роком, однак, не дослідили питання про його правомірність по суті, зокрема не перевірили доводи, наведені у позовній заяві, відповіді на відзив, апеляційній скарзі.

50. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012 (v016p710-12) , Конституція України (254к/96-ВР) гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом ( рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011 (v013p710-11) ).

51. Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

52. З огляду на положення статті 341 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а тому, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

53. Для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суди мають встановити всі обставини справи, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України (2747-15) ; рішення, ухвалене з порушенням норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та без дослідження належних доказів, не може вважатися законним.

54. Відсутність процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення, а тому цю справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з пунктом 1 частини 2 статті 353 КАС України.

55. Відповідно до частини 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

56. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу АТ "Українські енергетичні машини" слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

57. Під час нового розгляд суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити, відповідно, всі обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, постановивши рішення відповідно до вимог 242 КАС України (2747-15) .

58. З огляду на те, що касаційний суд, не ухвалюючи нового рішення, направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то у силу частини 6 статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.