819/1983/17 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки - 01.02.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 (головуючий суддя - Мікула О.І., судді - Курилець А.Р., Кушнерик М.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 15.06.2017 №2081-03, №2082-03.

На обґрунтування зазначених вимог позивач послався на протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на те, що нежитлові будівлі, які є приватною власністю позивача і не використовуються ним з комерційною метою, а саме: ангар та їдальня-гараж, мають господарське призначення та не підпадають під оподаткування, або ж для оподаткування має застосуватись ставка - 0,01% відповідно до рішення Великобережецької сільської ради № 616 від 02.06.2015, як для "господарських (присадибних) будівель". Позивач вважає, що контролюючий орган безпідставно відніс зазначені нежитлові будівлі, які належать позивачу до "інших будівель", внаслідок чого протиправно застосував ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Тернопільській окружний адміністративний суд рішенням від 21.12.2017 позов задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 15.07.2017 №2081-03, №2082-03.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно відніс зазначені нежитлові будівлі до "інших будівель" та протиправно застосував ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, оскільки нежитлові будівлі, а саме: ангар та їдальня-гараж, відносяться до господарських будівель, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Львівській апеляційний адміністративний суд постановою від 18.04.2018 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції висновувався на помилковості висновків суду першої інстанції з підстав того, що з матеріалів справи не вбачається, що нежитлові будівлі платника відносяться до господарських (присадибних) будівель. Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що відповідач правомірно застосував ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 0,2% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, зазначену у рішенні Великобережецької сільської ради №616 від 02.06.2015, як для "інших будівель", а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті правомірно.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на залишення судом апеляційної інстанції поза увагою його доводів про несвоєчасність отримання ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень (а саме 20.07.2017). Скаржник доводить, що нежитлові будівлі, а саме: ангар та їдальня-гараж були придбані ним для ведення особистої господарської діяльності (для зберігання садово-городнього ренаменту, будівельних матеріалів, дров, зберігання транспортних засобів, харчування і ночівлі будівенльників та для власних потреб), проте контролюючий орган безпідставно відніс зазначені нежитлові будівлі, які належать позивачу, до "інших будівель", внаслідок чого протиправно застосував ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.05.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просив залишити його без змін та відмовити позивачу у задоволенні касаційної скарги.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.01.2024 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 31.01.2024, під час якого суд дійшов висновку про необхідність призначення справи до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 01.02.2024.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірив повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач є власником нежитлових будівель, а саме: нежитлової будівлі - ангару загальною площею 1019,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 з, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 02.11.2015 індексний номер 46774283; їдальні-гаражу загальною площею 392,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 02.11.2015, індексний номер 46777074.

Рішенням Великобережецької сільської ради від 02.06.2015 №616 встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб за 1 кв.м. загальної площі об`єкта: для житлової нерухомості в розмірі 0,1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; для нежитлової нерухомості, а саме для господарських (присадибних) будівель в розмірі 0,01 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; для будівель торгівельних в розмірі 0,5 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; для інших будівель в розмірі 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Контролюючим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) , у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин) прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.06.2017:

№2081-03, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік на суму 1081,73 грн (392,5 кв.м х 2,7 грн) виходячи з розміру 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для "інших будівель".

№2082-03, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік на суму 2808,92 грн (1019,2 кв.м. х 2,7 грн), виходячи з розміру 0,2 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для "інших будівель".

За наслідками адміністративного оскарження зазначених рішень, ДФС України рішенням від 19.10.2017 №13792/Д/99-99-ІІ-02.01-14 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишила без змін.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України (2755-17) .

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

За правилами підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп.266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Згідно з пунктом 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507 (надалі також - ДК 018-2000), будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

За приписами пункту 30.2 статті 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

При цьому, обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник "зокрема" вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета "будівлі промисловості", оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Таким чином, застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вищенаведений правовий висновок було сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.

У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.05.2018 (справа №806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та перебування у власності промислових підприємств.

Перебування нерухомого майна у власності фізичної особи не є перешкодою для застосування положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у разі якщо такі об`єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Згідно з підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування, зокрема, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 "Будівлі для тваринництва"; 1271.2 "Будівлі для птахівництва"; 1271.3 "Будівлі для зберігання зерна"; 1271.4 "Будівлі силосні та сінажні"; 1271.5 "Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства"; 1271.6 "Будівлі тепличного господарства"; 1271.7 "Будівлі рибного господарства"; 1271.8 "Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва"; 1271.9 "Будівлі сільськогосподарського призначення інші".

За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в підпункті 14.1.235 щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України (2755-17) не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.

Визначення "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року N 2238-ІІІ, сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23 вересня 2008 року N 575-VI виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Отже, на підставі вищевикладеного, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення у даній справі повинні буди встановити обставини щодо наявності/відсутності у позивача пільг, передбачених пунктами "є", "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Отже, висновки судами попередніх інстанцій зроблені без дослідження усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

З урахуванням наведеного касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.12.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.