Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,

суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ровеньки Луганської області (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) до державного підприємства «Ровенькиантрацит» в особі відокремленого підрозділу «Шахта № 81 «Київська» (далі - Підприємство) про стягнення пені,

У липні 2011 року відділення Фонду звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з Підприємства на користь позивача пеню в сумі 1 538 072 грн 90 коп., нараховану за виявлені факти порушення сплати страхових внесків.

На обґрунтування позову послалося на те, що на порушення пункту 2 частини другої статті 45, частини другої статті 52 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV (1105-14) ) та підпунктів 4.12, 4.13, 4.14 Інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженої постановою правління Фонду від 12 липня 2007 року № 36 (z0867-07) (далі - Інструкція), страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків відповідач перерахував не в повному обсязі, тому згідно з актом перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду від 1 червня 2011 року № 51 за період з 1 січня 2010 року по 31 березня 2011 року Підприємству нарахована зазначена вище пеня.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 5 серпня 2011 року позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 26 вересня 2011 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходив із того, що на час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про нарахування пені правових норм, які б встановлювали таку відповідальність страхувальника за прострочення сплати страхових внесків до відділення Фонду, не існувало.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 жовтня 2012 року постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2011 року скасував, постанову Луганського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2011 року залишив у силі.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Підприємство просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2012 року та направити справу на новий розгляд до цього ж суду, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права.

Касаційний суд, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявник додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2012 року (№ К/9991/3047/12), в якій інакше, ніж у справі, що розглядається, застосовано одні і ті ж норми матеріального права, а саме пункти 7 та 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI (2464-17) «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ).

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, Вищий адміністративний суд України погодився з тим, що абзацом п'ятим пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 2464-VI (2464-17) передбачено вчинення органами Фонду стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків та штрафних санкцій відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення. Крім того, колегія суддів не вбачала колізії у змісті пунктів 7 та 10 Прикінцевих і Перехідних положень Закону № 2464-VI (2464-17) .

Виконуючи вимоги пункту 1 частини першої статті 237 КАС щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Частиною другою статті 52 Закону № 1105-XIV, яка діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено, що за прострочення сплати страхового внеску до Фонду зі страхувальника стягується пеня згідно із законом. З прийняттям і вступом у дію Закону № 2464-VI (2464-17) наведена вище норма матеріального права була скасована, а нарахування пені при несвоєчасному або неповному нарахуванні та перерахуванні страхових внесків не передбачено.

З 1 січня 2011 року на підставі постанови Фонду від 30 листопада 2010 року № 31 втратила чинність і Інструкція, відповідно до якої відділення Фонду виявило порушення порядку сплати страхових внесків.

У той же час відповідно до абзацу п'ятого пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 2464-VI (2464-17) стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

На думку колегії суддів, заборгованість у зв'язку з несплатою страхових внесків, а відтак і пеня за весь період 2010 року, має бути стягнута і після 1 січня 2011 року, оскільки така заборгованість зі сплати внесків та пеня виникли в період дії частини другої статті 52 Закону № 1105-XIV. При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до рішення суду першої інстанції, з яким погодився і суд касаційної інстанції, заборгованість зі сплати пені в сумі 1 538 072 грн 90 коп., нарахованої 1 червня 2011 року, виникла виключно за 2010 рік.

За таких обставин у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України правильно застосував норми матеріального права, тому підстав для задоволення заяви Підприємства немає.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви державного підприємства «Ровенькиантрацит» в особі відокремленого підрозділу «Шахта № 81 «Київська» відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.