260/1578/19 Про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні особи біженцем або особою, що потребує захисту; зобов`язання ДМС України прийняти рішення про визнання особи біженцем або такою, що потребує додаткового захисту - 18.01.2024 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року (головуючий суддя Ващилін Р.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Кузьмича С.М., суддів - Улицького В.З., Шавеля Р.М.),

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, у якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 - біженцем.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що рішенням Державної міграційної служби України №330-19 від 20 вересня 2019 року позивачу повторно відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі того, що умови, передбачені підпунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні. Зазначене рішення вважав необґрунтованим та незаконним з огляду на те, що з 2014 року в країні його походження Ємен почалися військові дії, у зв`язку з чим його намагалися насильно примусити воювати проти уряду. Не бажаючи воювати, він втік з країни, оскільки боявся за своє життя та не хотів вбивати інших людей.

3. Звертав увагу на те, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року у справі №0740/749/18, залишеному без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, установлено протиправність рішення Державної міграційної служби України, яким йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак за результатами повторного розгляду його заяви відповідач знову не урахував ситуацію в країні його походження з точки зору існування реальної загрози переслідування через релігійні переконання та участі у збройному конфлікті, хоча такі не змінилися.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди установили, що у якості причини звернення за захистом позивач посилався як на бажання покращити свої матеріальне становище шляхом пошуку роботи та продовження навчання, що є неможливим у країні його походження, так і на побоювання стати жертвою переслідувань з боку воєнізованих угруповань хуситів у зв`язку з не бажанням брати участь у збройному конфлікті, що має місце в Ємені.

6. Урахували, що визначальною підставою для надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, є саме обґрунтовані побоювання особи стати жертвою переслідувань або ж існування реальної загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного, або внутрішнього збройного конфлікту, чи систематичного порушення прав людини.

7. Констатували, що самі по собі економічні мотиви, у тому числі, бажання продовжити навчання та надати фінансову допомогу рідним, не можуть стати підставою для отримання захисту в Україні.

8. Суди урахували, що після переїзду з м.Сана ОСОБА_1 протягом 5-6 місяців проживав у бабусі в м.Ібб та жодного переслідування не зазнавав. Окрім того, позивач безперешкодно та легально покинув країну через м.Хадрамаут, яке, за його словами, хуситами не контролювалося. ОСОБА_1 також підтвердив, що його родина, у тому числі брати, й надалі продовжують проживати в Ємені, жодних переслідувань не зазнають, а старший брат безперешкодно працює. Більше того, ОСОБА_1 регулярно спілкується з ними засобами телефонного зв`язку.

9. Суди зазначили, що указані обставини ставлять під сумнів твердження позивача щодо неминучої загрози від хуситів у разі його повернення до Ємену та підтверджують можливість використати альтернативу внутрішнього переміщення в межах території країни, яку хусити не контролюють.

10. Указали, що уповноваженим органом при розгляді заяви позивача ураховано інформацію Центру новин ООН від 18 липня 2019 року, відповідно до якої спецпосланець ООН по Ємену сповістив про свої надії на швидке завершення конфлікту в цій країні (ІНФОРМАЦІЯ_1), а також від 15 травня 2019 року, згідно з якою на виступі в Раді Безпеки Спеціальний посланник ООН Мартін Гріффітс високо оцінив виведення збройних сил повстанців-хуситів з трьох єменських портів (ІНФОРМАЦІЯ_2).

11. Приймаючи рішення з приводу обґрунтованості доводів позивача, суди звернули увагу на відсутність наміру ОСОБА_1 повернутися до Ємену навіть у разі закінчення війни, аргументовану бідністю його сім`ї та бажанням допомогти їй фінансово. Суди вважали, що указане свідчить про те, що реальною причиною покинути Ємен стали саме економічні мотиви, що не підпадають під захист Конвенції про статус біженців 1951 року.

12. З огляду на викладене вирішили, що ОСОБА_1 не довів існування реальної загрози життю у разі повернення до країни громадянської належності, як і переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями у червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року та задовольнити позовні вимоги.

14. Як на підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

15. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України (2747-15) позивач зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі №640/19723/18, від 21 березня 2019 року у справі №815/2092/17, від 05 червня 2019 року у справі №826/6949/16, від 10 грудня 2019 року у справі №825/1397/16, від 23 травня 2018 року у справі №820/1309/16, від 13 січня 2020 року у справі №806/1123/15, від 02 лютого 2018 року у справі №818/1151/15 та від 26 лютого 2021 року у справі №260/561/19.

