520/10636/23 Про поновлення строку на звернення до суду із адміністративним позовом - 21.12.2023 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2023 року (у складі головуючого судді - Зоркіної Ю.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Катунова В.В., суддів: Ральченка І.М., Чалого І.С.) у справі №520/10636/23,

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. У травні 2023 року (02.05.2023) ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якому просила:

скасувати Наказ начальника Східного регіонального управління ДПС України від 18.05.2022 № 141-ОС;

зобов`язати Східне регіональне управління ДПС України поновити ОСОБА_1 на роботі.

2.1. Позивачкою до позовної заяви додано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначено, що вона 26.03.2023 отримала на свою електронну пошту лист, у якому містилася позовна заява Східного регіонального управління ДПС України до ОСОБА_1 як фізичної особи, з тексту якої ОСОБА_1 дізналася, що наказом начальника Східного регіонального управління ДПС України від 18.05.2022 №141-ОС з нею припинено (розірвано) контракт, звільнено у запас з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ; оскаржуваний Наказ №141-ОС від 18.05.2022 позивач не отримувала; відразу після цього позивач звернулася за правовою допомогою та 27.03.2023 на адресу Східного регіонального управління ДПС України було направлено адвокатський запит з метою з`ясування, перевірки та отримання інформації: чи дійсно ОСОБА_1 звільнена, на підставі якого документу, чи направлявся такий документ ОСОБА_1 ; 03.04.2023 надійшла відповідь на адвокатський запит від Східного регіонального управління ДПС України, з якої і встановлені обставини, що викладені у позовній заяві.

2.2. Позивачка вважала, що з 03.04.2023 потрібно обчислювати строк на оскарження наказу №141-ОС від 18.05.2022, а тому відповідний строк не пропущений; просила суд у разі встановлення судом пропуску такого строку вважати його пропущеним з поважних причин.

3. Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 у вказаній справі у задоволенні заяви про поновлення строку звернення відмовлено, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду протягом десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху. Роз`яснено позивачу, що відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 КАС України.

4. Суд першої інстанції у зазначеному судовому рішення встановив, що позивачка зазначала в позові, що з 18.03.2022 перебувала за межами території України (підтверджується відповідною відміткою у закордонному паспорті); виїзд за кордон позивачки пов`язаний з військовим вторгненням російської федерації на територію України та військовими діями; позивачка діяла в інтересах своїх дітей та боялася за їхнє життя та здоров`я; на підставі Наказу №538-ОС від 16.09.2019 позивачці надану відпустку з 16 вересня 2019 по 17 травня 2022 року по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; з 18.05.2022 вона перебувала на лікарняному у зв`язку із доглядом за хворою дитиною, про що, на її думку, свідчать медичні висновки про тимчасову непрацездатність від 18.05.2022 № 7А9З-25Т8-М5ХХ-73МТ, від 21.05.2022 № Т89Е-Е8Н7-5АРХ-9М98 щодо дитини позивачки.

5. Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду із позовною заявою, суд першої інстанції виходив з того, що для того щоб скористатися правом на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку мати (батько) дитини, баба, дід чи інший родич, які фактично доглядають за дитиною, або особа, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, один із прийомних батьків чи батьків-вихователів) повинна подати роботодавцю заяву про надання відпустки, в якій вона вказує дату, з якої йде в таку відпустку, до якої додається довідка, що підтверджує необхідність домашнього догляду за дитиною встановленої форми, що є підставою для надання цієї відпустки. Суд зауважив, що доказів ініціювання позивачкою питання надання їй відпусти по догляду за дитиною до 6 років матеріали справи не містять.

6. Суд першої інстанції зазначав, що з наданих документів та змісту позову вбачається, що позивачка була обізнана, що відпустка по догляду за дитиною їй надана до 17.05.2022 включно, вона має стати до роботи 18.05.2022, а також щодо того, що з 18.05.2022 нею не виконуються посадові обов`язки по службі, вона не прибуває на службі та не отримує грошове забезпечення, з огляду на що позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів одразу після видання спірного наказу про її звільнення зі служби; при цьому жодних фактичних обставин та доводів, які б обґрунтовували або пояснювали причини неможливості ознайомлення та отримання спірного наказу позивачкою у період з 18.05.2022 по травень 2023 року в позовній заяві не зазначено.

