Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,

суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» (у подальшому змінило назву на публічне акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів»; далі - Товариство) до Криворізької митниці Державної митної служби України (далі - Митниця), третя особа - Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області, про визнання рішення протиправним та його скасування,

У лютому 2008 року Товариство звернулося до суду з позовом до Митниці, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправними дії Митниці щодо відмови у здійсненні митного оформлення товару згідно з вантажною митною декларацією від 30 січня 2008 року № 19581, а також визнати протиправним рішення та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні пропуску товарів через митний кордон України від 31 січня 2008 року № 113020000/2008/000190 (далі - картка відмови).

Як на підставу для прийняття рішення про відмову у здійсненні митного оформлення товару Митниця послалася на порушення позивачем вимог абзацу четвертого частини другої статті 88 Митного кодексу України у частині ненадання відомостей, передбачених абзацом другим пункту 4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 року № 1104 (1104-97-п) (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок).

Товариство у позові зазначило, що така відмова Митниці є протиправною, оскільки не ґрунтується на положеннях Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (168/97-ВР) «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 23 травня 2008 року позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував картку відмови; в іншій частині відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16 квітня 2009 року зазначену постанову окружного адміністративного суду залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України постановою від 9 жовтня 2012 року вказані судові рішення скасував, у задоволенні позову Товариства відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Товариство просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 9 жовтня 2012 року не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що додані до заяви Товариства копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня та 3 листопада 2009 року у справах №№ К-692-09, К-3132/09 відповідно підтверджують неоднакове застосування абзацу другого пункту 4 Порядку та статті 63 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI (107-17) ) у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, скасовуючи рішення судів як першої, так і апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено частково, керувався тим, що відповідно до положень статті 63 Закону № 107-VI надавати відстрочки щодо термінів сплати податкових зобов'язань суб'єктами господарювання за податками, зборами (обов'язковими платежами) заборонено. При вирішенні колізії правових норм, які містяться в статті 11 Закону № 168/97-ВР та в статті 63 Закону № 107-VI, підлягають застосуванню норми останнього, які є спеціальними і поширюються на правовідносини щодо погашення податку на додану вартість (далі - ПДВ) на митному кордоні шляхом пред'явлення податкового векселя. Відсутність посилання у картці відмови на статтю 63 Закону № 107-VI, на думку касаційного суду, не є підставою для визнання такої картки протиправною.

У доданих до заяви судових рішеннях, на які позивач посилається як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, касаційний суд вказав, що неможливість використання вексельної форми оплати ПДВ зумовлена фактом наявності непогашених платником податку або пов'язаними з ним особами векселів. Посилання відповідача на статтю 63 Закону № 107-VI, якою на 2008 рік заборонено надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов'язань, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки у спірній картці відмови наведені інші підстави відмови у митному оформленні товару.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що він неоднаково застосував статтю 63 Закону № 107-VI та абзац другий пункту 4 Порядку.

На думку Верховного Суду України, ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах стало наслідком неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, які визначають межі повноважень адміністративного суду при перевірці правильності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Зокрема, як убачається з постанови, яка переглядається, суд касаційної інстанції при ухваленні рішення виходив із того, що суб'єкт владних повноважень, обґрунтовуючи правильність свого рішення, має право посилатися в суді також і на ті підстави, які він не врахував при ухваленні оспорюваного рішення. Разом з тим в інших судових рішеннях касаційний суд дійшов протилежного висновку - про неможливість такого обґрунтування суб'єктом владних повноважень.

Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Таку ж правову позицію щодо застосування вимог статті 63 Закону № 107-VI та абзацу другого пункту 4 Порядку при розгляді справ цієї категорії Верховний Суд України вже висловлював у постановах від 30 травня і 20 червня 2011 року (№№ 21-71а11, 21-74а11 відповідно) та 6 лютого 2012 року (№ 21-435а11).

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Зважаючи на те, що причиною ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах є неоднакове застосування одних і тих самих норм процесуального права, а неоднаковість застосування положень матеріального права не підтвердилася, заява Товариства не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.