16. Крім того, указує, що судами попередніх інстанцій проігноровано доводи та докази надані стороною позивача, що є порушенням статті 19 Конституції України, пункту 6.10 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №649, статей 2, 14 частини 4 статті 78, статті 242 та статті 370 КАС України, а також зазначає про неправильне застосування норм Керівництва УВКБ ООН з процедур та критеріїв визнання статусу біженців.

17. Переконує, що обставини щодо наявності у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження були предметом судового розгляду у справі №0740/749/18 і установлені у судовому рішенні, яке набрало законної сили, що не ураховувалось судами попередніх інстанцій при постановленні оскаржуваних судових рішень.

18. Вважає, що ОСОБА_1 з урахуванням індивідуальних характеристик та обставин справи підпадає під визначення біженець на основі конвенційних ознак, а саме: релігійних як мусульманин-суніт: політичних як особа, котра не підтримує повстанців-хуситів; належності до певної соціальної групи як особа чоловічої статі, яку за будь-яких обставин будуть примушувати воювати на стороні повстанців або урядових військ.

19. Звертає увагу на те, що при винесенні оскаржуваного рішення не ураховано актуальну інформацію по країні походження заявника.

20. З огляду на викладене вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог та зобов`язання відповідача визнати скаржника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позиція інших учасників справи

21. 02 серпня 2021 року від представника Державної міграційної служби України надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, у якому він заперечив проти її задоволення, підтримав висновки судів попередніх інстанцій та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

22. 22 червня 2021 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

23. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 червня 2021 року для розгляду справи №260/1578/19 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.

24. Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі №260/1578/19 на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, установлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

25. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року адміністративну справу №260/1578/19 призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

26. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 громадянин Республіки Ємен, араб, мусульманин суніт за релігійними переконаннями.

27. У січні 2017 року ОСОБА_1 виїхав з Ємену до Судану, потім поїхав в Росію, де прожив 10 місяців, звідки у жовтні 2017 року нелегально потрапив в Україну.

28. 31 січня 2018 року ОСОБА_1 вперше звернувся до органу міграційної служби у Вінницькій області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У якості причини звернення ОСОБА_1 посилався на бажання покращити своє життя та неможливість здійснення такого в Ємені через воєнні дії, що проходять в країні, та погрози хуситів його життю у разі відмови взяти участь в таких у якості найманця (том 1, а.с. 27-53).

29. За результатами розгляду матеріалів особової справи ОСОБА_1 рішенням Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) від 15 червня 2018 року №206-18 заявнику було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 5 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої установлено, що умови передбачені пунктом 1 частини першої статті 1 чи 13 цього Закону відсутні (том 1, а.с.62).

30. Не погоджуючись з таким рішенням уповноваженого органу ОСОБА_1 оскаржив його до суду. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду №0740/749/18 від 21 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року, задоволено позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України: скасовано рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

31. Надаючи оцінку оскарженому рішенню ДМС України від 15 червня 2018 року №206-18 суд виходив з того, що уповноважений орган, маючи всі необхідні відомості про ситуацію, що склалася в Ємені, таку інформацію належним чином не дослідив та не проаналізував в контексті реальності побоювань позивача стати жертвою діяльності терористичних угрупувань внаслідок громадянської війни в країні.

32. На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду №0740/749/18 від 21 грудня 2018 року рішенням ДМС України №54-19 від 06 червня 2019 року зобов`язано Головне управління ДМС в Закарпатській області (далі - ГУ ДМС в Закарпатській області) повторно розглянути заяву громадянина Республіки Ємен ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування рішення ДМС України від 15 червня 2018 року №206-18.

33. Наказом ГУ ДМС в Закарпатській області №70 від 19 червня 2019 року вирішено здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України від 15 червня 2018 року №206-18 (том 1, а.с.67).

34. За результатами проведеної з ОСОБА_1 співбесіди на підставі вивчення матеріалів справи №2018VN0007 посадова особа ГУ ДМС України в Закарпатській області 16 серпня 2019 року підготувала висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (том 1, а.с.75-83). У зазначеному висновку посадова особа ГУ ДМС України в Закарпатській області зазначила про відсутність умов, передбачених підпунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", та необхідність відмовити ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

35. Такий висновок ґрунтується на переконанні посадової особи уповноваженого органу, що заявником не доведено існування реальної загрози саме його життю та здоров`ю у зв`язку з ситуацією, що скалася в Ємені. Також під час співбесіди не знайшли свого підтвердження доводи заявника про те, що до нього були застосовані погрози хуситами щодо примусової участі у війні, що змусило його виїхати з країни походження. З огляду на викладене посадова особа ГУ ДМС в Закарпатській області дійшла висновку про те, що реальною причиною виїзду ОСОБА_1 з Ємену було бажання здобути освіту, що є недоступним для нього в країні походження через платність та низький фінансовий стан сім`ї.