7. На переконання суду першої інстанції, зазначені позивачкою обставини не можуть вважатися поважними причинами пропуску місячного строку звернення до суду з даним позовом.

8. На виконання зазначеної ухвали представником позивачки направлено заяву про поновлення строку звернення до суду, де зазначено, що позивачка разом з дітьми з 18.03.2022 перебуває за межами території України, а також що з 18.05.2022 по сьогоднішній день вона не з`явилася на службу у зв`язку з поважними причинами - тимчасовою непрацездатністю через необхідність перебування з дитиною ОСОБА_2, яка потребує домашнього догляду.

9. На підтвердження вказаних доводів представником позивачки надані скріншоти з порталу ПФУ щодо формування листків непрацездатності ОСОБА_1 за періоди: 18.05.2022 - 22.05.2022 та 23.05.2022 - 24.05.2022 та зазначено про те, що відповідно до Закону України "Про відпустки" (504/96-ВР) та КЗпП України (322-08) відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку матері дитини, якщо дитина потребує догляду; домашній догляд позивачці подовжено з 26.11.2022 по 26.05.2023 (Довідка про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді № 163/1210. Попередній догляд з 25.05.2022 по 25.11.2022 ЛКК№ 41/105 від 24.05.2022)

10. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2023, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2023, у задоволенні клопотання представника позивачки про поновлення строку звернення до суду - відмовлено, позовну заяву повернуто позивачу, відповідно до п.9 ч.4 ст. 169 КАС України та ст. 123 КАС України, у зв`язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду та відсутністю поважних причин для поновлення такого строку.

11. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачкою належними доказами підтверджено підстави тимчасової непрацездатності за період з 18.05.2022 по 24.05.2022, однак з 25.05.2022 і до дня звернення до суду з позовом - 02.05.2023 (позов здано на пошту) документів, які б надавали підстави невиходу на службу ОСОБА_1 до суду не надано; посилання на оформлення Довідок про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді, виданих доньці позивачки ОСОБА_2 на періоди з 25.05.2022 по 25.11.2022 та з 26.11.2022 по 26.05.2023, жодним чином не створює підстав для невиходу на службу ОСОБА_1 у період з 25.05.2022 по дату подання позову, оскільки не підтверджує тимчасову непрацездатність матері дитини.

12. Суди попередніх інстанцій зазначали, що складання Довідки про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді є підставою для оформлення відпустки без збереження грошового забезпечення одному з батьків дитини, тобто як мати, так і батько дитини вправі скористатися цим правом; проте, до заяви про поновлення строку звернення до суду і позову, не було надано доказів перебування позивачки у відпустці без збереження грошового забезпечення або ініціювання вказаного питання перед керівництвом (надіслання відповідної заяви засобами поштового зв`язку, електронною поштою, тощо).

13. На переконання судів першої та апеляційної інстанцій, позивач як офіцер Державної прикордонної служби України мала усвідомлювати, що з 25.05.2022 не має законних підстав не прибувати на службу, без оформлення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 6 років, а отримання позову від Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України не змінює вказаний момент, оскільки згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України початок перебігу строку звернення до суду пов`язаний, зокрема, з моментом, коли особа повинна була дізнатися про порушення її прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

14. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права (положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , Закону України "Про відпустки" (504/96-ВР) , Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.11.2009 №1115/2009) та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2023, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

15. Позивач вважає, що позовна заява містить виклад обставин справи, а також докази перебування її у відпустці по догляду за дитиною. Як зазначає ОСОБА_1, починаючи з 18.05.2020 та по сьогоднішній день вона перебуває (перебувала) на лікарняному, та також є (була) тимчасово непрацездатною у зв`язку із доглядом за хворою дитиною.

16. Скаржник зауважує, що огляди та медичні висновки хворого автоматично направляються від закладу охорони здоров`я до місця роботи пацієнта (позивача); у свою чергу, позивач шляхом мобільного зв`язку сповістила своє керівництво про те, що починаючи з 18.05.2020 вона перебуває на лікарняному та у подальшому лікарняний продовжений у зв`язку із необхідністю догляду за дитиною.

17. Позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що її звільнено не за прогули, і не з 25.05.2023, а саме на підставі рапорту за власним бажанням від 18.05.2023. Позивач вказує, що не складала, не підписувала та не подавала до відповідача рапорту від 18.05.2022 про своє звільнення за власним бажанням; з огляду на те, що позивач не уявляла, що її звільнено 18.05.2022 на підставі рапорту, про який вона не знала, а висновок про те, що вона повинна була з 25.05.2022 з`явитись на службу, на переконання позивача, є нелогічним.

18. Скаржник зазначає, що ігноруючи імперативні вимоги Закону, суди попередніх інстанцій вдалися до оцінки необхідності звертатись до керівництва із заявою, при цьому не надано оцінки тому, що вона повідомляла своє керівництво та відділ кадрів про зазначені факти під час телефонної розмови.

19. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та зазначає, що позивач не могла не знати про існування оскаржуваного наказу про звільнення, адже в протилежному випадку її дії мали б мати зовсім інший характер.

20. Відповідач вказує, що 18.05.2022 ОСОБА_1 мала б вийти на службу, разом з тим, на підставі її рапорту від 18.05.2022, вона була звільнена з військової служби. Відповідач також зауважує, що в червні 2022 року регіональне управління Державної прикордонної служби України здійснило виплати ОСОБА_1, а тому вона не могла проігнорувати цей факт.

21. Відповідач вважає, що позивачем належними доказами не підтверджено неможливість подання позовної заяви за весь період від 18.05.2022 до 02.05.2023, а посилання на оформлення Довідок про потребу дитини у домашньому догляді, виданих донці позивачки, жодним чином не створює підстав для поновлення строків для подання позову, оскільки не підтверджує тимчасову непрацездатність матері дитини та неможливість скористатися такий тривалий час правовою допомогою.

22. У додаткових поясненнях представник позивача зазначає, що позивач як 18.05.2023, так і до того перебувала за межами України і фізично не могла подати такий рапорт тощо.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

23. Касаційна скарга ОСОБА_1 сформована її представником - Семехою Дмитром Сергійовичем у підсистемі "Електронний суд" 30.10.2023.

24. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2023 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

25. Ухвалою Верховного Суду від 07.11.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2023 у справі №520/10636/23.

26. Ухвалою Верховного Суду від 20.12.2023 дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

IІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

29. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

30. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

31. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

32. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).

33. Водночас, частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

34. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

35. Частина перша статті 122 КАС України встановлює, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

36. За змістом абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

37. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

38. Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

39. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення особи до суду з позовом про поновлення на військовій службі встановлено місячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

40. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно з приписами частин 1, 2 якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

41. З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

42. У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

43. Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 10.11.2022 у справі №500/1185/21.

44. Слід зауважити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

45. Поряд з цим, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

46. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю.

47. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

48. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

49. Водночас Верховний Суд зауважує, що норми КАС України (2747-15) не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

50. Згідно усталеної судової практики поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами

51. Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 26.10.2023 у справі №500/4332/22).

52. За висновками судів попередніх інстанцій, з 25.05.2022 і до дня звернення до суду з позовом - 02.05.2023 (позов здано на пошту) документів, які б надавали підстави невиходу на службу ОСОБА_1 не надано; оформлення Довідок про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді, виданих доньці позивачки ОСОБА_2 на періоди з 25.05.2022 по 25.11.2022 та з 26.11.2022 по 26.05.2023, жодним чином не створює підстав для невиходу на службу ОСОБА_1 у період з 25.05.2022 по дату подання позову, оскільки не підтверджує тимчасову непрацездатність матері дитини; водночас складання Довідки про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді є підставою для оформлення відпустки без збереження грошового забезпечення одному з батьків дитини, тобто як мати, так і батько дитини вправі скористатися цим правом; проте, до заяви про поновлення строку звернення до суду і позову, не було надано доказів перебування позивачки у відпустці без збереження грошового забезпечення або ініціювання вказаного питання перед керівництвом (надіслання відповідної заяви засобами поштового зв`язку, електронною поштою, тощо). На переконання судів першої та апеляційної інстанцій, позивач як офіцер Державної прикордонної служби України мала усвідомлювати, що з 25.05.2022 не має законних підстав не прибувати на службу, без оформлення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 6 років, а отримання позову від Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України не змінює вказаний момент.