36. Окрім того, досліджено питання безпеки повернення заявника до Ємену з огляду на ситуацію в країні, що склалася, за результатами чого зроблено висновок про відсутність будь-якої загрози. Такі висновки базуються на повідомленні ОСОБА_1 про те, що його батьки та рідні продовжують проживати в м. Сана, старший брат безперешкодно працює в перукарні, а у родини немає проблем з хуситами (том 1, а.с. 75-83).

37. Рішенням ДМС України від 20 вересня 2019 року №330-19 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої установлено, що умови, передбачені підпунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні (а.с. 84).

38. Повідомленням ГУ ДМС України в Закарпатській області від 01 жовтня 2019 року №4.4/25 позивача проінформовано про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

39. Вважаючи зазначену відмову протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

40. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

41. Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі установлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

42. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

43. Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

44. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.

45. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (3671-17) .

46. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 цього Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

47. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

48. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

49. Згідно із частиною першою статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

50. Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

51. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

52. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - "Керівництво") передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

53. Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

54. Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

55. Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.

56. Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

57. Отже, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.

58. Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - "УВКБ ООН"), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (пункти 45, 66).

59. Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) у разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

60. Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані у першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

61. Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

62. Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - "УВКБ ООН") у справах біженців "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Так, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.

63. Отже, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби у правдивості своїх фактичних тверджень.

64. Побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

65. Як установлено судами попередніх інстанцій з матеріалів особової справи, ОСОБА_1 у якості причини звернення за захистом посилався як на бажання покращити своє матеріальне становище шляхом пошуку роботи та продовження навчання, що є неможливим в країні його походження, так і на побоювання стати жертвою переслідувань з боку воєнізованих угрупувань хуситів у зв`язку з не бажанням брати участь у збройному конфлікті, що має місце в Ємені.

66. Позивач, серед іншого, зазначав про відсутність наміру повернутися до Ємену навіть у разі закінчення війни, аргументовану бідністю його сім`ї та бажанням допомогти їй фінансово.

67. Так, пункт 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) дає визначення відмінності економічного мігранта від біженця, а саме: якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

68. У зв`язку з цим, правовідносини, пов`язані з в`їздом іноземців на територію України для вирішення особистих питань (пошуком кращих економічних та соціальних умов життя) є сферою правового регулювання Законів України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (3773-17) , "Про імміграцію" (2491-14) з відповідним набуттям правових статусів у порядку, визначеному цими Законами.

69. Ураховуючи викладене Суд погоджується із висновками відповідача, підтриманими судами попередніх інстанцій про те, що самі по собі економічні мотиви, у тому числі, бажання продовжити навчання та надати фінансову допомогу рідним, не можуть стати підставою для отримання захисту в Україні, відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (3671-17) .

70. Судами, також, установлено, а матеріалами справи підтверджено, що у ході проведених співбесід ОСОБА_1 неодноразово заявляв, що будь-якого особистого контакту з хуситами за період його проживання в м.Сана, що контролюється таким воєнізованим угрупуванням, він не мав, хоча відкрито відвідував школу та працював у перукарні. Також повідомляв, що його родина з хуситами проблем не має, оскільки їм потрібні тільки чоловіки його віку (15-28 років). Натомість молодший (6 років) та старший (30 років) брати їх не цікавлять (том 1, а.с.70).

71. Разом з тим позивач стверджував, що у 2016 році хусити приходили до його батька та просили, щоб ОСОБА_1 приєднався до них, що стало підставою його втечі з м.Сана, а потім з країни. Заявляв, що у протилежному випадку його б примусово залучили до участі у воєнних діях у якості найманця. Повідомив, що після його втечі хусити ще двічі приходили до будинку його родини та повідомили про свою обізнаність з приводу місця його проживання в Росії.

72. При цьому позивач підтвердив, що не є членом будь-якої політичної партії, релігійної чи громадської організації. Про факти свого переслідування за релігійні переконання ні під час первинних співбесід у 2018 році, а ні за наслідками повторного розгляду уповноваженим органом його заяви в 2019 році ОСОБА_1 не заявляв.

73. Відповідач, повторно розглядаючи заяву ОСОБА_1 та вивчаючи інформацію по країні походження позивача, дослідив твердження заявника, якими він обґрунтовував свої побоювання повернутися до Ємену, крізь призму наявних загальнодоступних відомостей про таку країни та ситуацію, що у ній склалася. За наслідками чого посадова особа дійшла висновку, що у даному випадку існують підстави розглядати ОСОБА_1 у якості мігранта, а не біженця, а з приводу безпеки повернення такого до Ємену указала на можливість застосувати альтернативу внутрішнього переміщення.