53. Із врахуванням вказаного вище та з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставин, колегія суддів Верховного Суду вказує на передчасність висновків судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

54. Верховний Суд зауважує, на чому також наголошує представник позивача, що ОСОБА_1 звільнено не за прогули, не за те, що вона не подала відповідну заяву до роботодавця, не за порушення трудової дисципліни чи інших порушень; натомість позивача звільнено за власним бажанням на підставі власноручного рапорту, який, згідно позиції позивача, остання ніколи не складала, не підписувала та не подавала.

55. Дійшовши наведених вище висновків, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що позивач перебувала за кордоном, та у зв`язку із цим, як зазначає представник позивача, постає цілком логічне питання, чи могла ОСОБА_1 фізично залишити своїх дітей, одна з яких потребує особливого догляду, у іншій країні для того, щоб прибути до місця служби та подати відповідну заяву/рапорт про звільнення за власним бажання, що відкрито заперечується стороною позивача.

56. Поряд з цим, відповідач у відповідь на адвокатський запит надіслав копію рапорту позивача, який містить, власноручний її підпис, однак без відповідних доказів направлнення оскаржуваного наказу про звільнення та повідомлення про звільнення іншими засобами зв`язку.

57. Окрім цього, виходячи із позиції позивача, яка побудована на її доводах і підтверджена матеріалами, що були подані разом із позовною заявою та заявою про поновлення процесуального строку, усвідомлюючи оформлення листків непрацездатності, перебування на лікарняному у зв`язку із доглядом за дитиною з 18.05.2022-24.05.2022, згодом видання довідок, згідно яких домашній догляд матері за дитиною (як така, що потребує домашнього догляду) запроваджено спочатку з 25.05.2022 по 25.11.2022, а потім з 26.11.2022 по 26.05.2023, ОСОБА_1 цілком об`єктивно могла очікувати, що вона продовжує перебувати на службі, принаймі з 18.05.2022-24.05.2022 включно.

58. Відтак, в контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин слід дійти висновку, що з урахуванням законного перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною, позивач цілком очевидно могла не знати про те, що її звільнено з роботи (розірвано/припинено контаркт) за власним бажанням у зв`язку із поданням відповідного рапорту.

59. Колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 27.05.2021 у справі №826/25204/15, згідно якої вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від порядку отримання наказів, а вирішується з огляду на факт, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права.

60. Водночас, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що обов`язок роботодавця повідомити (проінформувати) працівника про його звільнення та ознайомлення з відповідним наказом не може бути применшений обов`язком особи, коли вона "мала бути" обізнана про порушення своїх прав, у зв`язку із таким звільненням. Останнє без належних та допустимих доказів, за своєю суттю, є припущенням по відношенню до законодавчого імперативу щодо повідомлення особи про її звільнення.

61. Враховуючи викладене, дійшовши висновків про відсутність підстав для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду із цим позовом, наведених вище обставин судами попередніх інстанцій враховано не було. Порушення порядку повідомлення позивача про перебування її на лікарняному чи невиконання вимог Закону України "Про відпустки" (504/96-ВР) , що фактично оцінювалось судами, не є визначальним в контексті спірних правовідносин при вирішенні питання про встановлення моменту, коли ОСОБА_1 дізналась чи повинна була дізнатись про своє звільнення.

62. Судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано зазначені стороною позивача обставин, що зумовили пропуск строку на звернення до суду із даною позовною заявою та не надано оцінки всім доказам, що містились в матеріалах позовної заяви і заяви про поновлення процесуального строку.

63. А тому, дійшовши передчасних висновків та допустивши порушення норм процесуального права, суд першої інстанцій, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалив судове рішення, яке може перешкоджати подальшому провадженню у справі.

64. Верховний Суд додатково зауважує, що право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.

65. Відповідно до прецедентного права Європейського Суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) право на доступ є одним з аспектів права на суд, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. Тим не менше, ці обмеження не повинні обмежувати або зменшити доступ людини таким чином або в такій мірі, що сама суть права знеціниться; такі обмеження не будуть сумісні положеннями Конвенції, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою (рішення ЄСПЛ у справі Перес де Рада Каванілес проти Іспанії).

66. У справі Белле проти Франції ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

67. Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

68. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

69. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

70. Враховуючи наведене, оцінивши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновків, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції.

71. З огляду на наведені висновки, колегією суддів не надається оцінка доводам касаційної скарги в частині неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права (положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , Закону України "Про відпустки" (504/96-ВР) , Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.11.2009 №1115/2009).