74. Колегія суддів зазначає, що оцінюючи правомірність оскарженого рішення ДМС України суди повинні оцінити можливість існування реальної загрози позивачу стати жертвою переслідувань або його життю чи здоров`ю в країні походження внаслідок тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного, або внутрішнього збройного конфлікту, чи систематичного порушення прав людини.

75. Судами установлено, що після переїзду з м.Сана ОСОБА_1 протягом 5-6 місяців проживав у бабусі в м.Ібб та жодного переслідування не зазнавав. Окрім того, позивач безперешкодно та легально покинув країну через м.Хадрамаут, яке, за його словами, хуситами не контролювалося. ОСОБА_1 також підтвердив, що його родина, у тому числі брати, й надалі продовжують проживати в Ємені, жодних переслідувань не зазнають, а старший брат безперешкодно працює. Більше того, ОСОБА_1 регулярно спілкується з ними засобами телефонного зв`язку.

76. З огляду на викладене, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначені вище обставини ставлять під сумнів твердження позивача щодо неминучої загрози від хуситів у разі його повернення до Ємену та підтверджують можливість використати альтернативу внутрішнього переміщення в межах території країни, яку хусити не контролюють.

77. Суд ураховує, що судовими рішеннями у справі №0740/749/18 зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, із урахуванням актуальної інформації по країні походження.

78. Так, при прийнятті оскаржуваного рішення ДМС України від 20 вересня 2019 року №330-19 відповідач досліджував інформацію Центру новин ООН від 18 липня 2019 року та позиції Спеціального посланника Генерального секретаря по Ємену та Координатора надзвичайної допомоги ООН і заступника Генсекретаря від 16 серпня 2019 року (том 1, а.с.81-83).

79. З огляду на викладене Суд констатує, що оскаржуване рішення відповідача прийняте із урахуванням висновків судів, викладених у судових рішеннях у справі №0740/749/18 у частині необхідності урахування ІКП, актуальної на момент прийняття спірного рішення від 20 вересня 2019 року №330-19.

80. Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження скаржник, серед іншого, указував на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах №260/196/19, №640/19723/18, №815/2092/17, №826/6949/16, №825/1297/16, №820/1309/16, №806/1123/15, №818/1151/15, №260/561/19.

81. Суд зазначає, що у справах №640/19723/18 та №818/1151/15 спірною була відмова уповноваженого органу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у справах №260/196/19 та №825/1297/16 позивачі є громадянами Таджикистану та зазначали про свою участь у політичних партіях/релігійних організаціях, які переслідувались на території країни походження; у справах №815/2092/17 та №820/1309/16 позивачі є військовозобов`язаними громадянами Сирійської Арабської Республіки та звернулись до уповноваженого органу із заявами про визнання біженцями через військові дії та побоювання бути призваними до армії; у справі №826/6949/16 позивач є громадянином Сомалі та належав до певної соціальної групи, яка переслідується на території країни походження; у справі №806/1123/15 - позивачі є громадянами Російської Федерації та через професійну діяльність та політичні переконання могли бути притягнуті до кримінальної відповідальності; у справі №260/561/19 - позивач є громадянином Пакистану, сповідує християнство, а за захистом в Україні звернувся з огляду на переслідування з боку радикальних ісламістів за релігійні переконання.

82. З огляду на відмінні фактичні обставини зазначених справ [та цієї] висновки, викладені у справах №260/196/19, №640/19723/18, №815/2092/17, №826/6949/16, №825/1297/16, №820/1309/16, №806/1123/15, №818/1151/15, №260/561/19 не є подібними до цієї справи, а тому Суд відхиляє доводи позивача у цій частині.

83. Варто також зазначити, що в оскаржуваних судових рішеннях ураховано та надано оцінку обставинам перебування ОСОБА_1 на території третіх безпечних країн [до прибуття в Україну], зокрема: 2 тижні в Судані, де за отриманням статусу біженця не звертався, аргументуючи незнанням про існування такої можливості; 1 (один) рік в Росії, де за відсутності фінансових можливостей не зміг продовжити навчання та де звертався до міграційної служби з метою отримання статусу біженця, однак у зв`язку з неможливістю знайти перекладача указану процедуру завершити не вдалося (том 1, а.с. 72).

84. Ураховуючи проведений аналіз щодо обставин заявника, викладених у заяві, та інформації по країні його походження, суди дійшли правильного висновку про те, що позивач не може розглядатись як особа, якій у разі повернення до країни походження, може загрожувати катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження чи покарання, тобто така, що потребує додаткового захисту.

85. Оскільки доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно установлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

86. З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

87. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

88. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.